Читати книгу - "Голова Якова, Любомир Андрійович Дереш"

Спостерігаючи за тим, як Майка ставить в «угіор лежачи» щасливих власниць тойтер'єрів, він милувався її виходами з упору лежачи в позу собаки мордою догори, а ще більше —

переходами стегон у талію і думав, як приємно вгризатися в її пружне тіло вночі, на свіжих

простирадлах.

19.

Ірену. котра намагалась прорватися крізь блокаду на його телефоні, Яків про смерть

Гкітька не повідомляв. Не писав їй нічого ось уже вісім місяців.

Коли Яків приїздив до Львова, він проходим непоміченим повз Іренин дім, але зайти не

наважувався. Там усе було розпечене від шматків серця, яке розірвалося комусь у грудях

тут, у під'їзді. Він знав, що то серце Іри, і знав, що вибухівку він заклав їй у груди власними

руками.

20.

Яків іґнорував її дзвінки, повідомлення, мейли. То був єдиний спосіб припинити ці

безглузді страждання, які інакше, ніж public drama, не назвеш.

21.

Скнилівський аеропорт у Львові зустрів голими полями і болотом. Зими ставали щодалі

теплішими.

Під дахом летовища, ховаючись від дощу, стояли двоє чоловіків. Один високий і

широкий, схожий на прямокутник. Нагадував прямокутник і другий, — але нижчий і

вужчий. Чоловіки ловили таксі.

На скнилівські поля наповзала темрява.

— У морг, — сказав Матвій до водія, умостившись спереду.

Мишами тхне, — вибачився водій, як тільки вони сіли у машину.

Яків принюхався. Пахло прокуреним салоном і машинним мастилом.

— У мене в гаражі миші завелися, — знову озвався водій, завмираючи на перехресті.

— Тут якась миша в салоні мусила здохнути.

Тепер принюхався брат. Сказав, що нічого не чує.

— У вас катар. У всіх зараз катар, — відповів на це водій. — А мені шо, мені то тільки

на руку. Раз пасажирам не мішає, я вже якось витримаю.

Він сам принюхався, скривився і покрутив ручкою на дверцях, опускаючи шибу. Яків

мерзлякувато втягнув шию в шалик.

Холодно. Зачиніть, — сказав брат і відсунувся від водія подалі.

Водій повернув шибу на місце. Більше він не озивався. Мовчали й брати.

Мовчазна їзда під зимовим дощем діяла як гіпноз.

Чорні прямокутники вилізли з таксі. На вулиці було тихо, лиш час від часу повз морг

шелестіла шинами іномарка. Іноді Яків бачив світ таким, як тепер: коли крізь речі

проступала ясність. З дверей моргу випурхнуло кілька щебетух-студенток. З-під їхніх

дублянок визирали білі

халати.

23.

Біля ординаторського столу сиділо двоє: молода фарбована чорнявка і старша медсестра.

На столі горіла настільна лампа.

Жіночка у пуховій хустині провела їх у підвал, де лежало тіло.

— Будете забирати? — спитала вона.

— Завтра заберемо, — сказав Матвій.

— Такий молодий, ладний… Боже, Боже… Медсестра склала руки і стала молитися

разом з ними.

24.

Яків у коридорі вивчав поглядом труби, щоб не дивитись на практикантку за столом,

— Це ваш батько? — озвалася дівчина. Яків кивнув.

Дівчина кивнула теж.

— Зрозуміло, — сказала вона. — Ще подумавши, додала: — А у мене тут практика.

— Тут?

— Ага.

Яків підійшов до неї.

— Тут курити можна?

Дівчина відчинила вікно.

— У вікно. Мені теж.

Обидвоє запалили.

— Що це? — спитала дівчина після затяжки.

— Це трав'яні.

Вони замовчали.

— Наркоманів усіляких… бомжів… кого тільки не присилають, — озвалась вона. —

Часом забавні наколки трапляються. Я їх фоткаю на телефон, потім «Вконтакті» вішаю. Ти

є «Вконтакті»?

Ні.

— От сьогодні ногу прислали. А на нозі, з внутрішнього боку, наколка. «Умру

смешно».

— Що?

— Наколка така: «Умру смешно».

Яків гмикнув.

На виході з моргу на них чекала розігріта «дев'ятка».

Проїхавши село, таксі пірнуло в останній поворот. Фари освітили поле, а потім паркан

поперед будинком.

Дім стояв холодний і порожній, точно як небо над ним.

ІІ

Родинні контексти очима археоптерикса

Allegretto moderato

(помірно жваво)

1.

Чудо буває двох видів.

Перше чудо — це коли вдається скинути лаштунки світу і за ними побачити Господа. Це

чудо називають мокша — свобода, або ж звільнення.

Друге чудо — це коли наступна секунда не стається. Це чудо називають смертю.

Обидва чуда можуть трапитися будь-якої миті — милосердя-бо ставиться вище за суд, а

чудо стається по милості.

Свідки першого чуда виходять через парадні двері. Свідків другого чуда виносять з

чорного виходу ногами вперед.

Розплющивши очі знову в себе в ліжку, він застогнав. Три з половиною пали сімені,

двадцять пал крові, дванадцять пал жиру, десять пал кісткового мозку, сто пал плоті, десять пал жовчі, двадцять пал слизу і стільки ж вітру, триста шістдесят пал кісток і стільки

ж сухожилків. Тридцять з половиною мільйонів волосин. Це твоє тіло. І воно досі дихає.

Нумо ж, уставай. Ще один шанс на чудо.

Він піднявся і почав наспівувати арію.

У домі було тихо.

Унизу чути було, як брат готує собі каву.

Дім зяяв життєвим простором, у якому бракувало батька. На спорожнілих місцях у5іва

творила фантоми. Природа не терпить порожнечі, тому що впізнає у ній саму себе.

3.

Базель научив його алхімічній науці, яку Юнґ привіз із Китаю. У Венеції він плавав на

Золотій Гондолі. У Кракові в голові у нього завелися круки. У консерваторії він виявив, що

під ногами в нього змії.

4.

Якова такі розклади обламали, він пішов у схизму і єресь. Священними печатками та

пентаграмами запечатав усі думи про музику, помер і став ходити мертвим, з

пентаграмою на голові.

5.

Він облишив писання. Він почав шукати. Він став уразливим, як ніколи. Свої досліди він

називав, за Беконом, латиною: «Experimenta Lucifera» — «Досвіди світлоносні».

Загорнувшись у плащ, він перетнув кордон і видихнув у своїй комірчині, у батьковій хаті, у

саду піді Львовом. 6.

Отже, ти — Ірена.

Щоденні experimenta давали почуття захищеності. Він самотньо трудився у келії, ретельно

розкладав на елементи історію людської музики. Його класифікація була не менш

детальною, ніж середньовічні трактати з ангелології; не менш підтвердженою, ніж дані

про елементарні частки у сучасній фізиці. Він розумів, що, хоча Грааль вже втрачено, його

можна віднайти, бо насправді він є скрізь і в усьому.

Прийнявши те, що музикою є все, що робиться на видиху та на вдиху, він розклав свій дух

на роди і коліна, простежив оком розуму генеалогію звуку аж до прабатька Адама і

записав його повороти як чергування нот особливим любовним письмом, адже музика і

надалі була його містичною дружиною. Записував генеалогії ладів і мелодій, а за гілками

зв'язків намагався розгледіти Дерево Пізнання. Намагався — і не бачив. Самі гілки, і ні

початку їм не видно, ні краю.

З настанням вечора Яків упирем виповзав на вулиці Львова ковтнути свіжої крові. «Мрець