Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

А тепер, 1959 року, вийшовши на волю, Паунд знову опинився в Італії і далі працює над проектом свого життя — поемою «Cantos». Всі доти опубліковані окремі канти є в бібліотеці Кейптаунського університету у виданні «Faber», і там усюди послідовність рядків, набраних елегантним чорним шрифтом, раз по раз уривають, немов б’ючи в гонг, величезні китайські ієрогліфи. «Cantos» цілком поглинули Джона, він читає і перечитує їх (із чуттям провини пропускаючи темні місця «Ван Бурена» і «Малатести»), використовуючи як посібник книжку Г’ю Кеннера про Паунда. Т. С. Еліот великодушно назвав Паунда il miglior fabbro, «найкращим ремісником». Хоч як він захоплюється творами самого Еліота, він вважає, що Еліот мав слушність.

Езра Паунд страждав від переслідувань більшу частину свого життя: його послали у вигнання, потім ув’язнили, потім удруге вигнали з батьківщини. Але, дарма що його назвали божевільним, Паунд довів, що він видатний поет, можливо, не менш видатний, ніж Уолт Вітмен. Корячись своєму демонові, Паунд усе своє життя пожертвував мистецтву. Так само й Еліот, хоча його страждання мали більш приватний характер. Еліот і Паунд жили життям скорботи, а інколи й ганьби. В цьому є наука для нього, яку йому втовкмачують на кожній сторінці їхньої поезії: Еліотової, з якою він мав перше приголомшливе знайомство ще в школі, а тепер ще й Паундової. Як і Паунд та Еліот, він повинен бути готовий витримувати все, що життя приберегло йому, навіть якщо ця готовність означає терпіти вигнання, безрадісну працю, наклепи. А якщо він не витримає цього найвищого художнього випробування, якщо зрештою виявиться, що він не має благословенного дару, тоді слід бути готовим витримати й це: незаперечний присуд історії, долю — незважаючи на всі теперішні й майбутні страждання — пересічної людини. Багато є кликаних, але мало обраних. На кожного видатного поета припадає цілий гурт дрібних, що, мов комашня, пищить навколо лева.

Любов Джона до Паунда поділяє тільки один з його приятелів — Норберт. Норберт народився в Чехословаччині, приїхав до Південної Африки після війни й розмовляє англійською мовою з легкою німецькою шепелявістю. Він учиться, щоб стати інженером, як і батько. Він одягається з елегантною європейською офіційністю і вкрай поважно залицяється до вродливої дівчини з доброї родини, раз у тиждень він ходить із нею на прогулянку. З Норбертом Джон зустрічається в одній кав’ярні на схилах гори, де вони обговорюють свої останні вірші та читають уголос один одному улюблені вступи з поезії Паунда.

Джонові видається дивним, що Норберт — майбутній інженер, і він — майбутній математик — стали учнями Езри Паунда, тоді як інші студенти-поети, яких він знає і які вивчають літературу й випускають університетський літературний журнал, ушановують Джерарда Менлі Гопкінса. Сам він проминув короткий період захоплення Гопкінсом у школі, коли напихав у свої вірші цілу купу наголошених односкладових слів і уникав слів романського походження. Але згодом утратив цікавість до Гопкінса, так само як тепер перебуває в процесі втрати цікавості до Шекспіра. Рядки Гопкінса надто тісно напаковані приголосними, а рядки Шекспіра — метафорами. Отже, Гопкінс і Шекспір — це великою мірою запаси незвичних слів, надто давньоанглійських: maw («утроба»), reck («піклуватися»), pelf («багатство»). Джон не розуміє, чому вірші завжди мають підніматися до декламаторських вершин, чому не можна задовольнитися варіаціями звичайного розмовного тону, — власне, чому вірші мають відрізнятися від прози.

Він почав віддавати перевагу Попу перед Шекспіром і Свіфту перед Попом. Попри жорстоку точність фраз Попа, яку він схвалював, цей поет приголомшував його надто великою обізнаністю зі світом спідниць і перук, натомість Свіфт був диким і самотнім творцем.

Подобається Джонові й Чосер. Середньовіччя нудне, одержиме цнотою, підвладне клірикам, і тому середньовічні поети здебільшого несміливі, бо завжди тікали до отців-католиків за настановами. А от Чосер зберігає чудову іронічну дистанцію від авторитетів. І, на відміну від Шекспіра, не вдається до пустослів’я і нікчемних гучних слів.

Щодо інших англійських поетів, то Паунд навчив його розпізнавати затишну сентиментальність, до якої так легко скочувалися романтики та вікторіанці, не кажучи вже нічого про їхнє недолуге віршування. Паунд і Еліот намагаються відродити англо-американську поезію, повертаючи її до суворості французької поезії. Джон цілком згоден із цим наміром. Тепер він не розуміє, як він колись міг так захопитися Кітсом, щоб писати сонети в його манері. Кітс — наче кавун, м’який, солодкий і пурпуровий, натомість поезія має бути твердою і виразною, мов полум’я. Прочитати півдесятка сторінок Кітса — однаково, що піддатися спокусі.

Джон почувався б певніше у своєму статусі учня Паунда, якби справді міг читати французькою. Але всі його зусилля опанувати мову самотужки скінчилися крахом. Він не відчував цієї мови, де слова починаються сміливо, а потім згасають до бурмотіння. Отже, він повинен покластися на думку Паунда та Еліота, що Бодлер і Нерваль, Корб’єр і Лафорґ показують шлях, яким він має ступати.

Вступаючи до університету, Джон планував отримати диплом математика, а потім поїхати за кордон і присвятити себе мистецтву. Тож, оскільки цей план таки втілювався в життя, і то так, як треба, він поки що не відступив від нього. А вдосконалюючи своє поетичне мистецтво за кордоном, він зароблятиме на життя, виконуючи якусь непомітну й поважну роботу. Оскільки видатним митцям судилося якийсь час бути невизнаними, він уявляє собі, що прослужить роки своїх випробувань клерком, який смиренно додає стовпчики цифр десь у затильній кімнаті. Він, безперечно, не житиме богемним життям, тобто не стане, скажімо, пияком, паразитом і неробою.

У математиці його приваблює — крім тих загадкових символів, які вона використовує, — її чистота. Якби в університеті існував факультет чистого мислення, він записався б і на той факультет, але чиста математика видається найближчим підступом до царства форм, який забезпечує університет.

Але тут, на жаль, є одна перешкода на шляху його навчальних планів: програма не дозволяє студентові вивчати лише чисту математику, відкинувши все інше. Більшість студентів його курсу поєднують чисту математику, прикладну математику і фізику. Але Джон відчуває, що не здатний іти в цьому напрямі. Хоча дитиною він повнився епізодичної цікавості до ракет і ядерного розпаду, він не відчуває прихильності до так званого реального світу і не годен збагнути, чому явища у фізиці такі, якими вони є. Чому, наприклад, м’яч, що відскакує, зрештою припиняє відскакувати? Колеги-студенти легко відповідають