Читати книгу - "Спостерігаючи за англійцями"

Правило опосередкованості

Англійці вважають, що в чергах треба стояти правильно, і дуже болісно переживають, якщо хтось правил не дотримується. Однак висловити обурення напряму їм заважає брак впевненості та соціальних навичок. Деінде це не є проблемою: в Америці, де пхатися без черги — це не смертний гріх, а радше невелика хиба, реакція навколишніх не забариться і порушникові скажуть — голосно і командним тоном: «Ей, ти, ану стань у чергу!» — чи щось на кшталт цього. На Континенті реакція тяжіє до голосних сперечань. В інших закутках світу нахаб можуть просто безцеремонно відштовхнути і за бари поставити на місце. Так чи інакше, але результат той самий — поза чергою ніхто не пройде. На диво, лише в Англії порушення черги вважають глибоко аморальним, але порушник, скоріш за все, вийде сухим із води. У праведному гніві ми дуємося і супимося, бурчимо і закипаємо від обурення, але майже ніколи не скажемо порушникові стати в чергу. Не вірите? То можете перевірити! Я вже своє вистраждала, то чому б і вам трохи не помучитись. Вибачте, що я тут нию, та мої експерименти з недотриманням черги — це найскладніший, найневдячніший і найгіркіший досвід, який мені тільки довелося пережити задля написання цієї книжки. Це було набагато гірше, ніж штовхатися, набагато-набагато гірше, аніж випитувати в людей ціну їхнього житла, і навіть гірше, ніж питати, чим вони заробляють на життя. Сама думка — пропхатися без черги — була такою нестерпною, що я мало не покинула проект, тільки щоб заощадити собі сорому. Я просто не могла себе змусити! Я вагалася, я мучилася, я прокрастинувала як могла. І навіть коли вже опановувала себе, то в останню мить нерви здавали і я, понурившись, смиренно чалапала у хвіст черги і сподівалася, що ніхто не помітив, що я думала пхатися без черги.

Правило параноїдальної пантоміми

Можливо, останні речення прозвучали як повний ідіотизм або навіть як клінічна параноя, та якщо я щось і вивчила, несміливо переминаючись з ноги на ногу коло черг, то це те, що англійці справді зауважують, коли хтось намірився пройти поза чергою. Вони одразу скоса зиркають — з-під лоба так, прижмурившись і з підозрою. Потім вони ущільнюють чергу — підсовуються ближче до того, хто стоїть попереду, щоб ви не надумали протиснутися в щілинку поміж ними. Вони одразу займають войовничу позицію оборони — руки в боки, наїжачуються на потенційну небезпеку і демонстративно розвертаються у півоберта. Мова тіла доволі стримана, може, й взагалі непомітна іноземцям, які мало знаються на наших звичаях. А от англієць, що намірився пролізти без черги, чітко вловлює невербальний месидж: «Ми тебе розкусили, маленький хитрюго! Та навіть не думай, що тобі це вдасться, ми за тобою спостерігаємо!».

Важлива заувага — така параноїдальна пантоміма відбувається лише навколо структурно безсистемної черги. Нікому б і на гадку не спало стати попереду прямесенької, рівненької і впорядкованої черги. (Це настільки немислимо, що навіть якщо й трапиться, то люди подумають, що це або іноземець-невіглас, або просто якась надзвичайна ситуація.) Можливість пробратися без черги з’являється лише тоді, коли неясно, де черга починається, а де закінчується — якщо в черзі є пробіл, вона з якихось причин нещільна, наприклад, через перешкоду, або всі розступилися, щоб люди могли пройти; ще може бути у разі, коли за шинквасом стоїть двоє барменів і незрозуміло, чи тут дві окремі черги, чи одна загальна. Тобто має бути якийсь елемент невпевненості та неясності.

Англійці мають загострене почуття справедливості. От тому те, що в інших культурах сприйняли б за легітимний опортунізм — от як, наприклад, похід прямісінько до «вільної» каси, незважаючи на двох осіб, що вже чекають поруч, просто ті двоє не встигли пропихнутися вперед — ми зараховуємо до грішного недотримання почерговості (або спроби недотримання почерговості). Не подумайте, я не стверджую, що англійці ніколи не вдаються до такого маневру: вдаються, але в них на обличчі написано, що вони добре розуміють всю ницість поведінки, вони потуплюють погляд і не дивляться на чергу, вони знають, що чинять негідно. Реакція черги теж красномовна — нечесну поведінку строго засуджують. Про це свідчать осудливі погляди.

Мова тіла і як правильно бурмоситися

Осудливі і презирливі погляди, зиркання з-під лоба і насуплені брови. Все це доповнюється зітханнями, покашлюваннями, обуреним фирканням, охканням і ахканням («Ох, нічого собі!», «Чорти б його побрали!», «От так завжди!», «Що за…»). От і все, що може загрожувати потенційному перебіжчику. Ті, хто чемно стоять у черзі, намагаються присоромити і повернути перебіжчика до порядку, але в той же час вони не хочуть порушувати правило заперечення і влаштовувати «сцени», «комедію» чи «привертати до себе увагу», звертаючись до правопорушника з претензіями.

Як не смішно, але вони порушують правило заборони і таки звертаються — правда, одне до одного. Перебіжчик спонукає незнайомців перезиркуватися, супитися, закочувати очі, закопилювати губу, кивати, зітхати, охкати і навіть коментувати ситуацію (хоч і стиха). Словообмін в черзі нехитрий. Це переважно побуркування, про які я вже згадувала раніше, адресовані перебіжчику: «Ей, тут взагалі-то черга!», «Проходьте, на нас не зважайте», «А ми невидимі, чи що?». Іноді якийсь сміливець навіть наважиться сказати ці репліки достатньо голосно, щоб почув перебіжчик. Та все одно сміливець не наважиться дивитися на чергопорушника і тут же ж відвернеться, якщо вони випадково зустрінуться поглядами.

Спершу може здатися, що такі кволі та в корені ірраціональні потуги безсенсовні, але вони на диво дієві! Таки справді, в Англії легше, аніж будь-де у світі, пробратися без черги. За умови, звісно, що ви можете стерпіти принизливі покашлювання, насуплені брови, охкання і побуркування, інакше кажучи, — якщо ви не англієць чи англійка. З моїх нескінченних спостережень за чергами я зауважила, що багато іноземців просто не зауважують всіх цих сигналів, чим вкрай вибішують англійців. А от для перебіжчиків-англійців покашлювання і сердиті погляди — просто нестерпний тягар. Пробравшись без черги, вони навіть чванькувато поводяться, але одразу видно — вони подумають двічі, перш ніж провернути цей фокус ще раз. Щоправда, спроби пробратися без черги часто «душать в зародку» саме за допомогою виключно невербальних сигналів. Часто доводилось спостерігати, як потенційні перебіжчики готувалися до наскоку, а потім, зіткнувшись із парою насуплених брів, попереджувальними покашлюваннями і агресивними поставами, скоренько міняли стратегію і покірно ретирувалися у хвіст черги.

Подекуди навіть непряме зауваження, прогугнявлене стиха, але достатньо голосно, щоб перебіжчик почув, діє чудотворно — при чому навіть на пізніх етапах чергооминання. Спостерігати за поведінкою та реакціями обидвох сторін — навдивовижу захопливо! Починається все з перешіптування в черзі (до сусіда по черзі або просто в нікуди): «А мене тут ніби і нема!». Ремарка може бути й іншою, але такою ж саркастично в’їдливою.