Читати книгу - "Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення"

Стівен Ґоф пройшов голим через цілу Англію, щоб показати світові, що в людському тілі немає нічого образливого і голизна – це природне право людини, подароване життям. Чоловіка арештували за те, що він намагався довести своє бачення на практиці. Відтоді завдяки засобам масової інформації британець став відомий як «Голий Волоцюга» (The Naked Rambler).

Упродовж тривалої мандрівки Англією з півдня на північ він кожного разу опинявся під арештом. У Единбурзі лише в одного прокурора виникли труднощі з обранням вироку: він дивувався, невже цей голий чоловік, що просто йде собі дорогою, може викликати у звичайних людей «страх і занепокоєння»? Хіба це так насправді? Таке видовище щонайменше дивакувате або захопливе, проте не більше, – здавалося судовому працівникові. Шотландський Вищий суд був інакшої думки. Відтоді усі наступні вироки нагому демонстрантові були незмінно ті самі: усі вони одноголосно наполягали на тому, що вигляд оголеного пеніса – серйозна підстава для «страху та занепокоєння». Відтак усі його присуди рухалися замкненим колом: голим сідав у в’язницю, голим виходив на волю, а далі – знову арешт.

У в’язниці Стівен не зраджував наготі, принципові, який вимагав щонайменше окремого режиму: один у своїй камері; йому не дозволяється брати участь в повсякденних справах з іншими ув’язненими або приймати відвідувачів. Тільки після того, як в’язнів замикали на ніч, його відпускають на тридцять хвилин. Він викидає своє сміття, відправляє свої листи і приймає душ. Якщо йому пощастить, у нього також є час для прогулянки, швидкого обходу порожніх коридорів. Цей переступник коштував американській системі мільйони. Британська газета «Ґардіан» надрукувала інтерв’ю з цим принциповим п’ятдесятидворічним чоловіком, коли він 2012 року відбував чергове покарання:

Я чув, як він дріботів босими ногами до того, як зайти в бюро. «Приємно познайомитися», – ґречно промовив Ґоф. Ми подали один одному руку, він трохи розгубився і не знав, чи може присісти. Тіло його, бліде і змарніле, з латочками коричневого волосся. Його пеніс теліпався в холоді між ногами. Коли Стів позував перед фотографом, то рухався зовсім не так, як голий чоловік. Спина мужчини була пряма та гнучка, він тупотів своїми міцними ногами по землі. Цей чоловік ось уже шостий рік поспіль існує тільки в такому вигляді. Дуже дивно, було навіть складно уявити його в одязі. Фотограф попросив Стіва покласти руки собі на тіло. Ґоф ввічливо відмовився, пояснивши, що це певна форма приховування, що шкодить його принципу чистоти. Чоловік натомість розпростер руки і випнув груди264.

А що б мало означати «рухатися, як голий»? Поміж рядками інтерв’ю відчутна зніяковілість одягнених поряд із цим саменьким нагим чоловіком. Урешті-решт, на фото потрапила лише його непокрита голова.

Історія туніски Аміни Сбуї починається 2013 року: на своє дев’ят­надцятиріччя дівчина під псевдонімом Аміна Тайлер поширила свою світлину топлес у соціальних мережах, розмістивши текст чорними літерами на верхній частині тулуба: «Моє тіло – тільки моє, нічия честь від нього не залежить».

Її фото опинилося на перших сторінках газет у цілому світі. Це породило емоційні суперечки в Тунісі та поза його межами. Жінці погрожували смертельною розправою, а ісламський ваххабітський проповідник Адел Алмі видав проти неї фетву, пояснивши, що, згідно із законом шаріату, жінку треба відшмагати від вісімдесяти до ста разів або й взагалі забити камінням до смерті. Найважливіший сигнал був такий: «Діяння цієї жінки можуть бути заразливими і спонукати інших до подібних думок. Тому, аби цього уникнути, конче потрібно відреагувати на такий випадок». Адел Алмі побіжно провів паралель між фотографією жіночої наготи і неминучими стихійними лихами: «те, що вона вчинила, неодмінно потягне за собою нещастя у вигляді епідемій і катастроф».

Одна з Аміниних тіток заповзялася відкрито засуджувати дії племінниці: «Сподіваюся, що вона заплатить за свої витівки. Аміна не представляє цілу країну чи усіх тунісок». Незліченна кількість жінок Північної Африки, Середнього Сходу та решти світу заявили, що Аміна виступила від їхнього імені.

У лютому 2014 року з’явилася книжка «Моє тіло – тільки моє!» (Mon corps m’appartient). Авторка пояснила, що її акція полягала в тому, щоб сигналізувати про жіночі права державі, де їх порушують. Цей виклик призвів до того, що туніське суспільство покрило жінку ганьбою, а родина певний час мусила тримати її під замком. Аміна також відбула два місяці покарання за те, що написала слово Femen на мурі кладовища в місті Кайруані на півдні Тунісу. Те, що вона долучилася до руху Femen, туніська більшість сприйняла дуже сердито. Згодом Аміна Тайлер офіційно відхрестилася від цього руху, який, на її думку, виражає вороже ставлення до мусульманства, крім того, ніхто так і не відповів на запитання Аміни, хто ж фінансує Femen.

Коли в одному з інтерв’ю її спитали про фото-акцію та участь у міжнародному протесті жінок у Парижі, які демонстрували текст на оголеній верхній частині тіла, активістка наголосила на тому, що вкрай необхідно змінити «манеру ставлення до жіночого тіла». Не лише в Тунісі, а й повсюди доти, допоки жінки, з одного боку, змушені відмовлятися від фізичної присутності в громадському просторі, а з другого – виставляють своє тіло напоказ як порнографічний товар. Жінка вбачає в ініційованому протесті політичну заяву, скеровану проти двох рамок, між якими ув’язнили тіло жінки265.

Третій приклад демонструє Китай. За даними останніх під­рахунків, 2020 року чоловіча частина населення на 40 мільйонів переважатиме жіночу. Такі факти навів мені студент із Сініна, що на заході Китаю. Він був іще досить юний, але вже турбувався про власне майбутнє, оскільки дедалі більше чоловіків стикається з цією гострою соціальною проблемою. Щоб знайти дружину, потрібно переконатися, що ви якось виділяєтеся на тлі інших. Якраз оголеність – прекрасний спосіб не протестувати, а справді виділитися з натовпу.

З такою місією через вісім років після розлучення містер Лю подорожував із Західного Китаю до північно-східної частини краю, аби випробувати долю у столиці китайської провінції Цзілінь. Там розташований чарівний сад із безліччю скульптур, серед яких одна заввишки понад двадцять метрів – троє ледь одягнених кам’яних дів­чат, прикрашені квітами. Образи символізують Мир, Дружбу і Весну. Супутній текст такий: