Читати книгу - "Стів Джобс"

- Я захопився цими італійськими дизайнерами так само, як па-цан у фільмі «Прорив» {Breaking away) захоплюється італійськими велосипедистами, — пригадував Джобс. — Це було для мене неймовірним натхненням.

В Аспені він познайомився із філософією функціонального дизайну, яку пропагував художній рух Баугауз, - уплив цієї філософії простежувався в будинках, квартирах-студіях, типографічному шрифті sans serif ї меблях, які стояли в Aspen Institute, впроваджених Гербертом Баєром. Як і його наставники - Вальтер Ґропіус і Люд-віг Міс ван дер Рое, - Баєр уважав, шо не має бути ніякого розділення між образотворчим мистецтвом і прикладним промисловим дизайном. Модерністський міжнародний стиль, який відстоювала школа Баугауз, вимагав, шоби зовнішній вигляд речі був простий, проте зі своєю «родзинкою». Він підкреслював раціональність і функціональність, дотримуючись простих, чистих ліній і форм. Серед максим, яких навчали Міс і Ґропіус, були такі: «Бог — у деталях» і «Чим менше — тим більше». Як і у випадку з будинками Айклера, тут художній смак поєднувався із можливостями масових продуктів.

Джобс публічно обговорював той факт, що перейняв баугаузів-ський стиль, під час доповіді на конференції з дизайну в 1983 році. Темою доповіді було «Майбутнє вже не буде тим, чим воно було раніше». Він передбачав віцмову від стилю, який диктувала компанія Sony на користь баугаузівської простоти.

- Сучасні тенденції в промисловому дизайні орієнтовані на хай-теківський зовнішній вигляд від Sony, бронзово-сірий колір, інколи - чорний, із різними дивними штуковинами, — сказав він. — Це легко зробити. Але це не круто.

Він запропонував альтернативу, народжену від Баугауза, в якій було більше відповідності до функцій і природи продуктів.

- Ми збираємося зробити продукцію високотехнологічною й укомплектовуватимемо її просто, щоби ви знали, що це — хай-тек. Ми вміщатимемо наші продукти в маленькі корпуси, а тоді можемо зробити їх красивими й бітими, точнісінько так, як Braun робить це зі своєю електронікою.

Він постійно наголошував на тому, що продукти Apple будуть простими та функціональними.

- Ми зробимо їх яскравими, чистими й відвертими щодо того, що вони — високотехнологічні, замість того щоби надавати їм важкого корпоративного вигляду в чорному, чорному, чорному, чорному кольорі, як те зробила Sony, - проповідував він. - Таким є наш підхід. Дуже простий і чудово підходящий за своєю якістю до Музею сучасного мистецтва. Те, як ми керуватимемо компанією, розроблятимемо дизайн продуктів, працюватимемо з рекламою, -усе це буде базуватися на наступному твердженні: «Давайте спростимо». Зробимо все насправді простим.

Мантра еплівського дизайну залишиться такою, як була записана в першому буклеті компанії: «Простота — це остаточна вишуканість».

Джобс уважав, що простота дизайну має бути пов’язаною з тим, щоби зробити продукцію простою у використанні. Однак такі цілі не завжди поєднуються. Інколи дизайн може бути настільки глянцевим і простим, що користувачу буде незручно з ним працювати, або ж така простота наче принижуватиме його.

— Основна риса зовнішнього вигляду наших продуктів — очевидність; ми хочемо, щоби люди могли інтуїтивно відчувати, що до чого, — сказав Джобс натовпу знавців дизайнерської справи.

Для прикладу він нахвалював метафору робочого столу, яку розробляв для Macintosh.

— Люди інтуїтивно знають, як чинити з робочим столом. Якщо ви заходите в офіс, то на столах є папери. Найважливіший серед них - той, який лежить зверху. Люди знають, як перемикати пріоритети. Одна з причин, чому ми моделюємо свої комп’ютери відповідно до метафор - як, скажімо, цей робочий стіп, - полягає в тому, що ми можемо використовувати досвід, якого люди вже набули.

Того ж середового вечора в одній із менших аудиторій виступала Майя Лін, двадцятитрирічна дівчина, яка раптово опинилася на «Олімпі слави» минулого листопада, коли Меморіал ветеранів В’єтнаму був урочисто відкритий у Вашингтоні, в окрузі Колумбія. Між Джобсом і Лін виникла міцна дружба, і він запросив дівчину відвідати Apple.

— Я приїхала, щоби попрацювати зі Стівом протягом тижня, — згадувала Майя. — Я запитала його; «Чому комп’ютери виглядають, немов торохкотливі телевізори? Чому б вам не зробити щось тоненьке, наприклад плаский ноутбук?».

Джобс відповів, що саме це й було в нього на меті - він планував утілити цю ідею, щойно технології будуть готові до такого.

На той час, на думку Джобса, у царині промислового дизайну не відбувалося нічого цікавого. У Стіва була лампа компанії Richard Sapper — і він ії страшенно любив, а ще йому подобалися меблі Чарльза та Рея Імзів, «браунівська» продукція від Дітера Рамса. Але в світі промислового дизайну не було жодної видатної фігури, яка би задавала всім тон, — так, як свого часу це робили Реймонд Лоуї та Герберт Баєр.

- Насправді нічого особливого не відбувалося у сфері промислового дизайну, і в Силіконовій Долині зокрема, тож Стів мав велике бажання це змінити, — казала Лін. — Його відчуття стилю гладке, але не слизьке, і воно якесь грайливе. Джобс став прихильником мінімалізму, який походив від його «дзенівського» посвячення простоті, але він не дозволяв цьому мінімалізму зробити його продукти холодними. Вони залишалися прикольними. Він з особливою пристрастю та мегасерйозністю ставиться до дизайну, але в той же час там є відчуття гри.

Відчуття художності Джобса розвивалося - і йому особливо почав подобатися японський стиль. Стів багато спілкувався із зірками цього стилю - середи них були, зокрема, Іссі Міяке та І. М. Пей. Сильно позначилися на захопленні винахідника і його буддистські практики.

- Мені завжди видавалося, шо буддизм — і японський дзен-буддизм зокрема — має у собі особливу естетичну вишуканість, — говорив він. — Найдивовижніша із дивовиж, шо я коли-небудь бачив, — це сади навколо Кіото. Мене сильно зачіпає те, шо створила ця культура; вся вона побудована на дзен-буддизмі.

Неначе «Порше»

Джеф Раскін уявляв собі Macintosh так: така собі коробкоподібна «валізка», яку можна було би носити з собою; вона мала зачинятися, притискаючи клавіатуру до екрану. Коли Джобс зайнявся цим проектом, він вирішив пожертвувати портативністю заради впізнаваної конструкції, яка би не забирала багато місця на столі. Він жбурнув додолу телефонну книгу й проголосив — до жаху своїх інженерів, - шо цей комп’ютер має бути не більшим за неї. Тож залучена до цього проекту команда, яка складалася з Джері Манока та Тері Оями, почала працювати над утіленням ідей щодо екрану, який мав