Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

Обожнюю! Обожнюю тебе! волає Жюль… з-під її спідниці… із міжніжжя… зарився… цілує! обціловує! я бачу!.. нахиляюся… Арлетта не може ворухнутися, ступити крок… ні, може!.. могла б!.. має сильні стегна!.. могла б розквасити йому обличчя! юрба завмерла… зустрічні хвилі натовпу… траєкторії!.. борозни на небі! на все небо! величезні дуги «S»!… кола «О»!… зигзаги «Z»!.. «Чиї це літаки?» Га? Га?.. між хмар… натовп ще тісніший… «Чиї це літаки?»… Сперечаються! Чиї аероплани?.. траєкторії із крижаної пари! неймовірна швидкість!.. Виписують зигзаги!.. кола!.. віражі!.. але це означає!.. це слова! Здогадалися!.. розшифрували!.. роздивились! Це «О»! Це «Z»! Англійці вже у Ніцці! Росіяни за дванадцять кроків від Потсдама!.. небесне письмо!.. усі носи угору!.. «Не знаєте?.. Нічого?» Як це захопливо! «Вони вже йдуть!.. Вони вже йдуть!..» Це все. Дивлюсь у небо… дивлюсь на землю… дивлюсь під ноги людям… бачу, як Жюль вчепився у Арлетту… тримає!.. стискує! запхавши носа їй між стегон… горлає: «Обожнюю! Обожнюю!..» Інші кричать: «Вони вже в Форж! Вони вже в О! от вони! у Mo! от вони! От дурень, дивіться вище! Вони вже в Гарш! Не штовхайтесь! Дивіться вище!» Стислися, зчавилися… Оточили Жюля й Арлетту… Я не міг дотягнутись до Жюля… схопити його за патюльку!

— Ох, Томмі! Ах, Семмі!

А з вікон кричать іще гучніше! гучніше, аніж натовп! Радіо з вікон… «Вони вже в Ло! у Ло-Ламанші! Вони вже всюди!.. Вони в повітрі! он де! У повітрі!.. Вони на танках! На ешелонах!.. Мон-Сен-Мішель зруйновано!.. Радіодивізії пливуть по Сені! Вони вже у Форж! Вони в Мелені!»

Набридло це овече бекання! Хотів дістатись до Арлетти! Розштовхують трьох-чотирьох… а їх уже дванадцятеро вкупі! двадцятеро! сотня! Дивлюсь донизу… тягнуся!.. Жюляку бачу! в піхві у Лілі! завмер в її міжніжжі! їх стиснула юрба, натовп, тіснота. Вона стоїть… він у своїй гондолі…

— Обожнюю тебе, моя маленька! Обожнюю! Волає… Волає… Могла б йому зламати носа! розчавити! розквасити! Один удар коліна! нокаут кнурові!.. мала велику силу в стегнах! Ох, поштовх безнадії!.. а я проштовхуюся між людьми!.. відпихаю!.. пробираюсь до Лілі, підходжу! впритул! хапаю Жюля у візку! Він мов прилип! прилип! тягну до себе! тягну! відриваю! хочу відірвати!

— Обережніше, Луї! Обережніше!

Це в Арлетти такі перші слова! Спочатку Жюль! Жюль!

А я збирався схопити його за патюльку! аж тут раптом знову натовп напирає! і знову! справжня навала наброду! Пруть знизу, від вулиці Бюрка, й галасують!.. «Вони вже в О!.. Вони вже у Форж!»… ідуть на Сакре-Кер! йдуть найкоротшим шляхом, вулицею Бюрка! Вливаються в наш натовп! несподівано! біда! штурхають! відпихають! «Хами! Хами!» якнайшвидше до Сакре-Кер!

