Читати книгу - "Гепард, Джузеппе Томазі ді Лампедуза"

нашими головами; літо довге й похмуре, як російська зима, але важче за будь-яку зиму… Ви цього ще не знаєте, але я можу вам сказати, що на нас ллється згори вогонь, немов на ті прокляті Богом міста, про які розповідає Біблія. Протягом цих місяців кожен сицилієць, якби сумлінно працював, втрачав би втричі більше енергії, ніж деінде. А потім ще вода, вода, якої завжди обмаль, яку треба нести бозна-звідки, так що кожна її краплина оплачується потом. А наші грозові бурі, завжди такі шалені, що від них скаженіють ріки, потопають люди й тварини там, де два тижні тому і ті й ті гинули від спраги. Ця дикість пейзажу, жорстокість клімату, вічна напруженість в усьому, ці пам’ятки минулого, величні, але загадкові, бо збудовані іншими і здіймаються у наше небо, немов чудові німі привиди, усі ці правителі, які на чолі озброєного війська прибували невідомо звідки і яким ми негайно скорялись, хоч ненавиділи їх і не розуміли — усе це, так, усе це сформувало нашу вдачу, яку все ще обумовлюють як зовнішні напасті, так і страхітлива ізольованість нашої острівної душі.

Ті філософські хащі, в які заводив Шевальє дон Фабріціо у цьому кабінеті, злякали його не менше, ніж криваві історії, що їх він почув уранці від Танкреда. Він хотів було щось зауважити, але дон Фабріціо був надто збуджений, щоб слухати його.

— Звичайно, може бути, що кільком сицилійцям, які опинилися за межами свого острова, і пощастило уникнути його чарів. Але для цього треба виїжджати звідси замолоду, бо в двадцять років уже пізно, шкаралупа вже твердіє. У двадцять років сицилієць уже переконаний, що його край — такий самий, як будь-який інший, що на нього жорстоко зводять наклеп, що саме тут існує нормальне цивілізоване життя, а всі химерні його форми — деінде. Пробачте, Шевальє, я надто захопився і вже, мабуть, надокучив вам. Адже ви приїхали сюди не для того, щоб послухати, як Єзекїїль скаржиться на біди Ізраїлю. Повернімось до нашої теми. Я дуже вдячний урядові, який згадав про мене і виявив мені таку високу честь, запропонувавши місце в сенаті, і прошу передати мою подяку кому треба; але я не можу його прийняти. Я представник старого правлячого класу, який заплямував себе співпрацею з бурбонівським режимом і який зв’язаний із цим режимом, якщо не духовно, то, в усякому разі, узами добропристойності. Я належу до того покоління невдах, якому доводиться балансувати між минулим та сучасним і яке не знаходить собі місця ні тут, ні там. Крім того, як ви, безперечно, помітили, я людина без ілюзій. Яка буде користь сенату з недосвідченого законодавця, якому бракує здатності вводити в оману самого себе, що так необхідна кожному, хто хоче керувати іншими? Люди мого покоління повинні скромно сидіти у своїх кутках і тихенько спостерігати, як плигають і перекидаються молоді навколо цього помпезного катафалка. Вам треба саме молодих, спритних молодих, розум яких ще відкритий для «як?» більше, ніж для «чому?», котрі вміли б замаскувати чи, скажімо, сполучити своє власне користолюбство з туманними громадськими ідеалами.

Князь на мить замовк і перестав стискати собор Святого Петра. Потім додав:

— Ви дозволите дати вам одну пораду? Перекажіть її вашим начальникам.

— Звичайно, князю, до неї прислухаються з великим інтересом, але я хотів би сподіватись, що замість поради ви дасте свою згоду.

— Я міг би запропонувати вам у сенат кандидатуру дона Калоджеро Седари. У нього більше прав, ніж у мене, щоб там засідати; його рід, як я чув, досить шляхетний або незабаром стане таким; крім престижу, тобто крім того, що ви називаєте престижем, у нього є ще влада. Хоча в нього немає наукових заслуг, зате є виняткові заслуги громадські. Його діяльність під час висадки була не лише бездоганна, а й надзвичайно корисна; що ж до ілюзій, то я не думаю, що їх у нього більше, ніж у мене, але він досить хитрий і зможе створити їх, коли в цьому виникне потреба. Ось саме ця людина вам потрібна. Але поспішайте — як я чув, він збирається висунути свою кандидатуру до палати депутатів.

У префектурі багато говорили про Седару і знали про його життя як громадське, так і приватне. Почувши це ім’я, Шевальє аж підскочив: це був чесний чиновник, і його повага до законодавчої палати була така ж щира, як і чистота намірів. Тому він визнав доречним промовчати і цілком слушно: через десять років вельмишановний дон Калоджеро натяг на себе тогу сенатора. Взагалі, хоч Шевальє був чесний, дурнем він не був: можливо, йому бракувало тієї інтелектуальної спритності, яка вважається розумом на Сицилії, але він, хоч і повільно, зате правильно й глибоко розумів речі. До того ж, на відміну од сицилійців, він не був байдужий до чужого лиха. Він зрозумів гіркий песимізм дона Фабріціо, і перед його очима вмить постали картини злиднів, мерзенності, сліпої байдужості, свідком яких він був уже цілий місяць. Ще кілька годин тому він заздрив багатству та витонченому благородству князів Саліна, а тепер майже з ніжністю подумав про свій маленький виноградник, про маєток Монтерцуоло поблизу Казале, нехай бідний, але в якому він почував себе бадьорим та спокійним. І йому стало так само жаль князя, як і босих дітей, жінок, виснажених малярією, усіх тих невинних жертв, що їх списки кожного ранку приносили йому до кабінету. Тут усі були рівні, усі були товаришами по нещастю, усі борсалися на дні однієї і тієї ж ями.

Він вирішив зробити останню спробу і підвівся. Від хвилювання голос його зазвучав патетично:

— Князю, невже ви справді відмовляєтесь докласти будь-яких зусиль, аби спробувати змінити той стан матеріального та морального убозтва, в якому перебуває ваш край? Врешті-решт, з кліматом можна боротися, а пам’ять про поганих правителів згодом зітреться. Сицилійцям захочеться стати кращими. Якщо чесні люди залишаться осторонь, це звільнить шлях для людей без совісті, людей недалекоглядних, таких, як Седара, і все залишиться без жодних змін ще на століття. Послухайте, що вам каже ваше сумління, князю, і забудьте ті гіркі істини, про які ви щойно говорили. Допоможіть нам.

Дон Фабріціо посміхнувся, взяв гостя за руку і посадив поруч себе на диван.

— Ви шляхетна людина, Шевальє, і я вважаю за велику честь для себе з вами познайомитись. Ви в усьому маєте рацію і лише тоді помиляєтесь, коли кажете, що сицилійці захочуть стати кращими. Я розповім вам про один епізод, що трапився зі мною особисто. За