Читати книгу - "Сучасна теория грошей, Рендал Рей"

Ми зважатимемо на те, що обраний режим обмінного курсу має значення для проведення внутрішньої економічної політики. Ми розмежуємо операційні можливості й обмеження, з якими стикаються всі уряди, що емітують власну валюту, та операційні можливості й обмеження урядів, які дозволяють плаваючий обмінний курс власних валют. Цього питання ми вже торкалися раніше, але тепер настав час зануритися в його основні деталі. І, як завжди, не забуваймо мету цього посібника: дати загальний аналіз, який можна застосувати до всіх країн, що емітують власну валюту. Режим обраного валютного курсу впливає на операції національної економіки, тому ми зазначатимемо, які операції застосовуються за якого режиму. Режими валютних курсів буде докладніше описано в розділі 6.

Почнемо з деяких загальних уявлень, що насправді є хибними. Іншими словами, наведені нижче твердження не мають стосунку до держави — емітента валюти:

• Уряди мають бюджетні обмеження (так само як домогосподарства та інші суб’єкти господарювання) і, відповідно, повинні залучати кошти в бюджет через оподаткування чи запозичення.

• Бюджетні дефіцити — це «зло» та навантаження на економіку, окрім деяких випадків (таких як глибока рецесія).

• Дефіцити державного сектору призводять до зростання процентних ставок, ефекту «витіснення» приватного сектору і зрештою до інфляції.

• Дефіцити державного сектору «з’їдають» заощадження, які могли б піти на інвестиції.

• Дефіцити державного сектору залишають наступним поколінням у спадщину борг; щоб зменшити це навантаження, уряд повинен знизити видатки або збільшити ставки податків.

• Вищі бюджетні дефіцити сьогодні означають зростання ставки податку завтра, завдяки чому уряд зможе сплачувати відсотки й тіло боргу, який виникає через ці дефіцити.

Ці твердження не суперечать здоровому глузду, і деякі з них більш-менш слушні, якщо застосовувати їх до держав, які не емітують власної валюти. Але стосовно держав, які випускають національну валюту, вони не мають жодного сенсу.

Замінімо ці хибні твердження на правильні для всіх країн — емітентів валюти, навіть тих, де діє режим фіксованого валютного курсу.

• Уряд визначає власну національну грошову одиницю як одиницю обліку, обкладає податками в цій грошовій одиниці та випускає номіновану в ній валюту, що може використовуватися для сплати податків та інших обов’язкових платежів урядові.

• Уряд витрачає шляхом зарахування (проведення бухгалтерських проводок із кредитом) до резервів банків176. А оподатковує — списуючи (проводячи бухгалтерські проводки з дебетом) із резервів банків.

• Банки виступають посередниками між урядовим та неурядовим секторами, зараховуючи кошти на поточні рахунки клієнтів під час проведення бюджетних видатків та списуючи кошти з поточних рахунків клієнтів банку під час сплати податків.

• Бюджетні дефіцити — це нетто-зарахування (або так звані чисті зарахування) до резервів банків та водночас на поточні рахунки їхніх клієнтів.

• Цільова процентна ставка овернайт екзогенна, бо її встановлює центральний банк, але обсяг резервів на рахунках банків у центральному банку ендогенний, адже визначається потребами та прагненнями комерційних банків.

• Коефіцієнт «депозитного мультиплікатора» — це просте постфактумне співвідношення резервів та депозитів177. Депозити слід розглядати як такі, що збільшуються ендогенно178 проти резервів за принципом фінансового важеля, що водночас означає відсутність будь-якого наперед визначеного коефіцієнта фінансового важеля.

• Щоб платіжні доручення казначейства виконувалися, а фіскальні операції не вплинули на відхилення ставки овернайт від цільової ставки центрального банку, воно координує дії з центральним банком.

• Із цієї причини продаж державних облігацій не є операцією залучення коштів для суверенного уряду (у звичному значенні цього терміна); навпаки, державні облігації — це інструмент, що допомагає центральним банкам досягти цільової процентної ставки,

• і завдяки цьому уряд може «дозволити» собі купити все, що продається за національну валюту, хоча уряди завжди встановлюють обмеження на свої бюджетні видатки.

Здається, що деякі із цих тверджень не до кінця зрозумілі, хоча більшість з них ми вже розглядали в попередніх параграфах. Розтлумачимо їх пізніше. Наразі ми просто з’ясовуємо загальні принципи, щоб протиставити їх загальноприйнятій думці, яка уподібнює державний бюджет до бюджету окремого домогосподарства.

Водночас слід бути обережними та визнати, що ці принципи не означають, ніби урядові слід здійснювати видатки без будь-яких обмежень. Також твердження «уряд завжди може дозволити собі купити все, що продається за національну валюту», не означає, ніби він повинен купувати все, що продається в цій валюті. А якщо певні товари та послуги продаються лише за іноземну валюту, то уряд не зможе напряму купити їх за національну валюту. Тут спрацьовує обмеження щодо того, чи може уряд «дозволити» собі купити такі товари та послуги.

Ці принципи не заперечують, що занадто високі бюджетні видатки уряду можуть призвести до роздмухування інфляції. Національна валюта, ймовірно, девальвується, якщо уряд витрачатиме занадто багато або якщо цільова відсоткова ставка овернайт центрального банку буде занадто низька. Це означає, що економічна політика держави — як процентна політика центрального банку, так і бюджетна політика центрального уряду — враховуватиме можливий вплив на обмінний курс та показники інфляції. У такому випадку заходи цих політик «обмежені» бажанням держави впливати на обмінний курс чи інфляційні показники.

Це повертає нас до питання про режим обмінного курсу, який підтримується в країні. Хоча названі принципи діють і в країнах з режимом фіксованого обмінного курсу, уряди повинні проводити монетарну та фіскальну політику таким чином, щоб підтримувати прив’язку національної валюти. Тому, поки уряди цих країн можуть «дозволити собі» витрачати більше, вони, швидше за все, волітимуть зменшувати свої бюджетні витрати, щоб захистити обмінні курси своїх валют. І поки держава здатна «екзогенно» знижувати свою цільову процентну ставку центрального банку, це може конфліктувати з політикою щодо обмінного курсу. Тому центральний банк схильний тримати високу цільову процентну ставку, якщо обмінний курс національної валюти фіксований.

У наступному параграфі ми докладніше розглянемо державний бюджет країни, суверенний уряд якої емітує власну валюту.

Блок: Відповіді на запитання читачів

Запитання: Ми сплачуємо податки уряду депозитами до запитання, чи не так?

Відповідь: Щоб сплатити податок, ви виписуєте платіжне доручення на користь національного податкового агентства (у Казначействі; у США це Служба внутрішніх доходів179), а ваш банк сплачує ваші податки, списуючи відповідну суму з резервів на власному резервному рахунку в центральному банку, й відповідно центральний банк зараховує цю суму на рахунок казначейства, яке теж має рахунок у центральному банку.