Читати книгу - "Вояки"

Можливо, саме підводним полюванням можна пояснити, чому на 17 відсотках жертв нападів акул, зареєстрованих у базі даних, були гідрокостюми. Спочатку існувала теорія, що акули мали одягнутих у чорні гідрокостюми людей за тюленів. Можливо, таке теж трапляється. Але, коли йдеться про підводне полювання, ймовірніше, що акул приваблюють аксесуари до гідрокостюма — гарпун та в’язка закривавленої риби на поясі.

Мертва риба також служить для акул запрошенням до обіду. Тестер пропонував сірим і чорноперим акулам різні види м’яса риб та морських тварин: тунця, вугра, морського окуня, люціана, риби-папуги, тридакни велетенської, восьминога, кальмара, омара. Усі вони виявилися принадливими для акул. Останні не люблять ризикувати. Вони віддають перевагу їжі, яка не буде з ними битися. Поранена їжа — добре. Мертва — ще краще.

Тут логічно було б поцікавитися нібито репелентними властивостями гнилого акулячого м’яса. Тестер поцікавився. Він дістав трохи «нібито акулячого репеленту» в одного рибалки, другий зразок — з лабораторії, а ще один його команда приготувала сама, на тиждень залишивши шматки м’яса риби-молота та тигрової акули в тропічній спеці. Властивості цих речовин відлякувати акул не помітили. Навпаки, іноді вони діяли на акул як принада. «Результати наших дослідів, схоже, не збігаються з результатами Спрінгера… Переконливих пояснень знайти не вдається». Можливо, Тестер був незнайомий з потужною принадливою дією «відкатів» від фабрики з переробляння акул.

Як з рибою, так і з людьми. Знов і знов у звітах про напади акул у часи Другої світової війни зазначається, що об’єктами атак були мертві тіла. Моряк, що плавав у воді, міг відігнати акулу, вдаривши її чи сколотивши воду ногами. (Болдрідж писав, що, навіть коли акула діставала удар у ніс задньою лапою щура, що плив, цього вистачало, аби викликати «реакцію страху та швидкий відступ»). «Акули кидалися на мертвих», — казав моряк, якого цитували в популярній книжці про затоплення крейсера «Індіанаполіс»[158], цей випадок часто згадують у дискусіях щодо нападів акул на військових моряків. «Чесно кажучи, за ті 110 годин, що я пробув у воді,— ділився спогадами капітан Льюїс Л. Гейнс, виступаючи на заході Бюро ВМФ США з медицини та хірургії,— я не бачив, щоб акула на когось нападала.» Він сказав, що скидалося на те, що акулам «вистачало мертвих». За словами Гейнса, з води підняли 65 спотворених акулами тіл, але ніщо не вказувало на те, що більшість із них були покусані ще живими.

Чому ж тоді акули з’являються біля рятувальних плотів? їх принаджує те, що відбувається під плотами. Зграї риби, яких привабила або тінь, або можливість харчуватися меншими морськими істотами, які збираються під дном плота, щоб сховатись у тіні. Спогади моряка з часів Другої світової війни: «Більша риба припливає, щоб з’їсти меншу, потім ще більша — щоб з’їсти більшу, а потім прибувають такі хлопці з дуже характерними спинними плавниками, щоб дізнатися, що тут за метушня». А ось іще один спогад, просто він мені подобається: «Акули занурювались і пропливали під плотом. Ми всі сиділи дуже тихо, і хлопець з радару полишив думку справити велику потребу з плоту у воду, сказавши, що боїться, аби пліт не перекинувся. Акули проробили це кілька разів, але не було схоже, що їх цікавимо саме ми».

Так воно триває і тепер. Мені відомо тільки про один випадок у новітній історії, коли акула вкусила когось із особового складу військово-морського флоту. У 2009 році акула-бик (або тупорила акула) відтяла австралійському водолазу-знешкоджувачу ногу і руку одним укусом під час антитерористичних навчань у гавані Сіднея. Я запитала фахівця з комунікацій Командування спеціальних операцій флоту США Джо Кейна про напади акул на «морських котиків».

— Ви не з того боку підходите, — сказав він. — Запитувати треба не «чи потрібен спецназу флоту репелент проти акул?», а «чи не потрібен акулам репелент проти спецназівців флоту?».

У сучасного флоту не існує формального курсу захисту від акул. Один нирець згадував, що йому казали: коли він відчує небезпеку нападу акули, треба повільно зануритися на глибину і зачаїтись на дні. У навчальному фільмі ВПС 1964 року під назвою «Захист від акул» збитим над океаном авіаторам радили направляти на акул потік бульбашок повітря або кричати у воду. Я запитала думку про такі поради у ветерана відеознімання акул Роберта Кентрелла. Він протягом трьох десятиліть плавав серед акул без засобів захисту. Кентрелл із тих, хто про зграю збуджених блакитних акул може сказати «моторні». Його відповідь (таку саму відповідь часто давали Болдрідж і Тестер): усе залежить від того, про який вид акул ідеться. Галас у воді може ненадовго відвадити акулу-бика, завважив Кантрелл, але не тигрову акулу. Бульбашки повітря можуть налякати блакитних акул, інші види їх проігнорують.

Остання порада від ВПС була загадкова: «Порвати папір на маленькі клаптики і розкидати їх навколо». Можливо, метою такої дії було відвернення уваги акули, а може, уваги людини, що зосередиться на відстеженні шматочків паперу на поверхні води. В одній із експедицій Кентрелл жбурнув за борт черстві бублики. Тигрові акули моментально відпливли подалі, акули-бики не звернули уваги. То яка ж основна порада від Кентрелла людині, що зустрілась у воді з акулою? «Насолоджуйтеся таким досвідом».

Тепер розглянемо питання, яке непокоїть багатьох моряків. Чи правда, що людська кров приваблює акул? Експерименти Болдріджа і Тестера дали суперечливі результати. Іноді акули поводилися, ніби кров їх приваблювала, інколи вони уникали ділянок води з кров’ю. Тестер зацікавився, чи не була свіжість крові одним із чинників. У проведених ним експериментах чорнопері та сірі акули виявляли сильну зацікавленість кров’ю, що була не давніша за один-два дні — при концентрації одна частинка крові на сто мільйонів частинок води. Але Болдріджів аналіз бази даних з нападів акул цей висновок спростовує. Тільки в 19 з 1115 випадків у момент нападу жертва мала кровотечу. «Важко погодитися з концепцією про високий ступінь привабливості людської крові,— такий був його висновок, — для акул узагалі, маючи таку велику кількість випадків, коли жертва нападу діставала єдиний укус від акули, а потім акула її покидала без продовження нападу, при цьому жертва мала сильну кровотечу з великих ран».

Під час виконання власних тестів Болдрідж пропонував акулам різних видів новинку в меню — лабораторного щура із кровотечею, який плив. Через те що щури, як і люди, — ссавці, їхня кров мала б бути так само приваблива (або неприваблива) для акул, як і наша. Як Болдрідж і