Читати книгу - "М’ятний записник, Еллі Гарус"

Ґеворг
Ти так здурієш та зіп'єшся, братику.

Івар
Алкоголь на мене більше не діє. Йди до гостей, розважайся. А батьку скажи, що я скоро приєднаюся.

Ґеворг махнувши рукою і пішов зачиняючи за собою двері. Декілька хвилин тиші.

Івар
Легко йому казати! Теперішнім! Та що йому до того, він, по правді кажучи, ні одну жінку по справжньому не кохав, навіть дружину. Живе з нею не заради синів, а тому, що звик. Все знайоме, комфортне, близьке. А я... Усе живе в мені вмерло разом з Вією. Залишилося перервати життя тілесне.

Пауза.

Івар

Вона була собою і мене вчила прислухатися до себе, поважати власні бажання. Знала як то і не цуралася справжності. Вона жила своїм, а не чужим розумом, за що я ще дужче любив. Її немає поруч, але почуття до неї не потьмяніли, не стерлися. От я і прислухався до голосу свого серця. Я хочу до тебе, люба, з’єднати наші дороги. Ще один день без тебе я не витримаю!

Зупинився посеред кабінету, він дістав зброю й рішуче підніс до скроні, відчув мить завершеності життя.

Івар
Все! Навіщо відтягувати час, якщо можна робити зараз один одного щасливими. Вона мене, а я її заждався. Все! Йду!

Годинник пробив пів на дев’яту. Затим двері у кабінет відчинилися, але цього разу ніхто не стукав. Івар закляк. У проході стояла покійниця Вія. Вона благаючи простягла руки до нього.

Вія
Зупинися, Іваре! Коханий!

Івар (у шоці)
Ти?.. Ні! Я, мабуть, заснув і ти мені наснилася. Розбудіть! Розбудіть! Ні! Або я вже мертвий і стою по зворотній бік життя?

Письменник розгублено оглядає пістолет у руці. Той досі заряджений.

Вія
Це не сон, милий. Поклади, будь ласка, зброю на стіл. Для смерті ще рано.

Він не роздумуючи залишає пістолет на столі. Підходить до Вії ближче.

Івар
Навіть якби ти не попросила, я б усе одно поклав. Тому що мені достатньо лише зачути вібрацію твого ніжного, тремтливого голосу.

Вія (бере його за руки)
Ти живий, любий.

Івар
Чому ж тоді я тебе бачу?! Ти марево?! Чи фантазія сп'янілого письменника?

Вія
Я тут, коханий, бо час для правди настав.

Івар
Що за правда?

Вія
Ти шукав того, хто знищив твій м'ятний записник. Я знаю його, він у домі. Сидить за одним столом з гостями, п'є, смакує наїдки й ні про що не здогадується.

Івар
Справді?! Я точно не сплю? Може я захворів і втратив глузд? А втім, байдуже. Серденько моє... Як же я сумував!

Не давши йому схаменутися, жінка почала цілувати його у щоки. Івар ув'язнив її в обіймах та цілував у відповідь. Вона здавалася справжньою.

Вія
Ти здоровий, дурнику. Журба певно з'їла на вечерю твою пам'ять. Подивися на мене, Іваре, ти ж занотував у записнику, щоб ми ніколи не розлучалися. Забувся?

Почувши про це, думки Івара прояснилися. Згадав.

Івар
Аякже! Розум був затьмарений, щоб оцінити результат. Та хіба мої бажання не згоріли разом з записником?

Вія
Папір горить, а колись занотовані бажання  – нетлінні. Те що одержане, здобуте, реалізоване в дійсність, тому навіки бути твоїм.

Він охопив долонями її лице, заглянув у очі. Серце його калатало від щастя.

Івар
То ти жива? Жива?!

Вія
На жаль ні, але ми більше не розлучимося, обіцяю, завдяки твоєму щирому бажанню, яке встигло здійснитися до того, як знищили записник.

Івар
Щастя! Аж від серця відлягло. Але хто ж він? Ірод, що вкрав наше все?!

Жінка протягнула йому руку, запрошуючи.

Вія
Ходімо до вітальні, любий. Гості й батько тебе дуже зачекалися.

Івар непомітно прихопив зброю, сховав її у кишеню штанів та пройшов слідом за коханою до вітальні.