Читати книгу - "Гра в кохання , Міра Лей"

 Після вечері я помила посуд, оскільки в приготуванні участі не брала. І все ж, вирішила що треба трохи повчитися, та тільки в кімнаті запланувала тиша, хтось почав стукати в двері.

- Хто там? - швидко запитала Оля.

- Це Андрій. - трохи несміливо представився хлопець, а потім додав - Настя ти можеш вийти?

Я ж бажання бачитися з цим хлопцем, а тим більше говорити, взагалі немала. Тому швидко махаю головою і склавши руки навхрест, даю дівчатам зрозуміти, що мене тут немає. Оля пильно глянула на мене, трохи посміялася, а тоді уже серйозним голосом відповіла. 

- Її немає - по ту сторону дверей настала секундна тиша, хлопець ніби обдумував що йому робити далі. 

- Я бачив як вона заходила в гуртожиток - і прочистивши горло сказав - Настя відчини, будь ласка..

- Ти чуєш, що я тобі кажу, її немає - вже з нотками роздратування відповіла дівчина, а потім хитро усміхнулася і додала - Так, вона приходила, а потім знову пішла - на побачення здається - я здивовано глянула на дівчину і покрутила вказівним пальцем біля скроні, мов ' що ти плетеш?

- Я не вірю! - трохи розчарованим голосом продовжував хлопець. 

Я зрозуміла, що так просто він звідси не піде, тому тихенько на пальчиках направилася до шафи, показуючи дівчатам, щоб закрили мене ззовні. Думаю шафу він перевіряти точно не буде. Я тихенько залізла в своє укриття і почала уважно слухати що відбувається ззовні. Щолкнув замок і відкрилися двері, в цей момент я здається перестала дихати..

- Якщо не віриш, дивися сам, але швидко, бо ти заважаєш нам вчитися... - грозним голосом кинула Оля, а ще через секунду додала - А тепер на вихід, йди біля гуртожитку лови свою Настю.

- Ясно, вибачте! - тихо кинув хлопець і вийшов з кімнати.
Тільки коли закрилися вхідні двері на замок, Буруля відчинила двері шафи. 

- Капець, дожилася, уже по шафах ховаюся від хлопців - тихо бубоніла я, вибираючись з укриття. А потім переглянувшись між собою, ми голосно почали реготати.

Повчитися нам все ж вдалося, та не довго, тому що прийшли хлопці на новий кіносеанс. Звичайно спочатку ми сперечалися,  що будемо дивитися - хлопці хотіли фільм жахів, а я була проти, тому що коли я ввечері кудись йшла сама, завжди мені згадувалися найстрашніші моменти з ужасів, і кожного разу я обіцяла собі, що більше їх дивитися не буду. 

Та більшість все ж була за жахи, тому мені нічого не залишалося, як пів фільму просидіти під ковдрою, ніколи не дивлюся найстрашніші моменти. Сьогодні ми довго не сиділи, ну майже, до половини другої, тому що завтра всім на першу пару.

- Ти ще бачила його сьогодні? - майже шепотом запитує Буруля, щоб не розбудити дівчат, коли ми вже лежали в своїх ліжках.

- Ні. Чому запитуєш? - відповідаю зразу, розуміючи кого вона має на увазі..

- Я просто бачила його після третьої пари, стояв з друзями на другу поверсі. 

- Щось казав до тебе?

- Ні, просто, так дивився, думала диру в мені випалить. Навіть дівчата з групи замітили. Ось тепер, лежу і думаю, що буде коли ти його зустрінеш, добре було б, якби відбулася так як я.

- Не переживай, все буде добре. Давай спати, завтра рано вставати. На добраніч!

- На добраніч!

Лежу і думаю, ну що Настя, ти звичайно молодець, нахваталася проблем в перший же день навчання, рік обіцяє бути цікавим. Я ще більше укуталася ковдрою, намагаючись більше не думати про цього сноба, поринула в царство Морфея.

Зранку як завжди, мене розбудив шум, дівчата вже во всю збиралися на пари. Я ще трохи повалялася в ліжку і коли звільнилася ванна, шмигнула туди. Сьогодні друга пара фізкультура, тому я одягнула чорні лосіни, світлу подовжену футболку та кроси. А волосся зав'язала у хвіст. Зверху накинула худі чорного кольору. 

Перша пара менеджмент пройшла добре, я навіть примудрився здати семінар на п'ять, не дарма вчора зубрила. Я ніколи не була відмінницею, але і задніх не пасла, мені завжди здавалося що коли мене спитають, а я не буду знати відповіді, з мене усі почнуть сміятися, тому я завжди старалася хоча б по мінімуму, але все ж ознайомитися з матеріалом. Така собі дитяча фобія.

На фізкультуру я йшла з хорошим настроєм, мені завжди подобався цей предмет, хороша можливість спустити пар після занять. Вдома я грала у шкільний волейбольній команді, цей вид спорту я особливо люблю. На першому курсі мені пропонували грати за команду університету, та графіки тренувань часто збігалися з парами (у нас були дні, коли ми вчилися в другу зміну), тому я вирішила відмовитися і приділити більше часу навчанню. 

За літо я вже встигла, відвикнути від м'яча, тому вже по швидше хотіла забігти в спортзал і відірватися на повну. Та все моє бажання моментально зникло, коли зайшовши в спортзал я побачила людину, яку менше всього хотіла там бачити.