Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Як це? ― Мей із підозрою насупилась.

― Отак це! - перекривив той. - Не повіриш, я також задаюсь цим питанням.

Майк почав озиратися навкруги, сумно посміхаючись. Ось він підійшов до фортепіано. Повільно, ніби поринаючи в давні спогади, провів рукою по кришці, вкритою вирізьбленими візерунками зі сніжинок. Тяжко видихнув, хмурячи лоба.

― Тут майже нічого не змінилося… ― зовсім тихо прохрипів Майк.

― Звісно. ― Мей повернулася назад до стійки. ― Як ти й просив. Це ж все-таки твоя кав’ярня.

― Моїх батьків, ― поспішно виправив Майк. Він кашлянув, прочищаючи горло.

― Можеш заграти, ― попросила Мей, благально подивившись на нього. ― Давненько не чула твого виконання.

― Не той настрій! ― Майк сів на високий дерев’яний стілець біля барної стійки. ― Краще зроби мені моєї улюбленої кави. Собі також не забудь, я ж тебе знаю. А їй… ― Він кивнув у Діанин бік.

― Сонце, не стій при вході, ― звернулася Мей до Діани. ― Ось є ще один стілець.

Діана на негнучких ногах підійшла й незграбно всілась. Вона намагалась розслабитись, але виходило препогано. Накопичені за останні дні емоції не могли ніяк улягтися, а ще пригнічувала атмосфера навколо. Майк виглядав аж занадто понурим, ніби його взяли й розбили, а потім склеїли по шматочках, однак шви забули обробити, і вони продовжували болісно кровоточити. Він був зараз зовсім іншим: справжнім, без їжачковості та вдаваної зухвалості. Ця переміна змушувала серце здавлено стискатися.

― Діано, ― обережно озвався Майк, виводячи її з задуманого хиткого стану, ― тобі кави чи, може, чогось іншого?

― У нас тут є декілька нових напоїв. ― Мей заправила волосся за вуха й почала перелічувати: ― Чай з яблуками й імбиром, гарбузовий напій, пряно-ванільний лате, кокосовий лате, гарячий шоколад з медом…

― Просто гарячий шоколад, будь ласка, ― швидко відповіла Діана і стала перебирати пальцями ланцюжок. Але побачивши, яким розлюченим поглядом Майк супроводив її вчинок, моментально припинила цю дію.

Тим часом Мей взялася до роботи. Виникло мовчання, яке порушувало шум машинок, мугикання Мей, а також стукіт Діаниних та Майкових пальців по поверхні дубового столу. Не зговорюючись, вони подивилися одне на одного в безмовному запитанні, одночасно припиняючи відбивання нервової мелодії. Діана зашарілася й першою відвела погляд.

― Гм, Мей, ― розпочав Майк напруженим голосом. ― До тебе випадково не заходив останнім часом наш давній знайомий?

― Ден? ― Мей повернулася, несучи дві білі філіжанки. Майк ствердно кивнув.

Мей поставила чашки на стіл (Діана помітила на її правій руці срібну каблучку з вишуканими завитками). Вона надтріснуто сказала, дивлячись ніби крізь Майка:

― Приходив.

― Чого він хотів? Знову діставав? Ображав тебе? ― різко, але й занепокоєно розсипався в запитаннях Майк. ― Тільки чесно, нічого не приховуй.

― Ні! Просто намагався «привіти» тобі передавати.

― І чому ж не передала? Мей, я ж просив: раптом що, відразу говорити мені!

― А навіщо? Щоб ти знову вляпався в неприємності? Тобі й твоїх пригод вистачає по саме нікуди, ― вона кивнула на Діану. ― Та й я вже не маленька дівчинка, сама можу за себе постояти.

― Мей, я ж переживаю. Ти мені як молодша сестра.

― Це я то? ― Вона дзвінко розсміялася. ― Взагалі-то, я старша за тебе на два роки.

― Все одно! Якщо Ден знову щось тобі зробить, я цього собі не пробачу. Я… ― Майк запнувся, тому що Мей взяла його долоні у свої.

― Не розпалюйся, Майку. Усе гаразд. Цього разу він був дуже привітним. Ні слова кривого не вимовив, ага. І… Це, звичайно, дуже благородного з твого боку турбуватися про мене таким чином, але… ― Вона зробила довгу паузу, ніби роздумувала, чи варто говорити наступні слова. Зрештою, Мей з гіркотою мовила: ― Ти не зможеш захистити нас всіх. Побережи краще себе, добре? ― Вона скуйовдила його волосся. Майк перехопив її руку.

― Мей, я зараз схожий на того, хто потребує жалощів?

― Я бачу тебе наскрізь. Ти зараз схожий на пораненого пса.

― Ну дякую, Мей. ― Майк спохмурнів ще більше, відпускаючи її долоню.

― Щодо Дена не переживай. Він після вашого поєдинку став як шовковий.

Майк на ці слова пирснув, закотивши очі до стелі, а Діана неприродно застигла. То бійки між ними ― річ звична? І що Денис зробив цій милій дівчині?

Помітивши, що Майк знову нервово збудився, Мей вимовила:

― Пам’ятаєш ті дихальні вправи, які твоя мама показувала? Не забувай дихати глибше, Майку, коли виходиш із себе, ага.

― Якщо діло стосується Дена, одними дихальними вправами не обмежитися, ― крізь зуби відказав той. ― Поки цей гад повзає по землі…

― Майку, відпий каву і заспокойся.

Навдивовижу, але Майк саме так і зробив. Просто взяв і відсьорбнув напій. Наступної миті він поцікавився:

― Зала для переговорів вільна?

― А кому там бути? ― здвигнула правим плечем Мей.