Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Денис  (08.09)

Я притиснув її до стіни. Вона виглядала сонною, змученою. Я намагався звучати брутально й сексуально.

— Якщо вибачишся — знущання припиняться, — сказав я, дивлячись їй в очі.

І раптом вона закрила очі... і впала. Просто впала мені під ноги.

— Ей! Віка! — я нахилився до неї. Вона втратила свідомість?! — От чорт...

Я підхопив її на руки і кинувся до машини. Акуратно поклав її на переднє сидіння, сів за кермо і натиснув на газ.

Я їхав, порушуючи всі правила, з однією думкою — лиш би встигнути.

Через десять хвилин ми вже були в лікарні. Я виніс її на руках і передав лікарям.

Чекаючи біля приймального відділення, я не знаходив собі місця. Серце калатало. Що зі мною? Чому так боляче? Я що захворів? Чому переживаю за неї так сильно?

Якби це була будь-яка інша дівчина — я б викликав швидку або просто... пішов. Але Віка... Чорт. Мені не байдуже.

Через п’ятнадцять хвилин лікар вийшов.

— Що з нею?! — кинувся я.

– Вона напилася великої кількості таблеток, ми готуємось до промивання шлунку. Якщо не встигнемо — вона може померти, — сказав він і зник у кімнаті.

— Померти?.. — прошепотів я. — Через таблетки?! Вона хотіла… самогубство? Через мене?.. Невже я винен в цьому...? 

Я сів. Мовчки. Не відчуваючи ні рук, ні ніг. Думав лише про те, що я натворив...

Через пів години її вивезли. Вона була бліда, без свідомості.

— Ми встигли, — повідомив лікар. — Вона буде під наглядом тиждень.

Її завезли в палату. Я сів поруч. Взяв її за руку. І просто сидів. Не міг піти. Не хотів. Чому?..

Може… я справді закохався? Ні, це маячня. Чи… ні? Що я можу в ній знайти? Чи все таки можу, щось знайти...?

Через п’ять годин вона трохи відкрила очі. Побачила мене. Її очі округлились.

— Що я тут роблю?.. І що ти тут робиш?! — запитала вона слабким голосом.