Читати книгу - "Фактологія"

 Біженці

У 2015 році 4000 біженців потонули в Середземному морі, поки намагалися досягти Європи на надувних човнах. Неможливо було без жаху та співчуття дивитися на дитячі тіла, що лежали на березі, призначеному для відпочинку. У нашому комфортному житті на щаблі 4 ми подумали: як таке могло статися? Хто в цьому винен?

Ми швидко в цьому розібралися. Злодіями виявилися жорстокі й жадібні контрабандисти, які обдурили цілі відчайдушні сім’ї, забрали в них по 1000 євро з людини за місце на цих надувних смертельних пастках. Ми припинили розмірковувати, втішаючись тим, що європейські рятувальники витягували людей із холодної води.

Але чому біженці не вирушили в Європу на комфортабельних літаках або паромах замість того, щоб перебиратися до Лівії або Туреччини, а потім довіряти своє життя непевним надувним човнам? Зрештою, Женевську конвенцію підписали всі країни–члени ЄС, тож ясно, що за її умовами біженці із розірваної війною Сирії мають право вимагати притулку. Я почав ставити це питання журналістам, друзям і людям, що приймають тих, кому потрібен притулок, але навіть наймудріші та найдобріші з них відповідали дуже дивно.

Можливо, вони не могли собі дозволити вирушити літаком? Але ж ми знаємо, що біженці платили по 1000 євро за місце на надувному човні. Я зайшов на сайти авіакомпаній і побачив, що на той час було повно вільних квитків із Туреччини до Швеції або з Лівії до Британії. І коштували вони до 50 євро.

Може, вони не могли дістатися аеропорту? Неправда. Більшість біженців уже були в Туреччині або Лівані, і вони могли з легкістю дібратися до аеропорту. Ці люди мали гроші на переліт, і квитків вистачало — рейси не були переповнені. То чому ж? Через Директиву Європейської ради від 2001 року, яка регулює нелегальну імміграцію на територіях держав — членів ЄС. У документі вказано, що будь-яка транспортна компанія, яка перевозить особу без відповідних документів до Європи, має сплатити всі витрати, пов’язані з поверненням цієї особи в країну походження. Звичайно, там також сказано, що це стосується не біженців, які хочуть приїхати до Європи, використовуючи право на притулок відповідно до Женевської конвенції, а лише нелегальних іммігрантів. Але ця вимога геть безглузда. Ну як може людина перед столом реєстрації на рейс за 45 секунд визначити, чи є вона біженцем згідно із Женевською конвенцією чи ні? У будь-якому посольстві цей процес триває вісім місяців. Це неможливо. Отже, на практиці дія здавалося б логічної директиви проявляється в тому, що комерційні авіакомпанії не пускають на борт людину, у якої немає візи. А отримати візу неможливо, оскільки посольства європейських країн у Туреччині й Лівії не мають достатньо ресурсів для обробки всіх поданих документів. Біженці із Сирії, маючи теоретичне право отримати притулок у Європі відповідно до Конвенції з прав людини, на практиці зовсім не можуть подорожувати авіатранспортом і мусять рушати морем.

Чому ж тоді їм довелося перебиратися до Європи на тих жахливих човнах? Насправді за цим криється політика ЄС, яка вимагає конфіскувати плавзасіб після прибуття. Тобто люди могли скористатися човнами лише один раз. Контрабандисти не могли дозволити біженцям плисти на безпечних човнах, навіть якби ті дуже хотіли. Навіть на таких рибальських човнах, на яких 7220 євреїв кілька днів перебиралися з Данії до Швеції в 1943 році.

Уряди європейських держав запевняють, що поважають положення Женевської конвенції, які дають право біженцям з охопленої війною країни подати заявку та отримати притулок. Але їхня імміграційна політика зневажає цю вимогу на практиці й безпосередньо створює транспортний ринок, даючи роботу контрабандистам. У цьому нічого таємного: насправді треба мати проблеми з мисленням, щоб не бачити цього.

У нас живе інстинкт, який вимагає пошуку винних, але ми рідко дивимося в дзеркало. На мою думку, розумні й добрі люди часто не хочуть робити висновок, що в загибелі тисяч біженців винна наша імміграційна політика.

Іноземці

Пам’ятаєте індійського чиновника з розділу 5, який переконливо відкинув заяви, що саме через Індію та Китай змінюється глобальний клімат? Тоді я навів цю історію як приклад важливості показників на одну людину, але, звичайно, це може бути також приклад того, що, звинувачуючи когось одного, ми не бачимо всієї системи.

Індія й Китай так само, як і інші країни, що рухаються угору щаблями доходу, винні у зміні клімату, а отже, їхнє населення має жити бідніше, щоб не поглиблювати проблему, — ця думка напрочуд розповсюджена на Заході. Я пам’ятаю, як під час лекції про глобальні тенденції, яку я читав у Технологічному університеті у Ванкувері, одна студентка щиро та з відчаєм у голосі заявила: «Вони не можуть жити так, як ми. Ми не можемо дозволити їм настільки розвиватися. Їхні викиди знищать планету». Мене обурює, як часто західні люди вважають, що в їхніх руках пульт контролю і вони мають право ухвалювати рішення щодо мільярдів інших життів, просто натиснувши кнопку. Тоді я оглянув аудиторію і зрозумів, що більшість студентів ніяк не реагує. Вони погоджувалися з дівчиною.

Більша частина людських викидів СО2, що зібралися в атмосфері за останні 50 років, пов’язана з розвитком тих країн, які зараз перебувають на щаблі 4. У Канаді викиди вуглекислого газу на душу населення досі удвічі вищі, ніж у Китаї, й у вісім разів — ніж в Індії. А ви знаєте, яку частку горючих корисних копалин від загальної спалює найбагатший мільярд? Понад половину. Другий найбагатший мільярд спалює половину того, що залишилося, і так далі до найбіднішого мільярда, на який припадає лише 1 % (графік на с. 216).

Щоб перейти зі щабля 1 на щабель 2, найбіднішому мільярдові потрібно ще років двадцять, що збільшить його частку викидів СО2 приблизно на 2 %. Ще за декілька десятиліть ці люди перейдуть на щаблі 3 і 4.

Ці приклади підтверджують інстинкт провини й те, як ми на Заході намагаємося перекласти відповідальність із себе на інших. Ми кажемо, що «вони» не можуть жити, як ми. Але правильніше буде сказати: «Ми не можемо жити, як “ми”».

Іноземна хвороба

Найбільшим органом людського організму є шкіра. До появи сучасної медицини однією з найгірших шкірних хвороб був сифіліс, який починався зі сверблячих наривів, проїдав тіло аж до кісток, аж поки не розповсюджувався на увесь скелет. Мікроорганізм, який призводив до нестерпного болю й відразливого вигляду, у різних регіонах називався по-своєму. У Росії —