Читати книгу - "Темна Академія-4, Марина Сніжна"

– Тому що, на відміну від деяких, у мене є мозок, – була мені груба відповідь. – Можу співставити одне з одним. Заручини Рінадія та Лаурни. Те, що принцеса після отримання листа від батька ходить як у воду опущена і до Ірмерія боїться навіть підходити.

– І що ви думаєте з цього приводу? – обережно запитала я. – Захочете завадити їй одружитися з тим, кого вона вибере сама?

Декан гмикнув і подивився на мене з неприхованою насмішкою.

– Не думаю, що це буде потрібно.

Я заклякла.

– Хочете сказати, якщо вб’єте Ірмерія на дуелі, то проблема відпаде сама собою?

– Хочу сказати, що ти дурне дівчисько. От і все. І, гадаю, будеш шкодувати до кінця своїх днів про те, що втратила. А тепер забирайся звідси! Завтра, завдяки тобі, в мене буде важкий день. Треба добре виспатися.

– Благаю вас, скажіть, що не станете його вбивати!

– Постараюсь. Якщо, звісно, він сам мене не змусить. Пробач, але жертовна смерть у мої плани не входить, – уїдливо зауважив лорд Байлерн.

Я повільно піднялася на ноги і попленталася до дверей. Відчувала себе так кепсько, як ще ніколи у житті. Проклинала себе останніми словами за те, що не передбачила такого розвитку подій. І як тепер мені це зупинити? Я не можу допустити, щоб через мій безглуздий, до кінця необдуманий вчинок сталася трагедія! Адже я не бажаю зла жодному з цих чоловіків. Навіть декану Байлерну. Ніколи не пробачу собі, якщо через мене хтось із них постраждає!