Читати книгу - "Сестри-вампірки 1"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Гаразд, якщо для тебе це так важливо. Але герб залишиться у вітальні! І мій їжатець теж! – пробурчав Міхай. Заради цієї жінки він був ладен переступити через свою вампірську честь і спати в підвалі.
Тут у вітальню ввійшла Сільванія.
– Schlotz zoppo! Що робить труна у вітальні?
Дака мовчки закотила очі вгору.
Історія одного божевілля
Незабаром у будинку Цепешів запанували мир і спокій. Принаймні на якийсь час. Ельвіра і Міхай, взявшись за руки, стояли на порозі нового будинку й чекали на гостей. Невдовзі перед ґанком зупинилася машина. З неї вийшли дідусь Густав і бабуся Роза.
– Дідусю! Бабусенько! – радісно заволали Сільванія і Дака й кинулися до гостей. Сільванії в цю мить довелося докласти певних зусиль, щоб перешкодити Даці злетіти в повітря від радості.
– Правило номер один: жодних польотів удень. І вже тим паче ніяких флопсів, – прошепотіла вона сестрі.
Флопс був різновидом дуже швидкого бігу, що дозволяв вампірові переміщатися з неймовірною швидкістю і залишатися при цьому непоміченим. Щоправда, він забирав безліч сил і зовсім не годився для тривалих подорожей. Крім того, флопс порушував одне з тих правил, які мама придумала перед їхнім переїздом до Німеччини: «Не використовувати надсили! І ніяких флопсів!»
– Здрастуйте, мої малятка! – навмисне голосно й радісно вигукнула бабуся Роза, вдаючи, нібито нічого не помітила.
– Боже мій, як же ви виросли, молоді леді! – дідусь Густав обійняв онучок за плечі. Йому, на відміну від бабусі, не потрібно було вдавати, ніби він нічого дивного в їхній поведінці не помічає, тому що він і справді нічого такого не помітив. Сільванія зніяковіло посміхнулася. Дака роздратовано закотила очі.
Тут на порозі свого будинку зі сміттєвим пакетом у руках з’явився Дірк ван Комбаст. Приїзд гостей до сусідів був чудовою нагодою прогулятися до сміттєвого контейнера.
– Здрастуй, Дірку! – вигукнув дідусь Густав.
Дірк розгублено витріщився на нього. Дітися не було куди.
– Доброго дня, гере Вагенцинк, яка несподівана зустріч.
Дідусь Густав підійшов до нього ближче. Досвідчений продавець автомобілів, він прекрасно вмів підтримувати розмову.
– Як ваша матінка? – запитав він у Дірка.
– На жаль, без поліпшення, – пригнічено відповів той.
– Яке нещастя… – співчутливо кивнув на нього старий. Дірк зітхнув. – Але сподіватимемося на краще, – спробував підбадьорити його дідусь Густав. Дірк подякував йому й попрямував назад у будинок.
Дідусь Густав похитав головою, дивлячись йому вслід.
– Яка трагедія, – прошепотів він зятю. – Це сердека Дірк ван Комбаст. Колись його мати була першою красунею Біндбурга. Жінкою неземної краси…
На цих словах бабуся Роза закашлялася. Замолоду вона мала пишне руде волосся, і закоханців у неї, між іншим, теж вистачало.
Але дідусь Густав, здавалося, зараз і думати забув про дружину.
– Неймовірна жінка, – продовжував він. – Але одного разу сталося щось незрозуміле. Якось уранці її знайшли на одній із бань біндбурзької церкви. На ній була лише нічна сорочка. Вигляд вона мала знавіснілий, а погляд… о, скільки в ньому було жаху і порожнечі! Упродовж багатьох тижнів вона мовчала. Ані звуку не видала, розумієте?
Дідусь Густав на мить замовк.
Сільванії від його розповіді стало моторошно, Даці – нуднувато.
– Ну, і що було потім? – не витримавши, запитала вона.
– А потім дар мови до неї повернувся, – прошепотів дідусь Густав. – І вона заявила, що на дах церкви її затягли вампіри. Спочатку вони нібито літали з нею містом, а потім вирішили залишити на цій бані.
