Читати книгу - "Історія одного розлучення, Ана-Марія Еріш"

Поки все було досить чудово, і я справді щасливий поряд з Карою. Але мені досі не давало спокою те, що ми так і не спіймали тих, хто відкрив полювання на Кару. Я досить часто приходив в управління, намагаючись допомогти їм та дізнатися якусь інформацію, та це не давало зовсім ніякого результату. Тому, я вирішив кудись виплеснути свою злість. І якраз в цей момент тренувався Картер, що був не проти компанії.

Якусь мить ми тренувалися в абсолютній тиші, по черзі відпрацьовуючи удари. Я ж згадував ті часи, коли ми були друзями. Це було задовго до того, як з'явилася Беатріс, що і зруйнувала все. Довгий час я навіть не хотів спілкуватися з ним. Та тепер, коли в мене з'явилася Кара, я заново подивився на цю всю ситуацію. Все ж, хлопцю не просто, адже він здогадується, що його дружина з ним лише через якусь свою вигоду. І я довго стримувався, аби нічого не сказати йому, але все ж чекати не вмію.

- Послухай, все хотів запитати. - почав я. - Ви з Беатріс взагалі щасливі? Ну, чи тобі подобається таке сімейне життя?

Картер одразу ж напружився, явно не очікуючи такого питання. Ну звичайно, останній раз душевна розмова в нас була кілька років тому. Інколи я справді сумував за тією дружбою, що в нас колись була. Але ми нічого не могли з цим поробити. Цікаво, а Картер думав про те ж саме?

- Все прекрасно, з чого такі питання? - запитав хлопець, відпрацьовуючи удари.

- Ти ніколи не думав про те, що вона може не кохати тебе? А просто бути з тобою, бо їй так вигідно? - я вирішив одразу ж прямо все говорити.

- З чого взагалі такі думки та турбота про мене? - він зупинив тренування. - Ти ж тепер маєш чудову дружину. Навіщо тоді продовжуєш лізти в наше особисте життя?

А й справді, навіщо я взагалі турбуюся про нього? Мені має бути байдуже на те, що в них з Беатріс, адже він сам обрав її. У свій час він зрадив друга, аби бути з цією дівчиною. Тому, не думаю, що зараз мої слова взагалі щось значитимуть для нього. Та я все ж маю це зробити. Хоча б для того, аби заспокоїти свою совість.

- Знаєш, кілька разів вона говорила мені про те, що її почуття не до кінця пройшли. Можливо, що вона навіть зробила помилку. - я не втримав посмішки. - Але зараз в неї ніби прокинувся додатковий запал, адже я одружився. Невже тобі приємно жити з жінкою, яка тебе зовсім не поважає? Якщо й так, то мені тебе дуже шкода.

Але не встиг я договорити, як Картер мене різко вдарив в обличчя. Такого я зовсім не очікував, тому і пропустив удар. Ну добре, повів себе як придурок, тут згідний. Але це ж не привід мене бити. Тим паче, що це його дружина обдурює чоловіка.

А от наступний удар я відбив. Та це не допомогло, адже між нами зав'язалася бійка. Що ж, нехай буде і так. Якраз хотів випустити кудись пар. Проте Картер забуває, що моя підготовка в рази краще, адже мене з дитинства тренував генерал. А от він лише у сімнадцять років вирішив, що хоче працювати на ФБР. Але маю визнати, що його бойові навички стали кращими. Думаю, на ранок в мене буде добрячи синець на вилиці, та й губа починає боліти. А от він не піде без синця під оком, розбитою бровою та забоїв по всьому тілу.

Колись я десь чув, що частенько дружба починається саме з доброї бійки. Проте це вже не наша історія, адже в нас давно все в минулому. За кілька хвилин ми обидва опустилися на підлогу, намагаючись віддихатися. З губи капала кров, та я вже не звертав на це уваги.

- Мене Кара вдома вб'є. - посміхнувся я, хоч це і було боляче. - Після лікарні вона почала занадто сильно мною опікуватися. І обов'язково про все розпитуватиме. А що я їй скажу? Що мене побив напарник, який годиться лише на офісну роботу?

- Пощастило тобі з нею. - раптово сказав Картер. - Вона турбується про тебе. Коли ти лежав в лікарні, я заходив, і вона не відходила від тебе. Сумніваюся, що Беатріс вчиняла б так само стосовно мене.

Але мене здивувало зовсім інше. Виявляється, він приходив поки я лежав в комі. І навіть не намагається вигадати виправдання, а так спокійно говорить про це. Що ж, цікаво. Можливо, він навіть шкодує про те, що втратив нашу дружбу. Але зараз вже не можливо щось відновити.

- Давай я тебе відправлю в лікарню, а там подивимося? - запропонував я. - Думаю, легкого струсу буде цілком достатньо. Або щось зламати можна. 

- Ти хоч колись буваєш серйозним? - посміхнувся Картер. - Хоча пам'ятаю, що так. Особливо коли справа стосується твоєї родини.

Хлопець піднявся на ноги та вже збирався йти. Звичайно, краще зараз обробити рани, аби потім йому не стало гірше. Мені варто б зробити те саме, але я чомусь продовжував на місці. І вже біля самого виходу він повернувся до мене.

- Послухай, не так давно в архіві я бачив дещо, що стосується Ребекки Барроу. І наскільки я пам'ятаю, ще ж біологічна мати твоєї дружини? - я кивнув. - Якщо цікаво, я можу дізнатися більше.

- Я був би тобі вдячним. - відповів я.

- Сам Тоні Харріс буде вдячним мені. - розсміявся Картер та вийшов із зали.

А я ж досі сидів на місці, здивовано дивлячись на двері, де щойно стояв мій колишній друг. Він хотів мені допомогти. Невже Картер і справді намагався все виправити? Але якщо він нічого більше не говорив мені стосовно Беатріс, то значить хлопець і сам починав сумніватися...