Читати книгу - "Невситимі, Анна Мавченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Азрете, виділи для цих двох леді кімнати на третьому поверсі й за кожною закріпи свою служницю. Ми зголодніли – організуй вечерю. І поклич до мене командувача варти.
- Виконую, Ваша Світлосте! – чоловік знову схилив голову й цього разу звернувся до нас: - Прошу, ходіть за мною.
Я кинула розгублений погляд на Рейвана, проте той підбадьорливо всміхнувся і тихо пообіцяв:
- Я потім іще зайду. Почувай себе, як дома.
Мовчки кивнула й таки виконала прохання Азрета. Останній виявився не лише повільноходом, а й мовчуном: усю дорогу до будинку тримав язик за зубами, наче води в рот набрав. Саме тому я першою проявила ініціативу, вирішивши таки втамувати недавню цікавість:
- Азрете, чому ви, старша людина, схиляєте голову перед молодшим? Там, звідки ми родом, старших шанують понад усе.
Чоловік ішов попереду, тому виразу обличчя його я не бачила, та відповів він доволі сухо, наче неприязно:
- Тут інші закони. Я – всього лише слуга й мушу поводитися відповідно. Геомор – наш шанований намісник, вище нього за статусом лише евпатриди й архонт.
Так, щось схоже мені розповідав Рейван раніше, тільки я уявляла це якось інакше.
- У вас такий гігантський дім! – охнула вражено Лідія. - Скільки тут людей мешкає?
- Його Світлість з леді Ейрою, пан Деркан – права рука господаря, близько сорока слуг, враховуючи мене, а тепер і ви двоє. Для вартових існує окремий будинок.
- Ого!.. – охнула дівчина, не припиняючи роздивлятися все довкола.
Я й сама не втрималася від милування. Високі, підперті різьбленими колонами, стелі; просторі холи зі слизькою блискучою підлогою; кольорові стіни з різноманітними візерунками й гігантські вікна з кількома скельцями – все це було новизною й дивиною для двох простачок з недалекого далекого заходу. Дивували навіть грубі шмати тканини, що де-не-де встеляли собою підлогу. Азрет, здається, назвав їх килимами. Виглядали ці килими значно краще тих живодерських тваринних шкур, котрими встеляли землю в будинках Мефесу.
Замість масляних ламп повсюди горіли підвісні й настінні світильники, котрі працювали завдяки прихованим електричним каналам. В декількох місцях траплялися широкі прямі й закручені сходи зі зручними поручнями. На кожному кроці з'являлися якісь цікаві й незвичні елементи декору: вази, гобелени, картини, навіть статуї та важкі шкіряні обладунки...
Всього маєток налічував чотири надземні поверхи й один підземний. В останньому мешкали слуги. На першому знаходилися вітальня, бібліотека, їдальня та кухня. На другому – картинна галерея, окремі чоловіча й жіноча вбиральні та дві бальні зали. На третьому – гостьові кімнати і три невеличкі тераси. На четвертому, власне, господарські апартаменти й кабінети.
Про все це ми дізналися з уст Азрета, поки той вів нас до наших нових кімнат. Дорогою він віддав кілька розпоряджень іншим слугам, зокрема, наказав найближчим часом відправити до наших із подругою кімнат двох постійних служниць, а також попросив знайти пару новеньких суконь відповідно до наших розмірів. Ми перечити й нагадувати про власний багаж не стали, адже вперше приїхали до великого світу й не знайомі з тутешніми правилами моди. Цілком закономірно, що наш одяг може не відповідати новому статусу й місцю проживання.
- Ваші покої, леді, – Азрет звернув на третьому поверсі вправо й зупинився посеред довгого коридору біля двох навпроти розташованих дверей, - обирайте, хто де житиме.
- Мені байдуже, – знизала я плечима й поглянула на подругу: - обирай перша.
Дівчина щасливо пискнула й заглянула спочатку за одні двері, а тоді – за інші. Обрала другий варіант, адже там їй дуже сподобався вигляд з вікна: доволі просторий зелений сад з яскравими вкрапленнями різноманітних квітів і гарними доглянутими деревами й кущами, а ще вікна нової кімнати виходили на схід – тож сонце зранку не будитиме яскравими променями. А гарненько поспати ця соня любить і любила завжди, інколи навіть до обіду з ліжка не вилазила. На відміну від мене, батьки в неї все життя заробляють гарно, адже обоє працюють безпосередньо на старосту. Тож подрузі виживати самотужки не приходилося ніколи. От і не переймалася ні денною рутиною, ні господарством...
Довго не зволікаючи, зазирнула й до своїх нових володінь. Моя кімната, точніше цілі апартаменти, як і все тут, вражала розкішною й витонченою красою. Загалом у моєму розпорядженні опинилася велика спальня з пишним м’яким ліжком і дивними нависними полотнами над ним, окрема гардеробна з поки що пустими вішалками та полицями, персональна вбиральня з унітазом (я таки дізналася, що то за білий стілець!) і вмонтованою в підлогу просторою ванною (більше схожою на суху озерну яму), а також невеличка, зате простора, вітальня з двома шкіряними диванчиками та скляним столиком. Це якщо описувати дуже коротко.
В усьому поєднувалися теплі стримані відтінки бежевого, рожевого й коричневого, тішила наявність свіжих живих квітів, з високих вікон лилося багато сонячного світла, та й око милував чудовий вигляд на загадковий ліс, що розкинувся біля підніжжя розлогого пагорба, де в усамітнені стояв особняк Арметрон.
- Я змушений вас покинути, та невдовзі прийде закріплена за вами служниця. Можете просити її про все, що завгодно, але, будь ласка, не покидайте поки своїх кімнат без супроводу. Маєток достатньо великий: тут можна заблукати. Окрім цього, є певні місця, заборонені для відвідування сторонніми. Особливо це стосується четвертого поверху, – суворе.
- Тобто я не зможу сама навідуватися до Рейвана…
- Його Світлість, – з натиском промовив слуга, - сам до вас прийде, якщо того забажає. Поважайте, будь ласка, його особистий простір. А тепер до побачення!
Азрет схилив коротко голову і зник за дверима. Вперше за довгий час я залишилася на самоті. Знову обвела тепер уже важким поглядом приміщення і вирішила насамперед змити з себе весь бруд виснажливої подорожі.
Дорожній одяг склала у кошик для брудної білизни, витягла зі свого пакунка чисте спіднє й нову сукню, після чого зачинилась у вбиральні з бойовою рішучістю розібратися з усіма тутешніми механізмами. Але це виявилося не так просто. Коли переді мною стояла звичайна бочка з водою, діло було ясним, як білий день. Однак тут бочками навіть не пахло. Тож перевела розгублений погляд зі скляного прозорого ящика (певно, це і є той душ, про який розповідав перевертень) на озерну ям... тобто ванну. Остання була мені смутно знайомою не тільки з розповідей чужинця, а й з далеких поодиноких майже примарних спогадів мого дитинства.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невситимі, Анна Мавченко», після закриття браузера.