Читати книгу - "Стів Джобс"

Одного дня в березні 1981 року Енді Герцфельд повернувся в офіс після обіду й застав палку суперечку: Джобс схилився над прототипом Macintosh й відчайдушно пояснював керівнику творчого відділу Джеймсу Ферісу:

- Нам потрібно, щоби комп’ютер мав класичний вигляд і не зраджував своєму стилю; він має бути схожим на «Фольксваген Бітл».

Захоплення контурами класичних машин Стів перейняв у батька.

— Ні, неправильно, — відповів Феріс. — Лінії мають бути обтікаючими, «звабливими», як у «Феррарі».

— Ні, не «Феррарі». Вона сюди теж не підходить, - заперечив Стів. — Він радше має бути подібним до «Порше»!

На той момент у Джобса була «Порше» 928-ї моделі. Одного разу, коли Білл Еткінсон приїхав на вихідні в гості, Джобс вивів його надвір, щоби той помилувався машиною.

— Велике мистецтво розширює смак, а не слідує за готовими смаками, — сказав він Еткінсону.

Джобс також захоплювався формою автомобілів «Мерседес».

— Протягом років вони зберегли чіткість деталей, хоча лінії стали м’якшими, — підсумував він одного разу, прогулюючись неподалік стоянки. - Саме це нам потрібно зробити з Macintosh.

Ояма намалював ескіз попереднього дизайну й виробив модель із гіпсу. Колектив, що працював над проектом Macintosh, зібрався, щоби висловити свої думки з приводу. Герцфельд назвав модель «гарненькою». Іншим вона наче теж припала до душі. Тоді Джобс випустив стрімкий потік критики.

— Вона надто схожа на коробку, треба, щоби вигини були більш плавними. Радіус першого заокруглення має бути більшим, і мені не подобається розмір скосу.

Джобс щойно навчився вільно спілкуватися на жаргоні промислових дизайнерів і такими мудрими словами говорив про вигнутий край, який з’єднував бічні стінки комп’ютера. А тоді виголосив приголомшливий комплімент.

— Це — початок, — сказав він.

Приблизно кожного місяця Манок і Ояма презентували нову ітерацію із врахуванням попередніх зауважень Джобса. З останньої гіпсової моделі драматично знімали сукно, і всі попередні спроби викладалися в лінію коло неї. Це не лише допомагало колективу оцінити еволюцію проекту, але також не давало можливості Стівену наполягати на тому, що начебто котрусь із його пропозицій проігнорували.

— Коли ми дійшли до четвертої моделі, я практично перестав помічати її відмінності від третьої, — зізнавався Герцфельд, - але Стів завжди був критичним і рішучим, говорячи, що йому шалено подобається або ж страшенно не подобається та чи інша деталь, яку я заледве міг розрізнити з-поміж інших.

Якось на вихідних Стів поїхав у Macy’s до Пало-Альто й знову присвятив трохи часу вивченню різних електроприладів, зосереджуючи особливу увагу на Cuisinart. Того понеділка він улетів ув офіс, відведений для гурту проекту Macintosh, попросив дизайнерську команду піти купити щось із приладів фірми Cuisinart і влаштував планерку, на якій висловив свої побажання, що, власне, випливали з ліній, вигинів і скосів новопридбаного продукту.

Джобс продовжував наполягати, що комп’ютер має виглядати дружелюбно. У результаті модель еволюціонувала настільки, що нагадувала людське обличчя. Дисковод мав розташовуватися внизу екрану, блок став вужчим і вищим, ніж у більшості комп’ютерів, нагадуючи голову. Заглиблення біля бази мало бути схожим на гладку щоку, і Джобс звузив пластикову смугу зверху, щоби вона не нагадувала чоло неандертальця — що, власне, робило комп’ютер Lisa таким непривабливим. Патент на дизайн системного блоку Apple був записаний на ім’я Стіва Джобса, а також Манока та Оями.

— Навіть попри те, що Стів не намалював жодної лінії, його ідеї та натхнення зробили дизайн саме таким, яким він зараз є, - зауважив згодом Ояма. — Якщо чесно, ми не знали, що означає поняття «дружелюбний комп’ютер» доти, поки Стів його нам не пояснив.

Із таким самим жаром Джобс боровся, щоби вигляд того, що з’являлося на екрані, відповідав його уявленням. Одного дня Білл Еткінсон увірвався до «Фортеці Texaco», весь такий піднесений. Він щойно винайшов алгоритм, завдяки якому можна було швидко малювати кола та овали на екрані. Зазвичай для того, щоби намалювати коло, потрібно було підраховувати корені квадратні — а мікропроцесор моделі 68000 не підтримував такої функції. Але Еткінсон знайшов обхідний шлях, який базувався на тому факті, що сума всіх послідовних непарних чисел дає послідовність квадратів чисел (наприклад, 1+3=4,1+3+5=9 і т.д.). Герцфельд пригадує, що коли Етіансон влаштував демонстрацію свого відкриття, то всі були вражені - всі, крім Джобса.

— Що ж, кола та овали - це добре, - сказав він, - але як бути з малюванням прямокутників із заокругленими кутами?

— Не думаю, що нам це насправді потрібно, — сказав Еткінсон, пояснивши, що зробити це практично нереально.

«Я хотів, щоби графічні шаблони залишалися простими, а також щоби ми обмежили їх відповідно до тих базових функцій, які насправді мали виконуватися», — пригадував він.

— Прямокутники із заокругленими кутами трапляються нам на кожному кроці! — вигукнув Джобс, скочивши на ноги й починаючи гарячкувати. — Ви лишень погляньте на цю кімнату!

Він показав на дошку, на якій малювали, на стільницю та на інші предмети, які мали прямокутну форму із заокругленими кутами.

— Визирніть надвір, там ще більше — майже всюди, хоч куди б ви кинули оком!

Він витягнув Еткінсона на прогулянку, вказуючи на вікна машин, великі рекламні шити та дорожні знаки.

— Пройшовши три квартали, ми знайішіи сімнадцять прикладів,

— сказав Джобс. — Я почав вишуковувати їх усюди, аж поки він не переконався у моїй правоті.

— Коли ми нарешті дійшли до знаку «Не паркуватися», я сказав: «Гаразд, ти правий, здаюся. Нам потрібно, шоби серед базових функцій була можливість малювати прямокутники із заокругленими кутами!».

Герцфельд розповідає про ту ситуацію:

— Наступного дня по обіді Білл повернувся до «Фортеці Texaco», посміхаючись від вуха до вуха. Тепер його програма малювала прямокутники із прекрасними заокругленими кутами неймовірно швидко.

Зрештою дійшло до того, шо діалогові вікна на комп’ютерах Lisa та Macintosh — а також майже на кожному наступному комп’ютері

— були саме такої форми: прямокутні із заокругленими кутами.

Вивчаючи каліграфію в Ріді, Джобс полюбив гарнітури шрифтів,

з усіма варіаціями тих їхніх sarifi sans serif, пропорційною розбивкою і міжрядковим інтервалом.

— Коли ми розробляли перший комп’ютер