Читати книгу - "Відтепер я – твій меч, Гжендович"

Діставшись цього місця, сірі вершники розташувалися таємним табором. Кострів не палили, ховалися. Коні відпочивали після затяжного перегону. Наїзники чогось вичікували, намагаючись нічим не видати своєї присутності. І ось одного ранку ватажок сірої ватаги дав відмашку, мовляв, почалося. І послав розвідників до місця, яке його цікавило.

Доповіді від розвідки послідували одна за одною. У приглушеному башликом голосі ватажка відчувалося задоволення. Очевидно, його радували повідомлення, які точно відповідали планам.

Ближче до вечора розвідка доповіла, що подія, через яку сюди прибули сірі вершники, наближається до завершення. Понад те, вже майже визначився переможець.

— Касім, значить, перемагає? Що ж, добрий генерал у Мадерека, головатий, — сказав Садар, знімаючи капюшон. — Тепер настав час і нам втрутитися.

— Але… Ваша Величність, їх там не менше п'яти тисяч, нас же лише три, — несміливо спробував оскаржити рішення володаря розвідник. І голос, безперечно, належав Зеліку.

— Може, хоч тепер скажеш, чию сторону підтримаємо? — втрутився воєвода, ставши на повний зріст і знімаючи маскування.

— Так, нас лише три тисячі. Тільки ми добре відпочили, поки вони боролися. Зеліку, хіба не ти сказав, що обидві армії з ніг валяться? — замість відповіді поцікавився король, залишивши запитання Азіта поза увагою.

— Так, мабуть, сили і рагардців, і мадеран уже закінчується. Поле битви представляє жалюгідне видовище, наче каліки чи старці вирішили помахати мечами, — погодився розвідник.

— А ще вони спішилися… — підбив підсумок Садар. - Наш вихід. Сідлайте коней, знімайте маскування, піднімайте прапор!

Розділ двадцять п'ятий

— Це як вирубати твоє ім'я на камені мого серця. Болісно і непотрібно, і камінь руйнуватиметься. Але неможливо хочеться стати хаосом уламків серця.

Касім дотискав залишки армії рагардців до кромки води, немов показуючи приклад своїм виснаженим військам — втоми не буває, поки ворог не опустить меч. Затятий зараз швидше нагадував шаленого, який увірував у власне безсмертя. Його не брали стріли та клинки, хоча кіраса пом'ята в кількох місцях, а подекуди й прорубана. Але кожному солдату-жителі півдня віриться, що кров на стали лат ворожа, адже генерал невразливий. Адже він несе перемогу подвійним помахом шабель-крил. Від його погляду застигає пульс, змушуючи зривати горлянку войовничим кличем Мадерека, кидатися на ворогів із подвоєною силою, відкинувши втому та сумніви. Це їхній день, їхня перемога. Рагард ось-ось підніме білий стяг, рятуючи генералів та рештки війська. Але варто віддати їм належне — вони билися гідно і продовжували стримувати шалений натиск. Але ж відступали. Крок за кроком.

Захід сонця пофарбував небо помаранчево-червоним, роняючи сонце в обрій. Сутінки. Останні промені все ще висвітлювали битву, здавалося, роблячи її ще кривавішою і жорстокішою. Кирит втомлено витирав лоба, чекаючи, коли все закінчиться. Він не припускав, що бій вийде настільки багатим на полеглих. Смерть зібрала щедрі жнива цього дня. Але… кінець, чи що? Генерал жителів півдня піднімає руку в небо. Але ні, не стяг. Він ніби закликає всіх до чогось. Жрець простежив за різкою відмашкою і... заціпенів.

Тупіт кількох сотень коней заглушив навіть гомін битви. Коли ж багатотисячний клич вибухнув над полем битви, бій зупинився. Протиборчі сторони звернулися до загону, що наближається, не розуміючи, що відбувається, до кого прийшла підмога, в чий бік зараз зламається результат битви.

