Читати книгу - "Відродженя острова, Серена Давидова"

Їхній стіл стояв осторонь — трохи віддалік, майже в затінку великого стовпа. Там не тиснулися чужі, не підслуховували. Слуги проходили повз, не чіплялися, а над головами не гриміли келихами. Місце вибране не випадково: тут було тихо, як може бути в шумному залі, і затишно, як у схованці.

Рагнальд із Сігурдом, не гаючи часу, попрямували до стійки.

— Дивіться-но, хто завітав! — вигукнув Харвальд, побачивши їх. — А я вже подумав, що мій мед стоятиме без діла!

— Як ти міг нас так образити? — театрально вигукнув Сігурд, схопившись за серце. — Та твій ель самі боги пили б замість амброзії!

— І твоя свинина, — додав Рагнальд, усміхаючись. — Ми й подумати не могли про іншу таверну.

— А я ж знав, що мій любитель медовухи не омине «Ситого Кота», — хитро прищурився господар. — Спеціально для тебе припас пів бочки — міцна, як поцілунок берсерка, солодка, як спів дівчини.

— Харвальде, не зраджуєш традиціям, — сміючись, поплескав його по плечу принц.

— Тож, як завжди? Медовуха, ель і трохи вина? — уточнив шинкар.

— Саме так. І щось гаряче до того, — кивнув Сігурд, облизнувшись.

— Сьогодні маємо смажену свинину й овочеве рагу. На п’ятьох?

— На п’ятьох, — підтвердив Рагнальд.

Тим часом інші вже вмощувалися за їхнім столом — трохи віддалік від галасливого натовпу. Їхнє місце було вибране не випадково: зі стіною за спиною й виглядом на залу. Тут можна було бачити всіх — і при потребі встати першим.

Горм, як завжди, сів так, аби не втратити жодної дрібниці з того, що відбувається. Його записник лежав на столі — готовий приймати нові спостереження. Цей гамір, цей безлад — здавалися йому ціннішими за книжки.

Поруч сів Рагнар — завжди напоготові. Його рука мимоволі лягала поруч із поясом, де висів кинджал. Грег — мовчазний, втомлений після служби — важко опустився на лаву, але очі його не дрімали. Один погляд на зал — і він уже оцінював відстань, вихід, час до реакції.

Горм не любив бійок. Міг тримати меча, міг ударити, коли треба — але завжди вважав, що словом можна вкоротити шлях до перемоги швидше. Через це за ним, як правило, ходили вартові. Спершу друзі кривились, та з часом просто звикли.

У кожного — своя вдача.

— Шукай інше місце, — різко кинув Рагнальд, зиркнувши на вартових, що вмостилися поруч із їхнім столом. Це було занадто близько, зазвичай вони сідали трохи осторонь. Лють у ньому закипала — він терпіти не міг нагляду. Особливо за святковим столом. Побачивши служивих біля друзів, лише зціпив зуби.

Вартові підвелись без слова й відійшли за інший стіл, що стояв біля дверей.

— Отак краще, — буркнув принц. — Хоч слухати не будуть, як я скаржусь на матір.

— Навіщо тягнув за собою тих псів? Думаєш, тебе тут хто чіпатиме? — Кинув Сігурд, глянувши на друга.

— Батько не хотів випускати мене з дому. Сьогодні все місто гуляє, а хто знає, що в них в голові, — Горм вимовив свою заучену промову, після якої всі переставали до нього чіплятися.

— Гаразд, залишайся при своєму. — Сігурд махнув рукою. — Слухай, — не вгамовувався Сігурд. — Я ж казав: давай навчимо тебе тримати меча. Це ж не боги тебе вартують, а прості люди.

— Ти як дівка, — насмішливо відповів Грег. — Іноді потрібно й самому помахати кулаками. Грег не приховував, що Горм його дратує. Не те щоб він хотів набити йому пику — хоча інколи таки хотів.

Горм нічого не відповів. Лише поклав руку на записник і ледь посміхнувся — так, як посміхаються ті, хто вважає себе розумнішими за всіх.

Грег бачив цю посмішку ще тоді, коли вперше опинився в Кальдорі. Вони одразу не зійшлися — один мовчазний сирота з кулаками, інший — син радника з гострим язиком. Сварки спалахували часто.

Але казарми змінюють. Грег загартувався, навчився тримати себе в руках. І хоч навчився терпіти Горма, той досі дивився згори — з усмішкою, що пекла сильніше, ніж образа. Таке не забувається.

Нарешті принесли замовлення, і хлопці переключили свою увагу на питво та їжу. Дівчина з хлопцем, добре знайомі з вподобаннями постійних клієнтів, розставили кахлі — кожному по своєму.

Рагнальд обожнював медовуху, її солодкий смак завжди підсолоджував його життя. Він часто порівнював її з теплим подихом літа, коли свіже повітря наповнює груди і хочеться залишити цей момент назавжди. Ель здавався йому занадто кислим, немов осінь, що нещадно відбирає тепло.

Рагнар, Сігурд і Грег віддали перевагу елю. Сігурд любив хрумку пінку на напої та його трохи терпкий смак. Грег же зазвичай приплющував очі, смакуючи кожен ковток, як вино, що дає відчуття легкої невагомості. Але на відміну від Рагнальда, для них ель був просто хорошим супутником свята, нічого більшого.

Горм пив лише вино. Всі ці «плебейські» напої йому не подобалися. Він не міг зрозуміти, чому представники великих родин віддають перевагу таким ницим напоям.

— Ну що, вип'ємо за врожайний рік? — першим підняв свій кахель Рагнальд, і друзі підтримали його, піднявши свої чаші.

Випивши по кілька кахлів, компанія друзів приєдналась до співу інших відвідувачів таверни. Люди голосно прославляли бога Сонця, що приносив родючість і зігрівав землю перед посівами. Вогонь у каміні потріскував, кидаючи тепле світло на обличчя гостей. Запах медовухи та спецій змішувався з ароматом тліючих дров, ніби частинка кожного випитого напою ставала частиною цього вечора.