Читати книгу - "Мертвий метелик, Костянтин Гончаренко"

  Вона піднесла руку до метелика. «Якщо так піде далі, за пару років ти матимеш золотого» - сказала їй мадам з гордістю, коли відпускала майстра, що набив їй це тату. Ще б пак! Срібний метелик – сотня клієнтів за рік, що залишились настільки задоволеними «послугами», що залишили преміальні чайові. Щоб дістати золотого, таких клієнтів треба було набрати п’ятсот за три роки. Надзвичайно складна задача для звичайної повії. Ніяких проблем для Несси.  

  А чому б її клієнтам не бути задоволеними? Де б вони знайшли  – най і дуже дорого – справжню красуню-аристократку, якій ще немає шістнадцяти, з ніжною шкірою та  стрункою фігурою? Та ще й таку, яка щиро буде тебе кохати, незважаючи на твій вік, зовнішність чи поведінку? А Несса… Несса була готова кохати будь-кого. Саме кохати, без перебільшень. Ідеальна шльондра, що віддає не тільки тіло, а ще й душу. Чарівний метелик, такий щирий в своєму прагненні догодити…  

 Тут Інтікамсі згадала свого зв’язаного брата, що плакав, поки її ворог та тюремник ґвалтував Нессу на його очах, та с жахом дивився на неї, коли вона пропонувала йому – себе, і вчепилася нігтями в метелика, залишаючи подряпини на крильцях. Їй захотілось завити, але вона стримала себе, засунувши в рота руку та прикусивши. Біль трохи привів її до тями і вона відійшла від дзеркала, сіла, намагаючись трохи заспокоїтись, очуняти та подумати, як її вчили колись – логічно та розважно, як личить баронетці, в перспективі – герцогині. Чи все вже втрачено? Ні, не з нею. З нею покінчено. Але як щодо сім’ї?

  Два місяці тому її брат був ще живий. Але його положення бранця (як і те, що ніхто досі не намагався визволити її з борделю) доводило, що війну клан Міссанів остаточно програв. Програв повністю, вщент, і всі столітні зв’язки з іншими сім’ями не завадили лорду Міну вбити її батька, спалити їх замок та забрати в полон її та брата. Ніхто не прийшов на допомогу. Ніхто не зміг – та й не захотів - протистояти магії Захисників, чиїм Голосом був лорд Мін. Адже справа була не лише в тій зустрічі на прийомі. Не в ображеному лорді, який і лордом по поняттям паранійських аристократів називатися не міг. Справа була в політиці. І Інтікамсі Міссані, на відміну від Несси, читала в своєму житті достатньо книг по історії, щоб знати, що падіння її родини не було чимось надто незвичайним. Хіба що вийшло занадто швидким і яскравим для звичайних феодальних воєн.

  Баронетка закрила очі, згадуючи їх першу зустріч з Міном. Чи була вона винна в тому, що трапилось? Чи не потрібно було тоді проявити більше дипломатичності? Чи змінило б це щось?

  Вона пригадала залу прийомів в палаці принца, в столиці, де вона була, напевно, найкрасивішою з аристократок. Купу прихильників, які роїлися навколо неї. Легкі залицяння, флірт в межах пристойного. Вона не шукала тут наречених, просто гарно проводила час. Адже її портрети вже були послані декільком герцогам, в яких підростали нащадки чоловічої статі, і вона сподівалася вже наступного літа увійти в цей зал як графиня Алайська чи може Шонтійська, а згодом, якщо дасть доля, стати й герцогинею.  Жодному аристократичному дому не соромно було б породнитися з однією з найстаріших родин Паранії, серед представників якої були колись і королі.  

  Саме тоді, на прийомі, до неї і наблизився лорд Мін – чоловік середнього зросту років під тридцять, зі стомленими очима та хижою посмішкою. Занадто старий для їх компанії, чужоземний чаклун, навіть не аристократ. Його відрекомендували, він висловив захоплення її красою, а вона байдуже відвернулася. Чи був це початок? Чи саме тоді він замислив свою інтригу?

  Вона пригадувала далі – подарунки, листи, майже переслідування на прийомах. Хтось з молодих кавалерів вступився за її гідність, але до дуелі справа не дійшла. А потім – потім офіційна пропозиція браку. Її презирлива відмова, смішки аристократичної молоді, скривлені в штучній образі губи і – оголошення кланової війни. Нічого особливо дивного, адже паранійські дворяни різали один одного і за менші образи. Дивним було співвідношення сил. Старий аристократичний клан проти всього одного лорда, хай і чаклуна.

  Вона стисла руками голову. В пам’яті спливав поспішний від’їзд із столиці додому, похмурі звістки дорогою, і – смерті, смерті, смерті оточуючих її слуг, охоронців, родичів. Напади на дорогах, отрута в бокалах. Стріли в пітьмі. Зрадники серед колись вірних васалів. Ввічливі відмови союзників, в очах яких стояли розгубленість та страх. Король, до якого врешті-решт кинулися родичі Міссанів в столиці, відмовився втручатися. Ще б пак, адже Міссані були в опозиції до існуючої династії всі останні сто років.

  Тож їх доля стала прикладом для всіх. Нагадуванням, що не можна зневажати Голоси. Що чаклуни, яких П’ятеро Захисників назначають радниками магістратів, королів чи герцогів – не просто чемні радники в магічних справах, а справжні впливові лорди.

  Яскраве полум’я величезного багаття, що тріскотіло на місці замка пращурів Інтікамсі, коли її поріділий кортеж все ж таки дістався додому, остаточно вбило всі надії. Лорд Мін вже чекав її там – стоячи над ще теплим трупом її батька з мечем у руці. Маленький чоловічок майже губився на фоні своєї жертви - величезного закованого в залізо барона. Вона кинулася до них, не думаючи ні про що, і Голос одним порухом руки змусив застигнути на місці останніх її охоронців, а потім просто поманив Інтікамсі до себе. І в той самий момент вона зникла, і з’явилась Несса.

  Баронетка витерла очі. Підвелася. Треба було щось робити. Вона й миті не сумнівалася, що пам’ять їй повернули не просто так. «Це було б нецікаво» - згадала вона слова лорда, і разом з цим згадала про «сюрприз», який він мав лишити їй в бібліотеці.