— Садар та Сидерим! — виразніше проревіло військо, що наближалося.

Кирит прикипів поглядом до вершника, який очолив зухвалу атаку. Червоне в променях заходу сонця срібло кіраси, плюмаж на шишаку біліший за сніг, у високо піднятій руці держак прапора. Дві червоні троянди схрестили стебла на лезі меча, кільце змії обвило герб. Жрець відмовлявся вірити на власні очі — прапороносцем виступав сам Садар. Але якщо так, то де тоді Азіт? Щось не бачити його за спиною монарха. Питання не залишилося без відповіді надовго. З протилежного боку долинув клич сидеріан. Другий загін очолював Разящий. Без шолома та кіраси, лише в тоненькій кольчузі. Криваво-червоний плащ з гербом вдало завершував картину, вдаючи недоторканого ще більш лякаючим, ніж друк альбіноса. Верховний Мадри завив, забувши про сан і схопився за голову. Він зрозумів, що бій програний. Жрець був упевнений, що Садар не приєднається до жодної зі сторін. Не зупиниться, доки не переможе. Цього вони з Кассимом не врахували. Та й як було врахувати, якщо розвідка не доповідала, що поблизу є військо, і точно не було звісток про те, що армія Сидеріма покинула країну? Тхір підкрався непомітно.

Степові коні не бояться трупів, напівдикі, злі жеребці летіли по тілах, зминаючи кістки, коли обидва загони наблизилися до боків, що борються впритул. Кассим досвідченим поглядом встиг прикинути кількість воїнів — трохи більше трьох тисяч. Ні виправкою, ні обладнанням не становлять нічого серйозного. Де сидеримець цей зброд тільки найняв? Але не встиг генерал вирішити, що це лише прикра перешкода, яка й часу багато не займе, як зрозумів власну помилку. Лихі степовики-копійники виразно являли собою небезпеку. Вони верхи, так просто не дістанеш, та й озброєні списами не підпустять близько ні до себе, ні до коня. З ними неможливо битися, будучи пішим і з мечем. Довжини меча не вистачить, щоб вразити кочівника зі списом. Касім заревів і кинувся вперед, намагаючись якнайшвидше досягти Садара. Можливо, обезголовлене військо припинить боротися і забереться геть. Або ж просто розгубить бойовий дух, і тоді з'явиться шанс позбутися цієї малої орди. Але вони вже врізалися в змішані ряди жителів півдня і сіверян, крихти все на своєму шляху. Ще ривок і генерал досягне короля.

— Ні, я твій супротивник, — разом із голосом, що на мить зупинив генерала, з'явився і червоноокий володар того, перегороджуючи шлях двометровим мечем. Проти легких шабель Кассима.

— Не лести собі, щеня! — огризнувся лютий, кидаючи шаблі й виймаючи меч, який за весь день так і не залишав піхов.

Три армії змішалися у звалище миттєво. Звичайно ж, воїни обох імперій були краще навчені і озброєні, за інших умов вони швидко розкидали б степовиків, незважаючи на коней і довжину копій. Тільки воїни півночі і півдня добряче вимоталися за весь день битви і ледве трималися на ногах, стаючи легкими жертвами для повних сил кочівників, які де не могли дістати списом, так мінали конем. І так густе від крові повітря перетворилося на кисільне місиво, яким і дихати неможливо. Імперці не встигали захищатися, блокувати удари та падали один за одним під зухвалою атакою степовиків.

Садар збирав криваве жнива, знімаючи голови супротивників мечем, не випускаючи прапора з лівої руки. Залишивши Кассима Азіту, король врубався в гущавину битви і виглядав стократ небезпечнішим за степовиків. Досвідчений воїн, не молодик, добре навчений і озброєний, він пожинав перемогу, заливаючи води Тади кров'ю півночі та півдня.

Якось само собою вийшло, що генерал з Азітом відокремилися від загального сміттєзвалища, зійшовшись