А ще пруть від вулиці Дюранта! іще грубіші! «Вони вже в Брюгге!.. Вони вже в Мері!.. армія під Арроманшем[149]!»… Ніби вони вже бачили! усе! згори! згори! від площі Тертр! А тепер горлають! Бачили, як куріли будинки! Бачили танки! піхоту! літаки! Бачили, як горить Фалез! Вулиця вирує хвилями юрби… вся авеню Ґавено! потік, котрий тече нагору, дивина! Усі хочуть поперед інших дістатись площі Тертр! А іншим треба ще видніше! їм мало виду з площі Тертр! їм треба на метро! Круговерть! Карамболь! Вир орди! орда на орду! «Дурні! Паразити! Зрадники!» на всі боки клапті одягу! «Дикуни! Покидьки! Навіжені!» Жюля і Арлетту натиск натовпу нарешті відриває одне від одного! Жюля відриває з-під Арлетти!.. з-під її спідниці!.. разом з гондолою!.. котиться назад!.. його візок задкує!.. заднім ходом заїжджає до нього додому!.. одним махом!.. рух, чолов'яго! просто до глини! до статуеток! задом назад до майстерні! відкинутий натовпом! не барися! з розмаху! беркиць! обрубок тут, а візок ген далі! Знову! відв'язався! він під канапою!.. обрубок… виє!..

— Рятуй мене, Арлетто! Люба моя! Люба! Арлетто! Лілі! Рятуй! Обожнюю тебе! Обожнюю!

Кидаюсь на допомогу! не роздумуючи!.. Зі мною десятеро! п'ятнадцятеро зі мною… роззяв… тридцятеро йому на поміч!.. щоб витягти його із-під канапи…

— Вам боляче? Де? Забилися? Кажіть! Жюлю! Кажіть! Жюлю?..

Треба знов попристебувати його… це не просто!.. посадити у правильний бік візка! бо є правильний бік! Бо візок не квадратний, а з виступом! як ніс корабля… добросердці навколо не знають цього… пристібають неправильно… йому боляче.

— От Арлетто, ти вмієш! Ти! ти вмієш!

Вона мусить показати!.. як його спутати!.. ремінцями!.. мотузками…

— Лишайся позувати, Лілі! Лишайся позувати!

Відразу за своє! вже вимагає! манія! і перед людьми! перед всіма роззявами! на всю майстерню! і надворі чути!

До краю, от! Довів мене до краю! Казна-що!

— Ну ж бо, ну ж!

Більш нічого не можу промовити! От чорт!

Ніколи в його свинарнику не бачив стільки люду! Туристи! Роззяви! Черниці! Шпики! Солдати! Німці!

— Попозуй йому! Нумо! Попозуй!

Бачу, вона не наважується роздягнутись… хоч вона майже роздягнута! одяг пошарпався у тисняві!..

— Ну ж бо!

Якщо треба наказати, я наказую! Він белькоче! А я б белькотів?

А от, власне, й він! у візку! лють! Хапаю! І відкидаю подалі дужим ривком! скаженим! покидьок! котися! і він котиться! по бляшанках з фарбами! усе розтікається! він відстібається! ремінці! мотузки! рвуться! обрубок, голова, усе у фарбах!.. як завжди! От замазура!.. як жаба, черевом догори!.. Верещить! Знов за своє!

— Дай мені Лілі! Дай мені Лілі!

У мене просить! геть сказився! перед усіма!.. і біля вікон повно люду! Гай-гай!

— Бери, свинюко! Бери!

Довів мене.

— Фріц! Фріц! шепоче він мені… Фріц! з-під канапи, звідти, куди упав, замазаний у глину, у лайно! й показує мені на двері!

Це вже занадто!

— Геть!

Наказує він.

— І ви всі також геть! тпрусь!

Усіх виганяє! Щоб нікого в майстерні!

Командує отак! із-під канапи!

— Геть усі!

У гніві.

— Геть! Геть!

Отак це сталося… Таким він був… Усе пригадую!.. скандал! Усе, немов перед очима!..

Чи я обурився? Чи напустивсь на нього?.. А весь набрід навколо, уся шушваль!.. вони б мене подерли!

Усе розрахував, от трутний обрубок! підступний покидьок! Усвідомлював, що