Читати книгу - "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На початку лютого з’явилася ще більш радикальна проросійська «Луганська гвардія». Створювалася вона на основі місцевого осередку ПСПУ Наталії Вітренко, а її лідером було обрано секретаря Луганського міськкому ПСПУ Олександра Харитонова, який працював вантажником на центральному ринку. Ще одним «видатним активістом» організації стала 21-річна Анастасія Пятерікова — танцівниця з нічного клубу, яка стала ведучою проросійських мітингів і швидко прославилася завдяки відвертим фотографіям у соцмережах. Уже у лютому представники «Луганської гвардії» встановили у центрі Луганська невелике наметове містечко, в якому чергували спортивні молодики з битами, кастетами та арматурою. Своєю метою вони проголошували захист адміністративних будівель від радикалів. Існувало наметове містечко за рахунок луганських регіоналів, чого останні особливо і не приховували.
Перший масштабний проросійський мітинг у Луганську, як і в Донецьку, відбувся 1 березня 2014 року. У той день у центрі міста зібралося до десяти тисяч осіб, що для Луганська було дуже значною цифрою. Як і в сусідньому обласному центрі, натовп був заряджений ненавистю до прибічників Майдану. Й організатори акції зробили все, щоб розпалити ці емоції ще більше. Ведучим мітингу був депутат Луганської облради від Партії регіонів Родіон Мірошник. Спочатку він надав слово голові облради Валерію Голенку, потім запросив до мікрофона огрядного лідера «Луганської гвардії» Олександра Харитонова. Той поніс зі сцени відверту маячню.
«У мене рідко виходить побути в інтернеті. Але абсолютно випадково мій син знайшов. Дві книги «Майн кампф», ціна кожної — 65 мільйонів доларів. Тобто після стількох років ці книги мають таку ціну! Фашизм знову піднімає голову!»
Натовп зустрів цей потік свідомості радісним ревом. У той момент присутні були готові повірити у що завгодно — аби ці твердження вкладалися у канву про «підступний український фашизм, який піднімає голову в Києві».
Члени «Луганської гвардії» Харитонов та Пятерікова зажадали від депутатів Луганської облради не визнавати нову владу, заборонити українські політичні партії з націонал–демократичного табору, надати російській мові статус другої державної та провести референдум про федеративний устрій України. І на відміну від депутатів Донецької облради, луганські депутати одразу погодилися з вимогами радикалів та вже наступного дня повністю підтримали їх.
Загальний інформаційний контекст був максимально негативним. 23 лютого, після втечі Януковича, Верховна Рада проголосувала за скасування скандального Закону про мови Ківалова–Колесніченка. Крим був захоплений «зеленими чоловічками». 1 березня Рада Федерації у Росії підтримала звернення президента Володимира Путіна про використання Збройних сил РФ на території України «до нормалізації суспільно–політичної обстановки в цій країні». Офіційно це було мотивовано так: «у зв’язку з екстраординарною ситуацією, що склалася в Україні, загрозою життю громадян РФ, наших співвітчизників, особового складу військового контингенту Збройних сил Російської Федерації, що дислокується відповідно до міжнародного договору на території України». Ці події суттєво вплинули на настрої у Луганську. Після цього дня мітингарі вже піднімали російські триколори.
2 березня 2014 року відбулася сесія Луганської обласної ради, яка стала поворотною подією в історії регіону. Будівлю було оточено агресивним антиукраїнські налаштованим натовпом. Були помітні організовані групи чоловіків із російським говором, політичними представниками натовпу були лідери місцевої ПСПУ та КПУ.
Сесія проходила під загрозою штурму будівлі, і представникам мітингарів дозволили зайти до зали. Вони намагалися примусити депутатів проголосувати за антидержавницький текст рішення.
Перша частина сесії закінчилася нічим: депутати почали розходитись, але фізично не змогли вийти: натовп із кількох сотень осіб оточив будівлю, двері було заблоковано, протестувальники погрожували депутатам та особливо — журналістам. Частину представників ЗМІ випустили з будівлі, змусивши пройти через «коридор ганьби». Натовп у будь–яку хвилину міг розпочати штурм, і ніхто не став би його стримувати. Рівень агресії був критичним, багато хто боявся за своє життя та здоров’я.
Депутати змушені були повернутися до зали і продовжили роботу вже фактично без преси. Після довгих дебатів депутати ухвалили рішення про невизнання нової влади та звернулися до Верховної Ради зі своїми вимогами. Зокрема, вимагалося надати російській мові статус державної, захистити населення Луганщини від незаконних збройних формувань, припинити переслідування співробітників «Беркуту» та не відключати російські телеканали.
«У разі невиконання наших вимог, подальшої ескалації громадянського протистояння та виникнення прямої загрози життю і здоров’ю населенню Луганської області залишаємо за собою право звернутися за допомогою до братнього народу Російської Федерації», — говорилося у рішенні сесії Луганської облради, яке з ґанку зачитав присутнім проросійським активістам Валерій Голенко. Депутат від Партії регіонів Арсен Клінчаєв підняв над будівлею обласної ради російський прапор і таким чином закріпив акт державної зради, вчинений колегами.
В обласній раді знайшовся тільки один депутат, що публічно виступив проти сепаратистської резолюції. Це був представник партії «Сильна Україна» Андрій Шаповалов. Виступаючи в залі, він закликав колег не допустити війни в Україні.
«Навіщо ви це робите? Середній вік депутата облради — 59 років, ви ж не підете воювати, підуть ваші діти й онуки. Я не буду голосувати за це звернення», — говорив Шаповалов. Активісти «Луганської гвардії» спробували заглушити його криками і свистом.
Другого березня виконуючий обов’язки президента України Олександр Турчинов призначив нових губернаторів у Донецькій та Луганській областях. Донеччину очолив мультимільйонер Сергій Тарута, Луганщину — мало кому відомий Михайло Болотських, який зробив кар’єру військового та у системі цивільного захисту населення, а в 2012–2014 pp. був керівником Державної служби з надзвичайних ситуацій. І якщо на Таруту спочатку покладали великі надії, то Болотських був відверто провальною кандидатурою. Він давно не жив у Луганську і не мав там стійких політичних комунікацій — особливо з тими, хто міг би реально вплинути на ситуацію. Його авторитет та впізнаваність в області дорівнювали нулю.
У відповідь на це призначення «Луганська гвардія» на мітингу 5 березня проголосила «народним губернатором» свого лідера Олександра Харитонова. А вже за кілька днів події у Луганську перейшли у більш гарячу фазу.
Уранці 9 березня кількадесят жителів обласного центру з українською символікою прийшли до пам’ятника Тарасу Шевченку,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.
