Читати книгу - "''друзі'', Yevhenii Nahornyi"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Липо, ти знаєш, чому тебе так назвали? — запитала Ганна одного дня, коли вони сиділи в її саду, плетучи вінок із кульбаб.
Липа, тримаючи квіточку, задумалась.
— Бо я з Липового?
Ганна розсміялася, очі її сяяли.
— І тому, що ти наша квіточка, як липи. І тато твій так захотів.
Михайло й Олена приїхали з містечка кілька разів на рік, привозячи Липі іграшки й книжки. Михайло, який раніше був суворим, розтанув перед онукою й учив її грати в шахи, хоч вона більше любила бігати садом. Олена малювала з Липою, а їхні картини висіли в будинку Олеся й Софії.
— Софіє, Липа — це ти в дитинстві, — сказала Олена одного дня, коли вони пили чай у бесіді. — Така ж енергійна.
Софія всміхнулася, дивлячись, як Липа ганяє метелика.
— Мамо, але в неї татів характер. Спокійна, коли треба, і мрійлива.
Олесь, який сидів поруч, розсміявся.
— Софіє, вона взяла найкраще від нас обох. І від бабусь із дідусем.
Ганна, почувши це, підморгнула.
— І від Липового, Олесю. Це село її виховує.
Спокійне життя
Життя в Липовому було спокійним, але сповненим маленьких радощів. Олесь і Софія працювали, виховували Липу, гуляли селом, провідували Ганну. Вони включали літературні вечори в бесідці, куди запрошували місцевих жителів і читали свої твори. Липа іноді «виступала», декламуючи короткі віршики, які вигадувала сама.
Одного вечора, коли Липа заснула, Олесь і Софія сиділи в кабінеті, переглядаючи чернетки. Софія глянула на нього, її очі були сповнені тепла.
— Олесю, ми щасливі, правда? — запитала вона, її голос був тихим.
Він узяв її руку, його пальці переплелися з нею.
— Щасливі, Софіє. Липа, ти, наше Липове — це більше, ніж я міг мріяти. І навіть труднощі… вони того варті.
Вона всміхнулася, її голова лягла йому на плече.
— А пам'ятаєш, як ми боялися батьківства? А тепер я не уявляю життя без Липи.
Він її поцілував, його голос був сповнений ніжності.
— І я не уявляю життя без вас обох. Я знаю, я вірю, що попереду ще багато такого щастя.
Ці п'ять років у Липовому були спокійними, але багатими. Олесь і Софія творили, любили, виховували доньку. Роман і Катя стали частиною їхньої сім'ї, Тарас і Марія знайшли своє щастя, а Ганна, Михайло й Олена раділи, що їхні діти й вони живуть у любові. Липи шелестили над селом, нагадуючи, що життя — це не лише виклики, а й спокійно, які приходять, коли ти вдома. Олесь і Софія знали, що їхнє Липове — це їх спокійно, їхня любов, їхнє життя, і вони були готові писати історію далі — разом із Липою, із липами, із майбутнім, що чекало попереду.
Кінець
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «''друзі'', Yevhenii Nahornyi», після закриття браузера.