Дідусь знову замовк і обвів пильним поглядом доньку і її родину. Міхай із подивом подивився на Ельвіру, а вона, у свою чергу, з жахом звела очі на батька.
– Вампіри? У цьому тихому містечку? – усміхнулася Дака.
– Саме так! Вампіри! – Тут дідусь Густав голосно розсміявся, жартома приставивши до рота два пальці, ніби це ікла. – Вампіри! У Біндбурзі! Чого тільки не спливе на думку божевільній жінці!
Тут бабуся Роза штовхнула його в бік. Дідусь крякнув.
Міхай подивився на Ельвіру. Та лише похитала головою, немовбито кажучи: «Ні! Не зараз!» Але дідусь Густав так і не зрозумів, на що натякають один одному дочка і зять.
– Потім її, звичайно, забрали в божевільню. Так вона там і сидить досі.
Міхай знову подав Ельвірі знак: «Розкажи!» – але й цього разу вона похитала головою. Помітивши відчай в очах доньки, бабуся Роза прийшла їй на допомогу.
– Досить розповідати жахачки, Густаве. Ми дуже раді, що нарешті діти переїхали ближче до нас!
Вона обійняла Ельвіру і зятя, спритно вставши між Міхаєм і Густавом, щоб уберегти чоловіка від традиційного трансільванського щигля. Але той миттєво закрив лоб руками.
– Як тобі моя реакція?
Міхай відповів, що вражений. Хоч дідусь Густав і не знав, хто насправді його зять, але з традиційним трансільванським привітанням був добре знайомий.
Чоловіки розсміялися і потиснули один одному руки.
– Ходімо ж до хати! Нетерпець побачити, як ви влаштувалися! – сказала бабуся Роза.
На відміну від свого чоловіка, бабуся Роза частенько приїздила в Бистрію і їй була відома таємниця родини Цепешів. Але її теж не слід було першого ж дня перевантажувати різними подробицями вампірського життя. Помітивши в очах матері подив під час погляду на старовинний свічник, Ельвіра одразу ж поспішила його прибрати.
– Ми просто хотіли віднести його полірувальнику.
Дідусь Густав із цікавістю розглядав фамільний герб Міхая.
– Цікава картинка!
Міхай ледь міг стримати гордість.
– Це наш родинний ге… – почав було він.
– Це сучасне мистецтво, тату. Троюрідна сестра Міхая – відома художниця, – вчасно втрутилася в розмову Ельвіра, через що заслужила гнівний погляд чоловіка.
– Та я однаково в цьому нічого не тямлю, – відмахнувся дідусь Густав. – Не те що Роза! Вона в нас чудово розуміється на мистецтві!
Бабуся Роза і справді любила живопис, адже вона багато років пропрацювала екскурсоводом у Біндбурзькому художньому музеї.
– Чудово! Неповторно! – тут же відгукнулась вона. – Ти просто природжений оригінал!
Вона зробила акцент на слові «оригінал» і допитливо подивилася на Сільванію і Дакарію.
Дві напівкровки в одній кімнаті
Перший день у Німеччині добігав кінця. На Біндбург повільно спускалася ніч, і чим яскравіше світив місяць, тим менше Сільванії і Даці хотілося спати. Сільванія вирішила скористатися безсонням, щоб розпакувати валізи й охайно розкласти всі свої речі по шафах і поличках. Розібравшись із одягом, вона кинула на ліжко декілька глянсових журналів і задоволено оглянула свою частину кімнати. Їй було затишно в цьому маленькому дівочому королівстві. А от у володіннях Даки досі панував безлад. Усюди стояли нерозпаковані валізи й коробки. Єдине, на що спромоглася Дака, – це повісити на стіну світлину їхнього колишнього класу і постер своєї улюбленої рок-групи «Криптон Крекс». Останній висів просто над гамаком у формі домовинки, де наразі тужила Дака.
Та й у Сільванії на душі було сумно. По-перше, тому що під час переїзду Ельвіра, присягаючись, пообіцяла дівчаткам,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сестри-вампірки 1», після закриття браузера.