Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Причому волали торговці з дуже знайомими інтонаціями та нотками. Як на пляжі якомусь: "Кукурудза, чурчхела, холодний лимонад". Бр-р-р.
Краще б листівки роздавали, чесслово!
— Ісісе, це буде остання крамниця. Ми просто не зможемо все це забрати, — сказала я.
— Я сама вирішу, коли буде остання крамниця, — різко видала вона, навіть кроку не зменшивши. — Чи ти забула, за що тобі платять? Пам'ятай своє місце.
Я навіть відповісти не встигла, як збоку пролунало роздратоване:
— Довбані її чимось важким. Надзвичайно шкідлива дівчина.
Ян! Так і посидіти недовго.
Трохи зменшивши крок, пошепки відповіла:
— Давай ми тобі на шию повісимо дзвіночок?
— Навіщо це?
— Це модно, — не стала вдаватися до подробиць.
Якщо він так образився на "нікого", то порівняння з буренкою його точно не потішить. А мені від нього дещо ой як треба...
— Феліція! Ворушили ногами! — гукнула мене Ісіс, помітивши мою затримку.
— Моя пропозиція довбонути цю принцеску чим важким ще в силі, — Ян перевів недобрий погляд на Ісіс, що крокувала попереду.
— Слухай, а ти точно янгол? — Усміхнулася.
— Не янгол, а емісар душ, — промовив Ян, витягуючи вказівний палець. — Як твої успіхи?
— Безмежно рада твоїй присутності, — з нудотною з усіх усмішок вимовила я.
І поки янгол ака емісар душ не встиг схаменутися, всунув йому свою ношу.
— Гей, я взагалі не носій, а…
— Найдобріший у світі емісар душ! — Замість нього закінчила я, додаючи крок.
Ян пихкав, обурювався, бурчав, але пакети ніс з гідністю справжнього чоловіка, якого оманом затягли на шопінг. А ось для інших це збоку мало бачитися, як покупки, що левітують поруч. Краса ж!
Хвилин через десять ми дісталися лавки з витонченою дерев'яною вивіскою та назвою “Номімій”. Ісіс впевнено зробила крок усередину, немов у Лімері — саме так називалося це місто — вона бувала вже щонайменше разів десять.
— Що таке Номімій? — пошепки поцікавилася я в Яна, не поспішаючи за принцесою.
Мій особистий сорт гугла завмер, погляд на кілька миттєвостей став байдужим. Ага, завантаження дев'яносто дев'ять відсотків…
— Це назва місцевого виду павуків, вони створюють найміцніший і дуже тонкий матеріал, який використовується для виготовлення одягу, — відповів емісар душ.
Павукiв?!.. Щось мені зовсім не хочеться туди заходити. Арахнофобія це вам не жарти. Павуки єдине, що колись доводило мене до істерики. До зустрічі з вулрем і попадання в інший світ, звiсно.
— Боїшся? — з уїдливою усмішкою поцікавився Ян.
— Нічого я не боюся, — збрехала і підібгала губи.
Витріщилася на двері. Тепер мені здавалося, що вона розкриється і на мене вискочить величезний павук. Я чомусь і не сумнівалася в тому, що всі місцеві комахи мають абсолютно особливий гормон зростання. Одні оси чого варті.
Двері і справді різко відчинилися, і я малодушно відскочила назад.
— Я на тебе чекаю, — невдоволено кинула Ісіс.
Крізь відчинені двері я побачила інтер'єр найпростішої лавки, за сьогоднішній день ми десяток подібних обійшли.
Ні, ну якщо так подумати, то навряд чи власники крамниці утримуватимуть цілу павучу фабрику в межах міста. Напевно, це просто роздрібна точка і павуки живуть десь там... На іншому кінці королівства.
Саме з цією думкою я і змусила себе зробити крок всередину. Ян геть-чисто відмовився почекати на вулиці і пірнув слідом.
Приміщення виявилося просторим, з безліччю стійок, на яких стрункими рядами лежали ажурні рукавички, капелюшки, відрізи тканини та панчохи. Найрізноманітніших розмірів і кольорів.
У лавці було з десяток покупниць, біля кожної з них снували консультанти. Підлога начищена до блиску, в повітрі приємний солодкий аромат, на одній із стійок біля протилежної від входу стіни височіла ваза з квітами, на другій — витягнутий акваріум.
— Чим можу допомогти, пані чарівниця? — до мене тут же підскочила гарненька дівчина у форменому фартуху, на якому хитромудрими літерами було вишито «Номімій». — Можете розташувати ваші покупки тут…
Вона з усмішкою глянула на згортки і пакети, що повисли в повітрі, і елегантним жестом вказала на м'який пуф біля стіни з квітами і акваріумом. Яну не треба було пропонувати двічі, пакети спланували на запропоноване місце.
— Дозвольте я зроблю вам невелику екскурсію?
На секунду промайнула думка, що перед початком роботи лавки господиня видає кожній із консультантів маску нудотної гостинності. А ще, мабуть, вони працюють за відсоток. Ісіс, он, теж у оборот взяли.
Я й помітити не встигла, як мені почали розповідати про останній писок моди на ажурні рукавички, колготки та капелюшки зі вставками з номінійської тканини.
— ...ми навчили наших павуків плести павутину в сотню рядів, через що тканина стає щільною та теплою, але при цьому не втрачає еластичності… — говорила дівчина.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва», після закриття браузера.