Читати книгу - "Мертвий метелик, Костянтин Гончаренко"

  Батько Інтікамсі, розповідаючи їй про них якось за обідом, розмірковував, що їх політика просування своїх ідей та впливу на різні держави через Голосів-радників націлена на прийдешні покоління, адже якщо ти теоретично можеш жити вічно, тобі ні до чого змінювати встановлений порядок швидко, ризикуючи втратити популярність, яку П’ятеро здобули собі, повбивавши Стародавніх. Краще робити все поступово, потроху просуваючись в потрібному тобі напрямку.

  Вона зупинилася і стисла кулаки від безсилої люті. Її батько помилився. В одному напрямку – централізації влади та приборкання феодалів в одному конкретному герцогстві – Захисники просунулись дуже швидко. Міссані стали прикладом того, що буває з тими, хто суперечить королю та Голосам. І перестали існувати.

  Тож чого її так зачепила згадка про Ятоса? Церква – слабка, слабкіша за якогось могутнього лорда. Священник не зможе зняти магію лорда Міна з Інтікамсі, храм не зможе навіть взяти її під свій захист. Розраховувати на це – навіть якщо б вона могла втекти через вікно на п’ятому поверсі або проклавши собі шлях до виходу за допомогою кинджалу – було безглуздо. Тож чому в неї в душі все більше і більше розгоряється вогник надії? Чорної та зловтішної надії на посмертну помсту?

  Раптом зрозумівши, вона захихотіла, а потім засміялася вголос – хрипким, безпорадним та істеричним сміхом, змиваючи їм, як і сльозами, що знову покотилися в неї з очей, липкий розпач, що окутував її душу до того. Образи майбутнього ставали перед її очима, ніби зараз, в останні години свого життя, вона стала пророчицею.

  Трохи заспокоївшись, вона взяла кинджал і пішла в спальню, сповнена рішучості зробити те, що запланувала. Її знання історії та політики – спадок гарної аристократичної освіти - підказувало Інтікамсі, що в неї є всі шанси трохи спаскудити тріумф лорду Міну та його хазяям. А може.. ні, на таке не варто було й сподіватись… 

  Заплатити їй правда за це доведеться багато. Але вона мусить витримати. Честь аристократки та кров родичів волає про відплату, тож вона мусить бути сильною. Аби вистачило мужності. Аби не помилитися і не померти передчасно. А волю до дії вона в собі знайде.   

  Баронетка опустилася на коліна, взяла в руку кинджал, і більше не вагаючись, зробила надріз. На прогрітий сонцем паркет впали перші червоні краплі.   

***

  Каррога перехопили ще на в’їзді в місто, вихопили з кортежу герцога, що повертався надвечір з полювання. Помічник, незвичайно блідий та стурбований, подав умовний знак і Голос, швидко роздавши потрібні поклони потрібнім людям і розпрощавшись з герцогом, від’їхав у провулок, де його чекав кінь на заміну та супровід у вигляді пари гвардійців.

  Вони швидким галопом домчали до набережної, порушуючи всі можливі правила, але обладунки герцогських гвардійців стримували міську сторожу від того, щоб робити кавалькаді зауваження. Дорогою помічник в декількох словах описав ситуацію, тож піднявшись на п’ятий поверх «Палацу Радості», Каррог вже знав, що побачить.

  Це, а ще те, що він, врешті-решт, був бойовим магом, що пройшов не через одну битву, вберегло його від того, щоб додати свою вечерю до іншої блювоти, недотерті сліди якої він побачив ще на порозі кімнати.

  Скривившись, він почав обходити то з одного боку, то з іншого те, що ще вранці було вродливою юною дівчиною. Приглядався. Вивчав. Помічник застиг на порозі, намагаючись зайвий раз не дивитися на криваві візерунки та практично пошматоване на частини тіло всередині кола з криво намальованих кров’ю ієрогліфів.

  - Принеси світла, вже майже стемніло, - кинув гидливо Голос помічникові. – Ти вже зробив переклад?

  - Так, пане.. Що?

 - Переклад, - терпляче сказав Каррог. – Я не знаю тут половини символів. Що це за напис?

 - Це треба священика. Мадам стверджує, що це напевно церковний діалект. Його мало хто знає, крім священників та старої аристократії, але аристократів сюди водити…

 - Мадам? Вона тут була?

 - Звичайно, це ж її заклад.

 - А хто ще тут був? – запитав Каррог спокійно, але помічник, що за останній тиждень трохи навчився розрізняти відтінки настрою свого нового господаря, зіщулився і зібрав докупи весь свій професіоналізм, щоб стримати тремтіння в голосі, коли почав відповідати.

 - Покоївка Несси, що побачила це першою декілька годин тому, охоронець борделю, мадам, можливо ще декілька людей з персоналу та клієнтів, що зацікавилися здійнятим галасом, я, гвардійський сержант та представник магістрату. В такому порядку. Після того, як сповістили мене, я поставив охорону та дав розпорядження нікого сюди не пускати, поки ви не повернетесь, але …

 - Але було занадто пізно. Чутки розійшлися. Зараз, я так розумію, про неї вже пліткують навіть в сусідніх селах. – похмуро перебив його Голос. – Що ж, ти все зробив наче правильно, але переклад мені потрібен негайно. Я очікую раптовий виклик на аудієнцію в герцога, якщо ти розумієш, про що я. І на цей момент я мушу знати всі деталі.

 - Один з символів, що вам може бути незнайомим, всі знають. І він тут часто повторюється.

 - І? Мені що, з тебе тягнути все силою? – визвірився Голос на помічника, що замовк, не продовжуючи.

 - Сотья! – вичавив помічник, і Каррог зрозумів, що той робив паузу не для драматичного ефекту, а просто набирався сміливості. – І все це - скоріш за все молитва та призив Сотья! Деталі пояснить лише священник.