Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

ляпнув! що назвав мене зрадником! назвав! я враз побачив ікла! ікла у людей! роззявлені пащеки! ще слово, і вони мене б роздерли!.. напоготові! напоготові! ще й інші, що поверталися від краєвиду… згори! з найвищих сходів Сакре-Кер! від виднокраю… від димів над Сансом! зважте! зважте! на їхній настрій! бачили, як горять будинки… у Фонтенбло також!.. і танки! і бомби! і все інше! І уявіть той сказ!.. ще одне слово Жюля, що я фріц, і мене б полінчували! Досить було глянути на вишкірені ікла! і цівки слини!.. Мов дикі звірі! А тут Жуляка дражнить мене зрадником! от і кінець!.. Ніколи ще не бачив настільки гнівних екземплярів! котрі прийшли від собору Святого Серця! Відлягло, як він їх вигнав.

— Забирайтеся! Забирайтеся всі!

Позадкували, загарчавши, захрипівши… з іклами!.. і неохоче!

— Ну ж бо! Ну ж бо! За поріг! За поріг!

Командував з гондоли! Я його знову попристебував, добряче затягнув!..

— А ти чому ще тут? Геть звідси! Остогид! Цинічний негідник! Потолоч! Потолоч!

Дивлюсь на нього, на обрубка, опецька, потвору! Розгатити б йому макітру! Теж мені скульптор! Стрибнути обома ногами, та й по всьому! Трісь! жаба!

— Забирайся! Забирайся!

Не стало сил! Уже не стало сил! Він би гукнув по допомогу на всю вулицю, усі роззяви знов прибігли б! Становище йому на користь! Юрба на його боці! Туристи! Домогосподарки! Усі, що раптом стали за англійців!.. і за американців!.. за кружляння їхніх літаків!.. триста моторів… гур-гур-гур! Усе йому на користь!.. Завжди мене ненавидів, це ясно! ясно! У всьому винуватив!.. кажу про всі ці речі… міркую… усі цькування! тільки я! не він!.. всі хиби тільки я! краще не витикатися!.. щоб натовп не полінчував!.. назвімо речі! поміркуймо!.. холоднокровність! цькування, то був я, не він!.. він скористався! його взяла! а я запроданець! я!.. і все таке…

— Ходи, позуй, Лілі! Ходи, позуй! Роздягайся!

Лілі, забув сказати, то було домашнє ім'я Арлетти…

Удома називали Лілі, просто так… ви, мабуть, здогадалися…

І що там роздягатись… Уже в тисняві подерся одяг!..

Він наказував! А я стояв, дивився… він був мені якраз по пояс… у своїй гондолі якраз піді мною… його пика… якраз мені по пояс… нахаба!..

— Нумо, Лілі! Мерщій!

Вона вагалася… я бачив, що цей смердючий кнур все хоче роз'ятрити!.. Роззяви знову з'юрмилися біля вікна… усе спочатку!.. інші без церемоній заходили в майстерню, штовхалися у дверях… тикали у мене пальцем!..

— Ну ж бо, Арлетто! Ну ж! Позуй! А ти повиганяй усіх! Жюлю! Ну ж! Ні?

Я передчував скандал.

— Нумо, дай мені обидві праски!

Вони лежали під канапою, його праски… у закутку під канапою… дістаю, передаю йому… він їх хапає… Усі роззяви врозтіч! Он як! вуаєристи!.. нікого не лишилося! розлетілися, як зграя горобців!..

— Ходи, Арлетто! Ходи сюди!.. Любаско! А ти пристебни мене!

Він знову відстебнувся!.. порвався ремінець!.. зав'язую… прикручую…

— Арлетто, а ти сюди! сюди!

Він хотів у колишній кухні, де була газова лампа, лампа «Ауер»… не хотів у майстерні… щоб позувала на розкладному ліжку… він не часто просив там позувати… тільки щоб мати спокій, щоб геть ніхто не турбував… і з вулиці ніхто не бачив… нічого… і при газовій лампі… природного освітлення там не було! геть не було! Тільки лампа, що свистіла… і заливала все зеленкуватим світлом!.. синюватим!.. жіноче тіло у світлі газової лампи! шкіра! плоть! потворність!

— Лягай, Арлетто! Простягнись!..

— Вона ж зелена, глянь-но!..

Не можу стриматися від ремарки!.. Мені не вподоби зеленаве світло!..

— Я узагальню образ в ескізі!.. Зелена, кажеш? зелена? та що ти розумієш? ти що, своєї жінки ніколи не бачив?

— Що ти узагальниш? кого ти бачив?

Він насміхається! чортяка! Карабосса! Казиться! Я б його почастував тими прасками!

Краще їх облишити…

— Ідеш? Ти йдеш? Ну й біс з тобою! Геть! Іди собі!

Тиран! котрих мало!

— Спочатку виліпити, недоріко! Утяв? Спочатку наче з тіста! потім з глини! година часу! усе тобі роз'яснюй! Нічого, прийдеш знову! Йди в метро!

— Я зроблю тобі голову з кераміки, так і знай, засранцю!

Щоб знав! це моя відповідь! момент! усе ж!

— Так… так… так… Я його дратую… моя різкість, ах, я його дратую!..

— Балакай! Ляпай язиком! А ти, Лілі, лягай, як я скажу… побачиш розмір, коли я обпалю скульптуру після війни!

І показує рукою, як це буде! показує мені! «Сторч! Сторч!» Як пружний прутень!

Вульгарність.

Це не випадково! Навмисно ображає! прибив би! наривається! наривається! провокує, чи наважусь!..

— Побачиш розмір!.. зачекай, як обпалю!

І крутиться, мов дзиґа, у візку! на всі боки! Повертається до Лілі, хапає за стегна… обома руками!.. і мне її, і пестить, а вона лежить, простягнувшись…

— Побачиш після печі! побачиш!

Весь час про піч торочить!

— Я обожнюю її, так і знай! Обожнюю!..

Сам напрошувався, щоб я розгатив йому пику!.. кохання!.. нас лишилось тільки троє у кімнаті… троє…

— Фріц! Фріц! белькотить він… а потім голосніше: Фріц! Фріц!

— А йому: а ти покидьок! потолоч! потвора! обмовник! Приб'ю!

— Ну, ну, давай, відказує він спокійно й видивляється в люстерко… гримаси корчить, кривляється…

Я його не чіпаю… не чіпаю… Тупцюю… Ще досі відчуваю, як тупцював… Потім припинив гримаси корчити… Повертається до ліжка…

— Розсунь! Розсунь ширше! ще ширше! отак! кокоточко! щоб я добре виліпив!

Він розчепірює їй стегна… широко… стегна…

— Обпалю в печі! і знову її мацає, поправляє сідниці навмисно, щоб я бачив! що це його право!

Я не такий щоб запальний, не такий, що казиться з усякої дурної вихватки! ні! не дратівливий! скоріше мирний… шанобливий… але ж він зумисно!.. Я розумію: він дивакуватий… шарлатан… Розумію: істеричний!.. Розумію творчу натуру!.. всі вони вар'ятів корчать!.. грають роль!.. грають!.. Нехай!.. публіці розвага! пікантно! нехай! краще купуватимуть! але тоді там Жюль мені допік! Щоб мене ревнощі взяли!.. щоб я від