Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Зізнаюся чесно, я не пам'ятаю, як опинилася на вулиці. Пам'ятаю лише свiй дикий стрибок і двері лавки, що зачинилися за спиною. Вулрем би обзазрився!
Ян упирався у стіну "Номімій" і голосно іржав.
— Ой, не можу-у-у, ти б бачила своє обличчя, — між схлипуваннями, видавав Ян, поки я переводила подих.
— Ти така вперед, а пакети такі назад... А-а-а-а... Хочу ще раз на це подивитися?
Я мовчки скрипнула зубами у вiдповiдь.
Ісіс ніде не було видно, мені ж хотілося одного — забратися подалі від цієї крамниці. Там павук. Величезний. Я готова після усього передати їм гроші за завдані збитки, але заходити туди — вибачте!
Пройшло менше хвилини, перш ніж двері магазину знову відчинилися. На ґанок вийшла спокійна принцеса. Вона кинула на мене спантеличений погляд, трохи нахилила голову набік і з пронизливим в голосі подивом запитала:
— Ти що, справді боїшся павуків?
— Я… е… — не знайшла що відповісти.
А раптом у цьому світі чарівникам категорично заборонено боятися павуків? Втім, моє розтягування голосних прозвучало красномовніше, ніж будь-яка інша відповідь.
Але замість того, щоб кинути щось колке, нагадати, що чародійки з легкістю можуть і з вулремом упоратися, Ісіс... розреготалася. Зовсім як Ян.
Мені стало зовсім кисло. Ну, я боюся павуків, ну і що тепер? Підвісити мене за ноги на павутині та прочитати лекцію про користь цих створінь?
— Гаразд, тепер можна і повертатися, — заспокоївшись, промовила принцеса. Але не встигла я полегшено видихнути, як вона додала: — Але перед цим ще зайдемо до книжкового, це недалеко.
Подумки я перебрала всі найнеприємніші епітети, що були в моєму арсеналі. Іти в книжковий не хотілося настільки, що я готувалася зіграти роль незадоволеного трирічки, що падає на підлогу і б'є по землі ногами в приступі ридання. Після інциденту в галантереї мене навіть не турбувала репутація.
Як виявилося, істерила я даремно. Варто було нам переступити поріг книжкового, як тієї ж миті мені на очі попалася... Вона.
На мить я навіть забула, як дихати. Неподалік входу, біля стійки, за щільним, трохи затемненим склом розташовувалася найпростіша кулькова ручка. Гаразд, не найпростіша, але цілком звичайна у моєму рідному світі. Щільна, що тримає в собі одразу десять різнокольорових стрижнів. Натискаєш на важіль, виповзає червоний. Затягнеш інший – синій.
Ми з Яном багатозначно перезирнулися. Колись звичайні в моєму житті речі тепер грали роль справжнього артефакту.
Поки Ісіс вибирала собі новий набір любовних романів, я займалася торгом.
— Та це грабіж!
— Але ж це артефакт, — сперечався зі мною продавець. — Ви хоч розумієте, наскільки мені складно було його знайти, пані чарівниця!
Хазяїн книжкової крамниці ламав за просту кулькову ручку, хай і з десятком різнокольорових стрижнів, ціну, що п'ятиразово перевищує ту, що вимагав лікар за градусник!
— Ви тільки уявіть, як зручно вам тепер записуватиме магічні формули, вектор кожної з якої ви зможете помічати різними кольорами, — мені відверто впарювали товар, — це диво-чудове!
Мій інтерес до подібної канцелярії закінчився класом десь у п'ятому, коли чорнило з такої ручки залило новий рюкзак, подарований на день народження. Мене відверто душила жаба. А Ян чомусь мовчав, чого я вiд нього зовсiм не очiкувала. I навiть погляд вiдвертав, роблячi вигляд, що його зацiкавили пригоди ослика в червоному капелюсi.
Гаразд, була не була! Намагаюся заплющити очі на те, що зараз на якусь безглузду ручку з діснеївською принцесою доведеться витратити третину грошей, що залишилися в мене. Якщо все піде за планом, вони мені взагалі не знадобляться.
Поки я розплачувалась, до стійки підійшла принцеса з високою стопкою нових книг. Слизнувши по них поглядом, я з подивом відзначила, що там були не лише любовні романи. Ісіс проігнорувала мою покупку, а я не стала питати навіщо їй фоліант під назвою "Базові чари". Подумки зробила позначку, що було б непогано свиснути книгу і почитати. Таємно, звичайно.
Коли ми дісталися до заїжджого двору, я відчувала себе вичавленою ганчіркою для миття підлоги в шпиталі для осіб без певного місця проживання. Надто багато подій на один день. Особливо з урахуванням безсонної ночі та трясцi у сідлі. Я з пристрастю мріяла лише про одне — розтягнутися в ліжку. Якщо раптом знайдуться бажаючі зробити мені масаж стоп, проти не буду.
Впіймала себе на думці, що й думати забула про лист від нареченого. Якби не побачила зламану печатку, що валялася на столі, навіть не згадала б. Ось тільки не встигла я лягти і дати гудіючим ногам відпочинок, як у двері постукали.
Моєї відповіді чекати не стали, двері відчинилися. Рейдел увійшов до кімнати, з цікавістю озираючись.
— І де покупки? — зігнувши темну брову, поцікавився він.
— Ти не за адресою, — мляво відповіла я. — Нові сукні та панчохи у кімнаті в Ісіс.
— Хм, — глибокодумно промовив Рей.
Що за цим "хм" ховалося, я гадки не мала.
— То що ти хотів? — Поквапив я "завислого" Рея.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва», після закриття браузера.