Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Потім у тебе буде вдосталь часу на читання, а зараз… ― Він махнув на білосніжний з густим ворсом килим. Зрозумівши натяк, Діана приземлилася, обпершись спиною на величезну зручну подушку. Майк приєднався навпроти.

― Якась дивна у вас зала для переговорів… ― пошепки проказала Діана, кружляючи поглядом по кімнаті.

― Це, скоріше, місце для дружніх посиденьок. ― здвигнув плечима Майк. ― Колись тут було дуже весело. Наші батьки частенько тут проводили свої вечори, планували майбутнє та й просто відпочивали.

Діана відчула ревнивий укол в районі серця. Вона ж нічого про своїх батьків не пам’ятала, а Майк носить у своїй голові такі ціннісні спогади.

― Нечесно! ― зірвалося з її язика.

― Що саме?

― Ти все пам’ятаєш, а я як сліпе кошеня… ― насупилася вона, опустивши погляд.

Майк чомусь посміхнувся ― і на його щоках зблиснули ямки.

― Твоя мама в цій кав’ярні завжди замовляла гарячий шоколад. А ще… ― Майк вичекав паузу і продовжив дивним басистим тоном: ― Твої батьки любили сидіти там, де ти зараз. Вони, звісно, були ще тими котенятками: постійно обнімалися й, нікого не соромлячись, пристрасно… цілувалися.

Діана густо почервоніла, несвідомо уявивши цю картину. Ніяковіючи, вона заправила неслухняний локон за вухо. Майк тим часом не витримав і також відвів погляд.

Зависла обтяжлива та напружена мовчанка. Чути було лише тріскіт свічок. Раптом настінний годинник пробив удари ― їх Діана нарахувала дев’ять. Бабуся, мабуть, місця собі не знаходить, а телефон, як на зло, повністю розрядився.

― Майку, ― нарешті осмілилась звернутись вона, ― можна тебе про дещо попросити?

Майк ошелешено здійняв брови.

― Дивлячись, якого роду прохання, ― натягнуто промовив він.

― Дай свою мобілку на секунду. Будь ласка.

Майк трохи повагався, перш ніж запитати:

― Навіщо тобі моя мобілка? Хочеш видалити свої фотки? ― Не дочекавшись відповіді, він затараторив: ― Мала, не парся. Мені твої фотки не треба. Можу хоч зараз їх переслати й видалити.

― Це було б, звісно, непогано, але я про інше… Хочу бабусю попередити, що буду пізно, ― скоромовкою проказала вона.

― Зоряну? ― уточнив Майк, передаючи розблокований телефон. Діана напружено кивнула, вкотре дивуючись його усвідомленості.

Поки Діана перемовлялася з бабусею щодо свого місцеперебування, Майк піднявся в пошуках книги. Діані довелося збрехати, що вона перебуває у Вікторії. Не говорити ж, що вона поруч з хлопцем, якого знає всього нічого, у невідомій частині міста та ще й у кімнаті з інтимною обстановкою! Діана як подумала про це в такому ключі, враз відчула легке запаморочення. Але дороги назад вже не було.

Коли Майк знайшов, що шукав, і повернувся на місце, Діана вже завершила виклик, поклавши телефон на килим.

Майк дивився на Діану довгим пильним поглядом, немов збирався з думками. Нарешті він сказав:

― Чесно кажучи, Діано, ти мене дуже ошелешила. Це могло статися тільки в паралельній реальності, ну, що ти все забула… Тому, якщо ти так пожартувала, краще зізнайся зараз.

― Якби ж то це були жарти… Я взагалі нічого второпати не можу… ― боляче прикусила щоку вона.

Майк у спантеличенні взявся рукою за чоло, потер його пальцями. Він трохи помовчав, перебуваючи у своїх думках, а потім з видихом мовив:

― Добре. Повірю на слово. Ти дійсно не схожа на ту, що все пам’ятає. Інакше б ти… ― урвавши себе, він зітхнув. Далі поклав між собою та Діаною книгу й підсунув поближче масляний світильник. ― Ну що ж, тоді почнімо з азів, з історії. Я так розумію, ти в цьому також не в курсі.

― В історії нашої країни я розбираюся, ― пробелькотіла Діана, дивлячись на книгу в твердій шкіряній палітурці, на якій червоним тисненням вимальовувалося серце, а знизу напис: «Історія Пір року. Короткий огляд».

― Я не про історію зі шкільних підручників, балда, ― просичав Майк, зблиснувши очима. ― Узагалі, забудь все, що тобі відомо про наш всесвіт, тому що паралельно з ним творилася зовсім інша реальність.

Він різко відкрив книгу на першій сторінці, де на пожовтілому аркуші було намальовано п’ятеро однакових жінок в пишних середньовічних сукнях. Єдине, що їх суттєво відрізняло ― кулони на ланцюжках: сніжинка, пролісок, сонце, лист та серце. Також знизу був відповідний підпис: «Зима. Весна. Літо. Осінь. Єдині».

― Діано, ти повинна усвідомити одну дуже важливу річ, ― розпочав Майк, пережовуючи слова. ― Поряд із земною цивілізацією розвивалася інша ― цивілізація Пір року. Вона складається з п’яти племен, які, за легендами, зі споконвіку жили відсторонено від звичайних людей.

― О! То ви незвичайні? ― ушпигнула Діана, не стримавшись.

― Не «ви», а «ми». Ти також належиш до нашого світу. І до того ж граєш у ньому далеко не останню роль.

Діана вже здогадувалася про це, але грати в якусь таємничу роль в неї не було жодного бажання.

― То чим ми відрізняємося… гм-м… від звичайних людей? ― прискіпливо запитала вона.