Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

Я з жахом представила картинку, як людина з приклеєними з обох боків пластиковими ніжками стоїть перед сотнею величезних павуків і навчає їх такому тонкому мистецтву. “А ти, Паусидоров, вийди із класу! Щоб бути павуком на нашому підприємстві недостатньо просто шести пар кінцівок та дупи, набитої клейким соком! Потрібне покликання! Почуття!”. І інші павуки в'їдливо хихикають над невдахою, і він, спотикаючись, біжить у вбиральню.

У нього, може, взагалі інше покликання у життi! Образотворче мистецтво! Але батьки наполягли на тому, що син повинен піти їх стопами.

Я майже переповнилася співчуттям до цього Паусидорова, як раптом побачила… ЦЕ. В акваріумі жили зовсім не рибки, ящірки або черепашки, і мені це варто було здогадатися! Злякано завмерла.

Скільки там очей у павуків?.. На мене дивилася одразу сотня, і це одна єдина особина. Більше того, вони були налиті кров'ю, павук явно готувався впитися мені в шию або звити павутину у волоссі.

— Марино, ну яка кров! — закотив очі Ян, безпандорно прочитавши мої думки. — Тобі п'ять хвилин тому сказали, що номімії харчуються тільки цукровим сиропом!

Ага, як же. І какают метеликами.

Так, видихай. Він за склом... Він ніяк не зможе на тебе накинутися. Саме в цей момент павук вирішив поворухнути ногами і перемістився на скло, залишаючи за собою тонке і ледве помітне мереживо павутиння.

— У вас, пані чарівниця, є унікальна нагода побачити вагітну самку номімій. Як ви могли зрозуміти, цей вид павуків не зустрічається в дикій природі… — не змінивши тону, продовжила консультант.

Дика природа від цього лише виграла. З долоню розміром, світло—бежева і до дурниці страшна самка павука знову змінила дислокацію.

Ох, краще б я не знала, з чого вилізли ті панчохи, що я виявила у сумці. Бр-р-р.

— Ну що ви, підійдіть ближче, — з ввічливою усмішкою промовила дівчина. — Вони не кусаються.

— Звісно, ​​не кусаються. Одразу відкушують, — відверто потішався Ян.

— Феліція, я закінчила! Нам пора! — почувся голос Ісіс.

Насилу приховала полегшення.

— Нам пора, вибачте, дякую, — поспішно пробурмотіла я, розгортаючись на сто вісімдесят градусів.

— Зачекайте, пані чарівниця!

… у нас вагітна паучіха не годована, — подумки закінчила я.

— Пакети!

Ах так, точно. Красномовно глянула на Яна, але той з огидною такою посмішкою знизав плечима. Мовляв, сама випустила пакунки, тепер це не моя ноша.

— Феліція, швидше! Ми запізнимось! — поквапила Ісіс.

Гаразд, павучиха за склом, вона мені нічого не зробить.

Поспіхом, щоб не затягувати неминуче, пройшла до пуфика, вчепилася в пакунки. Погляду від акваріума при цьому не відводила. І ось треба було майбутній мамаші повиснути при цьому на павутині і, як на гойдалці, впасти в мій бік.

Зреагувала інстинктивно, виставила вперед руки з пакетами та...

БУМ-БЗДИНЬ!

Акваріум звалився на підлогу, змушуючи мене схопитися з ногами на пуф.

— Ловіть номімій! — відразу скомандувала одна з консультантів, миттєво зорієнтувавшись.

Чорт!