Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Алекс ніжно гладить мою руку під столом.

- Мама не була в Італії десять років. Після смерті бабусі не може. Тому вона так любить Романа, він весела згадка про дім. І ці апельсини, як шматочок дому.

Я дивлюся Алексу в очі, його погляд неймовірно відкритий і ніжний. Мій жовтневий день з улюбленим шоколадом десь на крильці затишного дому у хвойному лісі. Смуток від спогадів проходить, даючи місце новим відчуттям.

- Олівія Джонс.

Чую голос батька, відчуваю як Алекс штовхає коліном мою ногу.

- Що? Так.

- Ти з нами?

- Звісно я з вами, а де мені ще бути.

- Марта звернулася до тебе, а ти не відповідаєш.

- Я задумалася. Вибач, Марто.

- Нічого, дитино. Я запитала, чи не заспіваєте разом з Романом?

- Ні, - надто швидко і налякано відповідаю я.

- У вас так гарно виходило.

- Давай, Олівіє. Нашу улюблену пісню, - просить мама.

Я оглядаюсь на усіх, зупиняючи погляд на хлопцеві справа від мене. Алекс з цікавістю дивиться на мене, піднімаючи одну брову, ніби кидаючи мені виклик. Я червонію.

- Я соромлюсь.

- Красуне, в тебе прекрасний голос. А давайте всі разом. Всі ж знають вже слова, - пропонує Роман.

- А давайте, - підтримує Марта і мама.

І кімната наповнюється співом. Всі разом співаємо пісню. Це улюблена пісня бабусі, вона завжди робила радіо на максимум. Пісня про кохання до дівчини Сари, про освідчення в коханні до неї, чоловік запрошує її в політ разом. Не буквально звісно, він запрошує її в кохання. В цій пісні відчувається весела вдача Італії, її незабутній шарм. Співають майже усі, хто як може. Тато, Наталі і Марта плутають слова або співають взагалі якісь видумані ними неіснуючі в мові слова. Я сміюся, широко посміхаючись. Мій заливисий сміх підхвачують усі.

- Не будемо знущатися над піснею, зараз я її увімкну, - змахуючи сльози від сміху, каже тато.

Батько вмикає пісню на нашій аудіосистемі і запрошує маму до танцю. Вона сміється і приймає його запрошення. В танці вони виглядають такими безтурботними. Роман запрошує мене, а Макс - Наталі. Я давно так не веселилися. Із сім’єю я почуваю себе безмежно щасливою.  Поглядом натикаюся на Алекса, він уважно спостерігає за долонями Романа на моїй талії.

- Марта засумувала, потанцюй з нею, - говорю на вухо другу.

Роман відпускає мене і пританцьовуючи в стилі Челентано йде до Марти.

Я сміюся з його кумедних рухів і підходжу до Алекса, опускаю руки на його плечі.

- Не хочеш потанцювати?

- Я тут посиджу, йди веселись, це ваше свято.

Хлопець м’яко всміхається, але в його очах я помічаю дрібку смутку.

- Навіть не думай про це.

- Про що? – дивується хлопець.

- Що ти тут зайвий. Ти давно вже частина нас, ти Максу як брат. Тому піднімай свій прекрасний зад і потанцюй зі мною.

Алекс сміється, показуючи свої ямочки на щоках. Хлопець встає за столу і веде мене на наш танцмайданчик.

Звучить ще одна італійська пісня. Мелодія повільно і зачаровано ллється. Алекс обіймає мене за талію правою рукою, а лівою тримає мою долоню, ведучи танець.

- Отже, - починає хлопець і грайливо посміхається.

- Отже, - копіюю його тон.

- Отже, ти вважаєш мій зад прекрасним.

- Господи. Це просто такий вираз. Я не вважаю, - починаю запинатися я, - тобто я не роздивлялася його.

Алекс посміхається. Знову ці ямочки.

- Дякую, що залишився.

- Дякую, що запросила.

Я опускаю голову на плече хлопця і глибше вдихаю його аромат. Мені безмежно спокійно. Тепло хлопця, повільні рухи і його сильні руки на моїй талії, заколисують мене. Я прикриваю очі.

- Ластівко, - тихо кличе Алекс.

- Що?

- Як би це не прозвучало, але я радий, що Роман не прилетів учора.

- І я рада, - тихо відповідаю я, але по тому як Алекс всміхається в моє волосся, розумію, що він мене почув.