Читати книгу - "Рогнеда"

От і пішли.

Ходили-ходили, нічого не виходили. Аж гульк – назустріч нам іде князь, підніма угору плечі й говорить нам такії речі:

«Гей ви, мисливці, ловці-молодці! Будьте ласкаві, підможіть. Трапилась мені куниця – красна дівиця; не їм, не п’ю і не сплю та все думаю, як би її дістати. Поможіть мені її піймати! Тоді чого душа забагне – просіте, усе дам: хоч десять городів чи тридев’ять кладів, чого схочете».

Ну, нам того й треба. Пішли ми слідами, городами, по усіх усюдах, і у Німеччину, і у Туреччину – всі царства-государства пройшли, а куниці не знайшли.

Тоді й кажемо князю: «Що за диво та звірина? Хіба де кращої нема? Ходімо другої шукати». Та де тобі! Наш князь і слухати не хоче: «Де вже, – каже, – я не бував, в яких тільки царствах-государствах чого тільки не видав, а такої куниці, сиріч красної дівиці, не знайшов».

Пішли ми уп’ять по сліду і саме у се село зайшли; як його прозивають – не знаємо. Тут вп’ять випала пороша. Ми, ловці-молодці, знов уранці встали і таки на слід напали.

Певно, що звірина наша пішла у двір ваш, а з двору – в хату та й сіла у кімнату; тут і мусимо піймати; тут застрягла наша куниця, а у вашій хаті – красна дівиця.

Оце ж нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець. Оддайте нашому князю куницю, себто вашу красну дівицю. Кажіть же ділом, чи оддасте, чи нехай ще підросте?»

Це, здається, німецький король Оттон I, який претендував на імператорство, так її врочисто нарік: «Олена, королева русів».

Тоді як вона року 959-го відправила до Оттона посольство, західні джерела й розписали її як королеву русів. Мовляв, Оттону видніше, хто вона.

Узагалі-то, вона Ольга (Олена – це після хрещення). І не королева, а княгиня. Але хай буде й так. Важливо інше: у яких русів вона була королевою?

І взагалі, що це за народ такий – руси? Був чи й нині сущий? І від чого походить оте його ймення – руси? Чи, як і нині пишуть: тайна імені «Русь».

Хоча, як писало одне видання, слово «Русь», незважаючи на свою древність, зрозумілу будь-якій людині, яка розмовляє українською чи російською мовою, викликає стійку асоціацію з далеким минулим – Київською Руссю, першими князями, становленням слов’янської державності та культури. І все ж упродовж століть історики й філологи не припиняють суперечку, звідки ж пішла «Русь» і що означало це слово до того, як стало назвою величезної території і народу, що на ній живе…

Це слово – основа для багатьох складних топонімів, з яких найвідомішим є «Київська Русь» – колиска східнослов’янської цивілізації. А після татаро-монгольського нашестя, коли Київська Русь виявилася роздрібненою на окремі князівства, чимало східнослов’янських земель зберегли в своїй назві слово «Русь». Так з’явились Московська, Суздальська, Володимирська і Литовська Русь… Гіпотез про походження цього терміна, назви цієї існує чимало. Вони різні, а спільні в одному: «Русь» – це етнічне ім’я, найменування народу. Різні гіпотези, а все ж – від чого ж таки походить термін-ім’я «Русь»? Якщо глянути на карту, на територію, що у XII ст. займала ота «Русь», то це землі між ріками Десною на півночі, Сеймом і Сулою на сході, Россю і Тясмином на півдні, Горинню на заході. Це і є місце проживання давніх русів. Але звідки ж усе-таки воно походить, це загадкове «Русь»?

Гіпотез, як уже мовилося, безліч. Слову цьому приписували і давньослов’янське, і готське, і шведське, і навіть іранське походження. (Цікаво, що арабські та перські автори завжди вживали форму «рус» а греки та візантійці – «рос».)

Довгий час найпопулярнішою версією щодо походження слова «Русь» вважалася версія така: назва «Русь» походить від імені правого притоку Дніпра – річки Рось. А згодом і її відхилили. Мовляв, річка Рось – це річка Рось, а слово «Русь» – це щось інше, не пов’язане з назвою річки.

А потім з’явилася версія, що слово «Русь» і «руський» походять від слова «русий» – «світловолосий». У лексикографа Даля навіть приказка цитується: «Руський народ – русий народ».

Ось так. Можна наводити ще і ще гіпотези і версії щодо походження слова «Русь». І всі вони будуть здаватися правдоподібними – принаймні на перший погляд, – хоч таємниця походження цього слова так і буде залишатися таємницею. Може, так і краще, все ж таки цікавіше, коли є тайна-потайна.

А щодо походження терміна «Русь» – звернімось до цієї загадки ще раз. (Може, колись буде винайдена машина часу, і вченим удасться опитати очевидців тих часів, коли наші далекі предки вперше назвали свою землю Руссю?)

Але це, мабуть, буде колись, а нині… Як дізнатися, у яких русів Ольга (Олена у хрещенні) колись була королевою? Чи то пак княгинею? Хоч відповідь і так проситься: у того народу, що в давні часи, створивши Київську Русь, населяв її землі і звався русами, русичами, нашими далекими предками. А що конкретно означає слово «Русь», яке його походження – погадаємо, додавши й своїх