Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

У нього нарешті є власна пісня. От треба за неї й триматися. Ваня поставив біля дверей віник, підійшов до матраца й схопив гітару. Записав на диктофонний додаток кільце приспів-куплет-приспів-куплет. Встромив навушники у вуха й повернувся до прибирання, слухаючи начерк своєї пісні. Слухав, уявляв та намагався зрадіти. 

А радість, зараза така, все не приходила. Знову зупинявся — дихав, посміхався відбиткам у дзеркалі. Потім дивився навколо очима розлюченої та майже розлученої Мар’яни, лякався й заново кружляв по крихітній квартирі, намагаючись полагодити все зламане. Пісня звучала фоном, не викликаючи жодних ідей, а серце знову заходилося в плачі — мене викинули, мені не лишили шансу. 

Ця цица зі страхової не пожалкує, побачивши його з Лапою в сюжеті в Осадчої або гостем в якихось чергових «Танцях» для домогосподарок. Для цици він просто пропав. Ще один. Просто пропав, і це безповоротно. Ваня здався — скинув навушники, ліг й спробував заснути. Не вдавалося — всі образи останніх років вилаштувалися в чергу й пішли на нього, намагаючись добити, — шлюб, гроші, пісні, зуби, житло, син… 

Він крутився на матраці до сьомої ранку, а тоді остаточно встав, поставив чайник і пішов в душ, аби змити піт після нічного самодопиту. Тер себе, наче скажений, знову злився й тер ще сильніше. Стара мочалка розлазилась у руках, і Ваня поставив собі чергову галочку купити нову, Мар’яна таке одразу зауважить, а зайвий градус йому не потрібен — зачєм нам лішніє мусора? 

Сніданок холонув на сковорідці, треба не забути і її віддраїти. Подивився на вулицю й раптом зрозумів, що непогано б і вікна всі помити. Що для цього треба? Якийсь засіб. І газети. Багато газет. Ваня сумно видихнув, нашвидку проковтнув картоплю з яєчнею, запарив другу каву та пішов у магазин. 

* 

Як на початок листопада, було досить морозно, але дворові вже зібрались на лавочках і обговорювали, хто як провів ніч, і трохи раділи, що всі присутні живі, тоді як в сусідньому дворі сьогодні знову похорон. Першим на появу сусіда зреагував Пєтюнчик. Через втрату зубів його прононс набув польського шарму: 

— Ванєцька, Ванєцька, со, нє спіцься? — алкаш підхопився з лавки й вирушив назустріч. 

Джавдєт, Валентина і коти повернули голови до парадного й зафіксували вихід зірки. 

— Іван батькович, а шо ето чічі у тєбя краснознамьонниє? — хитро придивився головний балагур гостинки, якому й без окулярів завжди все було видно. — Опять фурдебачіл всю ночь? Так ето поправіть надо! 

Джавдєт обернувся до Валентини, вона про всяк випадок закрила рукою кота, який вмостився між ними: 

— Ей, Вальок! Бєгі в ларьок! — й задоволено розсміявся, видихаючи білу ранкову пару. 

Зима, скоро зима. Треба встигнути відремонтувати машину, поки її не засипало снігом, — поставив Ваня надцяту галочку у своєму ранковому списку справ й прискорився, оминаючи всіх — і Пєтюнчика, і лавочку. 

Сусід жалібно зашипів: 

— Стой, Вань, так а со с мусоламі, ти просіл за конвой? 

— Какой конвой, сплюнь, дурак, — одразу перемкнувся на нову розвагу Джавдєт. — Патруль треба було просіть! Патруль! Ілі караул. А конвой твой дома єщьо, спіт, пока ти сіські мньошь, в магазін не ідьош! 

У Вані не було сил на цю ранкову розминку, він мовчки обійшов їх та ледь не бігом поспішив до розливайки. 

— Много нє бєрі, Валька сєгодня до обєда нє будєт! — кричав у спину невгамовний дід, а Ваня намагався втримати в голові список: «засіб для миття, серветки, цукор, нова мочалка, мило». 

Сьогодні була зміна злої Каті. Вона нікого не любила, зате і її ніхто не любив. Вона завжди зажимала решту, тулила несвіжі батони й загалом була неприємною курвою, яку не слід було допускати до людей. Ваня оголосив список, отримав усе, окрім мочалки (немає) та цукру (закінчився, бо дорожчає). «Притримує, падла. Чекає на нові ціни», — подумав Бронзовий Голос, ретельно перевіряючи загальну суму. Розрахувався кешем, враз витративши 114 гривень зі стратегічного запасу, й вийшов не попрощавшись. 

На вулиці одразу почув знайомий свист з горища — щось зарано для пацанів, їм там має бути холодно. Махнув рукою й пішов до парадного, розмірковуючи, чи не зайти одразу по безплатний косяк. Ні, не до цього зараз, не вистачало тільки ще одного бада-буму — із розвитком технологій трава так покращала, що вживати її можна тільки у вихідний день. А ця пора тепер позаду — з дружиною та дитиною на борту особливо не пофурдебачиш, хоч би що це означало. 

Автор незрозумілого виразу придивився у Ванін прозорий пакет, зрозумів, що бажаного там немає, й гучно цикнув, демонструючи глибоке розчарування ранковим людством. Згори знову свиснули, Ваня підвів очі й побачив Масіка, який звідти зазивно махав рукою. Попри конспірацію, крикнув йому: «Завтра!» — й опустив очі, щоби не піддатися спокусі. Вся лавочка теж задерла голови на дах, Джавдєт здивувався: 

— Шо, знова ястрєб поселився? 

Валентина зло закричала: 

— Падлюкі! — перелякавши котів і Пєтюнчика, й затрясла в повітрі своєю палкою, чорною від довгих років експлуатації. 

«Спалять вони пацанів», — подумав Ваня й швиденько прошмигнув до парадного, щоби не вляпатися в черговий діалог Джавдєта зі спільнотою. Набрав безплатних політичних газет, які стирчали зі зламаних поштових скриньок, й поїхав до себе. 

Зайшов додому, розклав покупки по місцях, трохи зрадів від того, що виконав так багато пунктів обов’язкової прибиральної програми, але згадав про Лапу й миттю повернувся до свого нічного стану. «Тарзан без м’язів і Бейонс без жопи розсталися, перш ніж зійтися», — вигадав заголовок для жовтої преси й почав мити вікна. Тарзан, чистий Тарзан і Наташа Корольова. Включив «Mercyful Fate», аби прискорити процес миття вікон, а коли закінчив, то випив кави й ліг на матрац. Кава була не проти іноді обдурити організм. 

Ваня пробіг ранковий рівень, а тоді стулив очі й пообіцяв собі витримати все, що навалилося останнім часом. Витримати тиждень й поїхати на гастролі. «Ага, щас», — весело прокоментував це уявний Трушин. «Брейнс», — прошавкотіли в голові зомбі й пішли навалою. «Їжте вже мене, їжте», — подумав Бронзовий Голос й провалився в заслужений сон. 

* 

Гєна зателефонував десь після обіду й ввічливо поцікавився, як почувається підопічний. Від денного сну боліла голова, горло стискалося, але вже було краще, будь-який сон йде на користь під час кризи. Ваня спитав, чи знає директор, на кого саме їх змінили. Поки не знає, але пробиває. Проте достеменно знає, що робити далі. 

— Будєм качать семью, — жваво