Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Прекрасно! Тоді я з нашою принцесою перейдемо туди.

Діана, яка в цей момент якраз робила ковток, поперхнулася й закашлялася. Майк зрозумів це по-своєму:

― Діано, я тебе не з’їм.

― Чому ти назвав мене «принцесою», а Мей…

― Усе розповім наодинці, ― перебив Майк. ― Щоправда, я зовсім не розумію, із чого розпочати! ― Він занурився пальцями у волосся, шпарко плутаючи його.

― Розпочни з найпростішого, Майку, ― підказала Мей, бігаючи очима по кімнаті. ― Так, ви поки побудьте тут, а я тим часом підготую залу.

― Мей! ― Майк притримав її за лікоть. ― Не треба.

― Але це моя робота.

― Я сам, ― відчеканив кожне слово він.

― Майку, я повинна.

― Будь ласка, Мей, завари собі улюблене какао, сідай і відпочивай.

― У мене договір! ― уперлася вона.

― Ненавиджу цей бік наших Законів! ― Майк зненацька гепнув долонею по столі, а потім сполохано озирнувся, немов боявся, що зайві вуха почують цю фразу. Він гарячково, уже тихіше, продовжив: ― Якби я мав таку можливість, розірвав би твій договір миттєво й спробував би вмовити Суддів піти на компроміси.

― Майку, ну знову ти за своє… Вкотре повторюсь: я  дуже вдячна твоїм батькам за те, що вони мене приютили. Могло ж усе скластися набагато гірше, а так мені гріх скаржитися. Усе ж є: і робота, і дім.

― Але немає свободи!

― Ти також її особливо не маєш, ― скосила погляд на Діану вона.

― Моя неволя тимчасова, а твоя…

― Договір автоматично розірветься через тридцять два роки, Майку! Це не так і багато.

― А далі?

― А далі побачимо.

― Знаєш що, Мей? ― Майк облизав губи. ― Оголошую тобі відпустку. ― Випереджаючи її протест, він продовжив: ― Ти мені знадобишся в Крижаному замку. Навіть не сперечайся.

Мей зсунула брови, хмурніючи. Нарешті вона немовби пересилюючи себе видушила:

― Добре. Нехай буде по-твоєму. ― Мей передала Майкові срібну запальничку з химерним різьбленням, яку той поклав до кишені пальта.

Майк зіскочив зі стільця. Діана послідувала його прикладу, все більше хвилюючись перед майбутньою розмовою. Вона покрокувала за ним, ледве відчуваючи дерев’яну підлогу.

Майк раптом зупинився, напівобернувся й сказав до Мей, ледь посміхаючись:

― Рудий тобі більше до лиця, а не той колір полині.

― Ех, Майку, робити компліменти тобі ще вчитися й вчитися, ага, ― жартома відповіла Мей. ― Усе, йдіть. Згиньте з моїх очей. ― Вона помахала руками, наче проганяла настирливих мух.

Вони продовжили шлях у мовчазному напівмороці.

Зненацька Майк взяв Діану за долоню й міцно її стиснув. У тьмяному світлі свічок його обличчя здавалося ще більш блідим та мертвотним.

Немовби намагаючись привести себе до тями, Майк здригнувся, опісля тихо промовив:

― Ти ще можеш розвернутися й піти геть. Але тоді тобі буде ой як непереливки, і за твоє життя я не віддам ні копійки.

― Досить мене лякати!..

― Та я навіть і не починав, мала.

― Нікуди я не піду! ― Діана сама здивувалася, як твердо прозвучав її голос. ― Я хочу почути все, без прикрас.

― Добре, принцесо. ― Він втомлено посміхнувся й штурхонув добряче замасковані в чорній стіні двері.

Діана ледве стримала очманілий зойк. Вона очікувала побачити що завгодно, навіть шафові скелети, тільки не оранжерею з білими та червоними трояндами.

― Моя мама любила троянди, ― прокоментував Майк трішки хриплим голосом. ― Тому батько й посадив їх тут, аби вона могла любуватися ними скільки завгодно, не зриваючи бутони.  

Він зайшов до оранжереї, гучно закриваючи за собою двері. Відразу стало темно. Єдиним джерелом світла був місяць, який виглядав через вітражне дахове скло.

Майк підійшов до високого золотого свічника й запалив гніт запальничкою, що, власне, проробив і з іншими свічками на шляху до витончених витіюватих сходів, які вели до маленького будиночка, схожого на іграшкову версію замку.

Піднявшись залізними сходами, Майк чомусь заметушився в проході без дверей. Він повагався з хвилину, дивлячись у пітьму, і нарешті ввійшов. Став запалювати й там свічки різних форм: у вигляді стопки книг, кедрових шишок, сніжного кому, статуеток людей чи тварин, трояндових бутонів, сердець, а також просто квадратних чи циліндричних форм. Деякі з них виявилися з дерев’яним гнітом, тому приємно потріскували, створюючи атмосферу біля вогнища.

Це приміщення, скоріш за все, було бібліотекою. Стелажі з книгами стояли біля кожної стіни без жодного вікна, при чому палітурки цих книг були з тканини чи шкіри.

Діана взяла наугад книгу до рук, неспішно провела пальцем по золотому тисненню у вигляді сніжинки. Вона вперше бачила такого роду старовинні примірники. Однак досхочу налюбуватися фоліантом Діана не змогла, бо Майк забрав книгу й поставив на місце.