Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Боги не всесильні. Їм потрібні ті, хто віритиме в їхнє існування. Засумнівається в цьому хоча б одна жива істота, і їхня могутність похитнеться. Адже перших трьох богинь Творець створив із голосів, які дістав із голови. Ці голоси були душами тих, хто прагнув порятунку, тих, хто шукав сенс у своєму існуванні. Боги дали цей сенс. Вони почали створювати нові світи та встановлювати нові порядки. Їхня влада була безмежна, поки не почали народжуватися ті, хто нічого не хотів знати про філософію та релігію.

То були вампіри. Їхнє існування було просякнуте вічною боротьбою за виживання. Вони жили набагато довше за інших істот. Їхні життя тривали тисячоліттями. І через свою довголітність вони не бачили сенсу прагнути до чогось духовного. Їх не цікавили якісь досягнення чи велика мета. Їх хвилювало лише питання виживання. 

Вампіри жили на планеті, яка спершу була процвітаючою, з густими лісами, що вночі перетворювалися на темні лабіринти, і річками, що сяяли в місячному світлі. Проте з часом ця планета стала свідком їхньої жадоби та нестримної жаги.

Оскільки вони вмирали набагато рідше, ніж народжувалося нове покоління, їхній народ незабаром зіткнувся з перенаселенням та глобальним голодом. Спочатку вони з’їли всіх, кому не пощастило народитися з ними на одній планеті. Міста спорожніли, ліси стали мертвими, а поля – безжиттєвими. Коли ж більше не залишилося жертв, вони почали їсти одне одного, занурюючись у жахливий канібалізм, який став новою нормою їхнього існування.

Серед вампірів почали з'являтися різні думки з приводу цього. Деякі з них прийняли свою долю і змирилися з неминучістю канібалізму. Вони вважали це єдиним способом вижити. Інші ж вирішили вирушити на пошуки кращого життя, в надії знайти нові ресурси та нові світи. Вони залишили свої рідні землі, шукаючи порятунку серед зірок. Але ніхто з них так і не звернувся до вищих сил за допомогою. Їм було байдуже на богів.

І Боги, спостерігаючи за цим безумством і не розуміючи, навіщо вампіри взагалі існують, вирішили сховати їх планету в окремому світі, створивши міцну браму, крізь яку, здавалося, ніхто не міг пройти. Вони ізолювали цю злощасну планету, вважаючи, що таким чином можна стримати хаос.

Однак через багато поколінь, після безлічі спроб і помилок, знайшовся той, хто наважився піти до тих воріт. Це був вампір, якого спонукали не лише голод і відчай, але й надія. Він отримав відмову від воріт, але не здався. Почав шукати однодумців, і, на диво, такі знайшлися. 

Завдяки спільним зусиллям група вампірів зуміла залишити ненависний їм світ. Це був тривалий і важкий процес. Кожен крок був наповнений небезпеками і труднощами, але вони не здалися. Долаючи всі перешкоди, які ставили перед ними боги, вони таки знайшли нову планету, придатну для життя. Цією новою планетою виявилася Земля. Вона була багатою на ресурси. Її густі ліси, безмежні океани і родючі поля здавалися райським місцем. Тут було все необхідне для задоволення потреб.

Проте вампіри залишилися дикими і звиклими до голоду. Їхні інстинкти були гострі, а голод – невгамовний. Вони не знали спокою і нападали на все, що здавалося їм їстівним. Ніхто не був готовий до такої навали. Безліч народів опинилися на межі вимирання, не маючи засобів і способів протистояти новим агресивним загарбникам. Вампіри принесли із собою хаос і руйнування. Їхні атаки були несподіваними і жорстокими. Вони нападали вночі, залишаючи після себе лише зруйновані міста і спустошені села. Їхній голод ніяк не вгамовувся. Вони не знали милосердя.

Так почалася перша ера вампірів. Це був темний час, наповнений страхом і відчаєм для багатьох цивілізацій. Всі жили в постійному страху перед нічними жахами. Вони намагалися вижити під постійними нападами вампірів, будуючи укріплення і шукаючи прихисток у найвіддаленіших куточках планети. Але для самих вампірів це була епоха нових можливостей. Вони домінували і швидко підкорювали нові землі. Їхні ряди поповнювалися новими послідовниками, і їхня влада зростала з кожним днем.

Я є представником другої ери. Точніше, була раніше. Зараз я вже повністю перетворилася на людину, виношуючи дитину від одного божества. Колись він був тим, хто першим вирушив до брами. Про той час я майже нічого не знаю. Знаю лише, що ще до того, як вони прибули на Землю, вампіри обрали собі лідера, який пізніше став їхнім королем. Ні, то був не Міхаель. Хоч він і був по суті організатором цієї метушні, але ніхто навіть не розглядав його кандидатуру через те, що він був дитиною. 

Так, ви все правильно зрозуміли. Вампіри першої ери, тобто чистокровні, могли розмножуватися так само, як і решта всіх живих істот. Їхній спосіб життя значно відрізнявся від нашого. Вони створювали родини, заводили дітей природним шляхом і продовжували свій рід. Їхні діти росли і вчилися мистецтву виживання, передачі знань і навичок від покоління до покоління. У них були свої традиції, ритуали, ієрархія, яка допомагала підтримувати порядок у суспільстві. Їхні сім'ї були великими. Вони були здатні передавати свою мудрість і силу через кровні зв'язки.

Ми ж, друге покоління вампірів, не здатні до розмноження у стандартний спосіб. Ми можемо збільшувати свою кількість лише тим, що даємо комусь свою кров, заражаючи тим самим потенційного кандидата. 

Якби сила бога життя не була такою сильною, я б ніколи не змогла завагітніти. Але сталося диво, про яке я навіть ніколи не могла мріяти. Це був подарунок, що змінив моє життя назавжди. Це було настільки неймовірно, що я не могла повірити у своє щастя. Ось тільки тепер нам довелося покинути мою рідну планету, адже небезпека для мене та моєї дитини була занадто великою.

Ми прибули на Ігніс – планету, де тебе може вбити практично все, що тебе оточує. Ігніс був місцем, сповненим небезпек і викликів, які перевершували наші найгірші очікування. На перший погляд, природа здавалась прекрасною, але під цією красою всюди ховалась смерть. Квіти тут мали кровожерні пащі, здатні миттєво схопити і розірвати будь-яку живу істоту. Їхні яскраві пелюстки були пастками для необачних. А вранці, прокидаючись, можна було виявити біля свого ліжка істоту, схожу на гібрид собаки і богомола, з гострими, як леза, лапами і очима, що безжально слідкують за кожним твоїм рухом. Ці створіння були швидкими і смертоносними, змушуючи нас постійно бути напоготові.