Читати книгу - "Стів Джобс"

— Йому вдалося ще краще, тому що Стів підштовхнув його до цього, - каже Еткінсон, - а це, у свою чергу, показує, що хоч на його критику й треба гідно відповідати, але і прислухатися варто, бо часто він буває правий.

Прискіпливість і різкість Джобса частково були викликані його перфекціонізмом, а також нетерпимістю, коли через намагання вкластися у бюджет чи терміни виконання жертвували якістю.

— Він не йшов на такі угоди, - каже Еткінсон. — Тому, якщо інші не могли зробити свою роботу досконало, вони для нього були йолопами.

На Комп’ютерній виставці Західного узбережжя (West Coast Computer Fair) 1981 року Адам Озборн представив, по суті, перший справді персональний комп’ютер. Це не було щось надзвичайне - п’ятидюймовий екран і небагато пам’яті, але працював він непогано. Як Озборн тоді заявляв: «Адекватність — це ефективність. Все інше - надмірність». Для Джобса такий підхід був морально неприйнятним, тож він потім ще довго висміював Озборна.

— Цей чувак просто не доганяє, — постійно звучало від нього, коли він крутився коридорами Apple. — Те, що він робить, не мистецтво, а повне лайно.

Якось Джобс зайшов до Пері Кеньйона, інженера, котрий працював над операційною системою для Macintosh, і поскаржився тому, що комп’ютер занадто довго завантажується. Кеньйон почав щось пояснювати, але Джобс його перервав.

— Якби від цього залежало життя людини, ти зміг би на десять секунд скоротити час завантаження? - запитав він.

Кеньйон допустив, що це можливо. Тоді Джобс почав на дошці підраховувати — він припустив, що Macintosh використовуватимуть п’ять міньйонів людей, тож якщо кожного дня, вмикаючись, комп’ютер забиратиме у кожного з них десять секунд, то за рік виходить триста мільйонів, чи близько того, годин змарнованого часу, що приблизно дорівнювало сотні людських життів.

— Лері був неабияк здивований, і в результаті — за кілька тижнів комп’ютер завантажувався на двадцять вісім секунд швидше,

- пригадує Еткінсон. — Стів мав здатність мотивувати людей, показавши картину їхньої праці у перспективі.

у підсумку колектив Macintosh почав розділяти деякі принципи Джобса - зокрема, працювати так, щоби результат їхньої роботи можна було оцінювати не лище грощима.

— Джобс бачив себе митцем, і він хотів, щоби команда розробників так само про себе думала, — каже Герцфельд. — Нащою метою ніколи не було перемогти в якомусь змаганні чи заробити багато грощей. Мета була — створити щось якнайкраще чи навіть краще за це.

Одного разу Стівен Джобс запросив колег відвідати виставку скла Луї Тіффані у музеї «Метрополітен», що на Мангеттені, оскіньки вірив, що на прикладі Тіфені вони могли би повчитися, як творити велике мистецтво, яке водночас може бути масовим. Той випадок згадує Бад Трібл:

— Ми тоді собі сказали: «Якщо ми вже щось робимо, то варто спробувати робити це гарно».

Тож чи справді була потрібна ота його агресивна й брутальна поведінка? Напевно, що ні, і її нічим не виправдати. Існують інші способи мотивувати колектив. Хоча Macintosh став дійсно великим проектом, проте через постійні втручання Джобса він відставав від графіка та значно перевищував бюджет. Свою ціну мали й споганені людські почуття — велика частина команди просто «перегоряла» внаслідок цього.

— Внесок Стіва міг би бути значним і без тих численних історій про те, як він тероризує народ, - казав Возняк. — Мені значно більше до душі відсутність конфліктів і спокій. Гадаю, колектив компанії може бути, як хороша сім’я. Однак, якби лише я вів проект Macintosh, усе, ймовірно, перетворилось би на великий бардак. Найефективнішим, думаю, могло би бути поєднання мого та його підходів.

Одначе, попри те що стиль Джобса бував деморалізуючим, він також міг бути навдивовижу стимулюючим. Це зарядило працівників Apple прагненням творити передову продукцію і вірою, що можна досягнути того, що здавалося неможливим. Вони носили футболки з написом «90 годин на тиждень, і не набридає!». Зі страху перед Джобсом, а також через сильне бажання його вразити вони перевершували власні можливості та сподівання.

— З часом я зрозумів, що якщо у тебе працюють дійсно класні люди, то з ними не треба сюсюкатися, — пізніше пояснював Джобс.

— Очікуючи від них чогось величного, ти вже цим стимулюєш їх до таких звершень. Колектив Macintosh навчив мене, що фахівці на «п’ять із плюсом» люблять працювати гуртом і не люблять, якщо ти толеруєш роботу, виконану на «четвірку». Запитайте будь-кого з того колективу, і вони вам скажуть, що воно того було варте.

Більшість його колег погоджуються з цим.

- На нарадах він міг кричати: «Ви йолопи, нічого не можете зробити добре», — пригадує Дебі Коулмен. - Такі слова доводилося від нього вислуховувати ледь не шогодини. Та водночас саме тому, що мала змогу із ним працювати, я вважаю себе чи не найщасливішою людиною у світі.

ДИЗАЙН

Справжні митці спрош,ують

Естетика Баугауза

На відміну від більшості дітей, які виростали в домах Айклера, Джобс знав, чому саме ті будинки були такими чудовими. Йому подобалася ідея простої та не перевантаженої деталями продукції в стилі модерн для масового вжитку. Йому також подобалося слухати, як тато описував складнощі, які виникали в тому, щоби витримати стиль кожної машини. Тому з самого початку роботи Apple Стів вірив, що вдалий корпоративний дизайн - невибагливий у плані кольорів логотип, лискучий системний блок Apple II- виокремить компанію серед інших і зробить її продукцію впізнаваною.

Перший офіс — після родинного гаража — розташувався в невеличкому будинку, який їм доводилося ділити з відділом продажів компанії Sony, котра славилася своїм фірмовим стилем і зовнішнім виглядом продукції, що легко запам’ятовувався. Тож Джобс забігав до сусідів, щоби проглянути їхні маркетингові матеріали.

— Пам’ятаю, як Стів, досить неохайний з вигляду, заходив до нас і ніжно погладжував пальцями наші рекламні буклети, звертаючи увагу на якісь особливості дизайну, — розповідав Денл Л’юїн, який працював там. - Час від часу він запитував: «Можна, я візьму собі цей буклет?».

До 1980-го Джобс найняв Л’юїна.

Захоплення Стіва темним, корпоративним виглядом Sony втратило свою актуальність приблизно в червні 1981 року, коли він почав відвідувати щорічну Міжнародну конференцію з дизайну в Аспені. На тогорічній зустрічі увага зосередилася на італійському стилі, а ключовими постатями стали архітектор і дизайнер Ма-ріо Белліні, кінорежисер Бернардо Бертолуччі,