Читати книгу - "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кількість нападників значно перевищувала кількість про–українськи налаштованих громадян, і люди були змушені рятуватися втечею. Міліція не перешкоджала зіткненням і байдуже спостерігала за тим, що відбувалось.
На цьому активісти Антимайдану не зупинилися і під керівництвом Харитонова та Клінчаєва рушили на штурм обласної адміністрації. Як і в Донецьку, головним ворогом сепаратистів було оголошено призначеного з Києва губернатора, якого вирішили повалити. Прорвавшись до будівлі, представники «Луганської гвардії» та «Молодої гвардії» розгромили приймальню, зайшли до кабінету голови Луганської ОДА та змусили Болотських написати заяву про звільнення. На флагштоці перед будівлею знову підняли російський триколор та червоний прапор. Після цього Анастасія Пятерікова озвучила звернення до Януковича і Путіна з проханням «врятувати південний схід України від терору».
«Шановні президенти Віктор Федорович Янукович та Володимир Володимирович Путін, ми, громадяни України, Луганської області, і, практично, всього Південного Сходу України, закликаємо вас вжити заходів для нашого захисту від розпочатого терору з боку київської хунти!» — говорилося у зверненні.
Про який конкретно терор ішла мова, не пояснювалося. На той момент нова влада не зробила нічого навіть віддалено схожого на терор. Але у луганських «гвардійців» була власна картина світу, яка ніяк не узгоджувалася з реальністю. Як показала практика, лідерам антиукраїнських акцій було не важливо, що насправді робитиме новий український уряд. Для закликів до непокори не потрібно було реального приводу.
На початку весни стало зрозуміло, що Україна втратила інформаційний контроль над регіоном. Населення абсолютно перестало довіряти українським ЗМІ, зате легко вірило у будь–яку нісенітницю з «Одноклассников». Найбожевільніші чутки розліталися у соцмережах із вражаючою швидкістю. На початку березня хтось придумав, що нова влада нібито збирається утримувати частину зарплати бюджетників на «відновлення Майдану». Незважаючи на очевидну безглуздість цієї новини, вона моментально пішла в народ і довго передавалася з вуст в уста як доконаний факт.
10 березня представники протестувальників почали збирати підписи під зверненням до президента РФ Путіна з проханням увести в Луганську область війська. Того ж дня антимайданівці захопили будівлю телекомпанії «ІРТА», яка належала місцевому регіоналу Володимиру Ландику. Таким чином вони помстилися за критичний сюжет про захоплення Луганської ОДА, який журналісти показали напередодні.
«Спочатку ми вислухали купу образ, нецензурної лайки на нашу адресу від людей, поведінку яких навряд чи можна назвати адекватною. Особливо у поєднанні з сильним запахом алкоголю, який ішов від них. Нас тягали по коридорах, принижували, вимагали надати прямий ефір, щоб ми в прямому ефірі стали на коліна і просили пробачення за те, що ми показуємо. У співробітників вкрадено особисті речі — гаманці, мобільні телефони. Суцільне мародерство. Але жодної вимоги загарбників ми не виконали», — описувала ситуацію директор НТРК «ІРТА» Кароліна Полтавська.
Увечері 10 березня нарешті почали діяти українські правоохоронці. Спершу співробітниками СБУ було затримано і вивезено до Києва Арсена Клінчаєва. 13 березня також затримали і «народного губернатора» Олександра Харитонова. Ці арешти дещо протверезили луганських сепаратистів. Виникло відчуття, що новому українському уряду вдається взяти ситуацію на Донбасі під свій контроль, та й Путін не поспішав посилати «зелених чоловічків» на Донбас. 13 березня голова Луганської обласної ради Валерій Голенко різко змінив свою бойову риторику і заявив, що не збирається оголошувати місцевий референдум, яким раніше погрожувала облрада.
«В Україні немає закону про місцевий референдум. Оголосити його ми просто не можемо. Навіть якщо депутати зберуться, ухвалять таке рішення, воно буде скасоване відразу, моментально. Незаконне рішення депутатів стане підставою, щоб ухвалити постанову Верховної Ради України, наприклад, про достроковий розпуск Луганської обласної ради», — отямився Голенко.
Відмежувався від силового заколоту і заступник луганського міського голови Олександр Ткаченко, який спочатку активно і публічно підтримував акції проти Майдану.
«Спочатку громадські формування типу «Луганської гвардії» виникли на здоровій основі як противага ультранаціоналістичним рухам, що розгулялися в країні. На цьому етапі я підтримував їх створення і відстоював можливість громадян мирним способом висловлювати свою позицію. Але події 9‑го і 10 березня, пов’язані із захопленням адмінбудівель, вивішуванням російських прапорів, відкритим протистоянням і закликами до введення російських військ, поставили ці формування на межу закону, а багато в чому і за цю межу», — зазначив він.
Цей епізод наочно продемонстрував, навіщо регіонали створювали організації, подібні до «Луганської гвардії». У потрібний момент від них можна було дистанціюватися та перекласти на них відповідальність за всі незаконні дії. Але єдиного центру координації акцій протесту не було, і монополія верхівки місцевої Партії регіонів на регіональну політику була зруйнована. Процес тривав за рахунок підтримки інших антиукраїнськи налаштованих сил.
15 березня окружний адміністративний суд заборонив проведення будь–яких мітингів у Луганську аж до 30 березня 2014 року. Однак уже наступного дня сепаратисти абсолютно вільно організували у самому центрі міста так званий «народний референдум». На центральній площі було встановлено намет руху «Молода гвардія», в якому людям пропонувалося проголосувати «бюлетенями» за федералізацію і вступ до Митного союзу. Організацією «народного референдуму» займалася відома у вузьких колах луганчанка Ірина Готман — людина з орбіти народного депутата від ПР Володимира Струка. В інтерв’ю журналістам Готман стверджувала, що не порушує українського законодавства, бо подала заявку на проведення соціологічного опитування.
Місце заарештованого «народного губернатора» Харитонова на короткий час посів депутат обласної ради від КПУ Юрій Хохлов, який, не зважаючи на заборону суду, також організовував у Луганську 16‑го і 23 березня проросійські мітинги під прикриттям «депутатського прийому громадян».
У ці буремні дні в Луганську виникло ще одне цікаве формування під назвою «Луганська самооборона», що відрізнялося від інших подібних організацій. Його творцем був бізнесмен Сергій Корсунський, який стверджує, що співпрацював з українською владою і намагався взяти під контроль проросійський рух Луганщини у квітні 2014 року. Коли стало ясно, що зробити це не вдається, Корсунський виїхав із Луганська на підконтрольну Україні територію.
«Луганська самооборона» позиціонувала себе як помірно проросійська організація, яка проголошувала головною своєю метою підтримку порядку на вулицях. Насправді ж, «самооборона» складалася зі звичайних «тітушок»,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.
