Читати книгу - "У полоні Фонду, Crown Horror"

Якщо S.C.P. тут, у першу чергу потрібно шукати об'єкт А, бо його сородич з людських вух буде чудовою ціллю для багатоніжки. Той радив своєму творцеві відвідати сховище 993, усі 1048 полюбляють дитячі шоу.

Цей евклід знаходився у іншому віділі, і ведмедику треба було потравити туди швидше, ніж людині-багатоніжці, хоча, тому усі мізки виїли комахи, він не мав здогадатися.

Можна було пройтися коридорами, а можна через кімнату 478, саме там ці двоє бачилися в останнє. Тісна темна кімната, раптом одна з цих багатоніжок поповзла лапою... Ведмедик не витримав і підстрибнув аж до стелі. За мить почувся тріск і на підлогу впали скляні футляри.

"S.C.P. проти  S.C.P. , поки вони тут розбиратимуться, я спокійно піду далі"  — подумав собі ведмідь.

— Ти теж шукаєш живу плоть? Ми можемо разом жити у цих мерзенних тілах.  — Прошепотіли мерзенні комахи.

Їм у відповідь щось зашипіло, і от вже багатоніжки повзли підлогою, а зубні феї летіли над землею, за ними біжав колишній спецпризначенець, у якому жили 363, і ось тоді 1048 зрозумів, що у нього великі проблеми.

***

У коридорах тихо, зовсім нікого, це пригнічує. Хоча, якщо тут пройдуться ліквідатори, залізна пластина у голові не допоможе, знадобиться цілий броніжилет, а як об'єкт зустрінеш буде загадкова смерть. Тож тепер тиша не здається такою мерзенною і лякаючою, і як раз у цей момент щось починає дряпати підлогу.

682 знову ранений, та доволі швидко пересувається. Його задні кінцівки, від яких нічого не лишилося окрім кісток, волочаться слідом. Аби регенерувати йому потрібна їжа, живе м'ясо...

Не бажаючи бачити, як він її схопить та розірве, Емі заплющує очі, та нічого не сталося. Коли вони відкриває їх бачить статую, що стоїть перед нею. Ящір  — просто галюцинація, а от 173 реальний, і якби вона лишалася стояти, закривши очі, ця історія мала б гіркий кінець.

Крок за кроком дівчина йде назад, від яскравого світла ламп печуть очі, та вона дозволяє собі кліпнути лише на іншому кінці коридору. І знову 173 стоїть перед нею, і знову великі кроки назад, там має бути поворот, але замість того, аби впертися у стіну, дівчина летить донизу.

***

Процедурна кімната психіатричної лікарні. Скло у вікнах мутне, нічого не видно, приміщення сіре, майже чорне, двері замкнені, вона лежить на кушетці. Лікар Картер набирає рідину у шприц, він все ще сподівається, що вона здасться і зробить те, про що він просив.

— Не дивися на мене так, ти знаєш, усього кілька слів, і все стане як раніше. Втім, якщо тобі страшно, можеш заплющити очі, тоді не побачиш, як голка протинатиме шкіру.

Тінь лікаря на секунду змінює обриси і показує йому кулак, після чого таця з ліками летить додолу, флакони розлітаютсья на друзки.

— Алісо, принеси ще ліків.  — Спокійно каже Картер.  — Бо як інакше проводити терапію?

***

Невже це був не глюк? Усі стіни трусилися та пливли, як після тих ліків. Картер тепер виглядав як скелет, обтягнутий шкірою, а може, це і не він, та Емі бачила, як за нею хтось іде.

Стеля стала стіною, стіна стелею, усе довкола пульсує, наче купа подразнених нервів, потім підлога стає слизькою, а тоді  — схожою на пісок. Усе у цьому світі змінюється, тільки Старий продовжує йти, не змінюючи швидкості. У паніці вона просто побігла у стіну, тоді підлога перетворилася на болото і почала затягувати. Ось вона вже по горло у цій гидоті, наковталася болотяної води, іде під неї, тоне, та раптом у темряві спалахують очі.

— Я тебе звідси витягну, тільки більше йому не попадайся. Не так то й просто забрати здобич у кетора.

Дівчина киває, відчуваючи, що ще трохи і вона вдихне, ковтаючи ще більше цієї твані. Коли кістляві руки Старого вже майже торкнулися ноги, вона зникає і з'являється у іншій частині бази. Це кімната спостереження, яка зачиняється на ключ-картку. Тут стоїть комп'ютер, стіл, стільці, шафа для речей, полиця для документів та невеличка канапа.

Після тієї болотяної води її нудить, та коли усе вивертає на підлогу накочується втома. Що за день  — спочатку рана на голові, потім мандри між світами. Треба ще стільки усього зробити, але рухатися далі без відпочинку неможливо.

Двері зачинено, тож вона лягає на канапу, накривається чиїмось халатом та засинає.

      ***

"Напряму було б коротше, нащо ми пішли через камери класу D?"  — У думках Маски чується невдоволення. Він вже і забув, як це, свівпрацювати з кимось, ЗАЛЕЖАТИ від когось, ЗВАЖАТИ на думку іншого.

— Якщо тут лишилися хворі, я маю їх вилікувати, це мій обов'язок.

Вони входять до коридору з залізними дверима, де висить табличка з літерою класа, і тут Маска зупиняє Чумного.

"Стривай, тут щось не те. Я не чую думок, тобто, типових думок людей про страх, сенс життя і тому подібне, тільке якісь тони, схожі на..."

— Коли люди смертельно хворі, вони ні про що не думають.  — Не слухаючи Маску, Лікар відчиняє двері.