Читати книгу - "Принади життя чорної відьми, Кілі Каель"

Все змінилося, коли Кузя переніс хазяйку і шевальє назад до порогу будинку. Пес оскалився, пригнувся і рвонув прямо крізь двері. Чоловік, що побіг слідом, застав у маєтку вельми цікаву і приємну оку картину: пес рвав шиксів, як ганчірки, буквально ковтаючи їх примарні шкірки, стаючи більш відчутним з кожною з'їденою істотою.

- Коли він закінчить – перетвориться на домового. Залишайте йому солодощі та молоко щовечора і постарайтеся уникати сварок у будинку. Тоді він залишиться і надалі оберігатиме весь ваш рід.

- Що ще я маю знати про нього?

- Більше нічого. Завтра ви прокинетеся і не побачите ні пса, ні шиксів, ні іншої потойбічної істоти. Більше вам це ні до чого. А сьогодні можете перевірити особисто та переконатися, що домовий знищив усіх… шкідників.

Чоловік стримано кивнув, але на нервах стрес все ж таки позначився. Витерши з чола піт і тяжко видихнувши, він прикрив очі і посміхнувся.

- Зізнаюся, від зустрічі з вами такого я не очікував. І дуже здивований, хоч і радий. Платою не ображу. Може, титулами я не нагороджений, але не бідний і можу гідно оцінити надану допомогу. Сім'я для мене дорожча за гроші.

Вийшла стара від шевальє справді не ображена, чоловік не поскупився – п'ятдесят золотих приємно відтягували кишені плаща.

- Якщо мені чи комусь із моїх друзів знадобиться допомога…

Каліста простягла маленький зачарований дзвіночок.

- Подзвоніть у нього та озвучте прохання. Якщо зможу допомогти - загляну, - прохрипіла відьма, тихо посміюючись, і вирушила додому.

А вдома, сидячи в саду на лавочці і ховаючись у тіні, на неї вже чекав Кіготь. Тож Каліста тільки зубами скрипнула: чому її сигналки не спрацювали? Чому будинок терпів його присутність? І де Ворон?

Але, що Каліста знала напевно - чоловік дурістю не відрізнявся, так що паралелі провести, напевно, встиг, коли ні Каліста, ні Хлоя двері не відчинили. Чи здогадується він, що дівчина Рейно і є справжня чорна відьма? Можливо. Питання в іншому: чи є сенс далі приховувати перед ним своє справжнє обличчя? Адже вирішила відьма забрати це місто, а союзники завжди потрібні, щоб швидше відправити на покій тутешнього некроманта. Хлопець явно засидівся на такому почесному місці. Це ж не місто, а приманка для нечисті.

І все-таки, безглуздо вона Кігтя проморгала. Хоча могла б і передбачити візит.

Але що зроблено, те зроблено. Вирішивши, більше не мучити себе, лише інших, єхидно посміхнулася і стала змінювати зовнішність, прямуючи у образі старої прямісінько до будинку. Нехай голубчик понервує.

Не варто говорити, що як тільки відьма наблизилася і зняла полог відводу очей, завжди самовпевнений і непохитний чоловік завмер і спантеличено дивився на відьму, а в очах грав відвертий жах. Каліста навіть не намагалася стримати посмішку, розуміючи, що зараз Кіготь уявляє поцілунок зі старою замість знайомої молодої красуні. І тихо зловтішалася.

- Давно не бачилися, любий, - навмисно хрипло проскрипіла відьма. - Ти довго чекаєш? Вибач, гостей не чекала, інакше б прийшла раніше.

Якийсь час Кіготь мовчав, хмурячись і жмурячи очі, ніби намагаючись роздивитися жінку крізь маску.

- Все-таки, яка ж ти стерва! – не стримавшись, гаркнув чоловік. - Поверни негайно свій справжній вигляд! У мене від тебе мурашки по шкірі!

- Це добре. Зізнаюся, я очікувала набагато бурхливішої реакції, навіть трохи прикро.

- Не дочекаєшся, - гарчав Кіготь, відверто фиркаючи. - Я вже виблював з твоєї милості все, що міг, так що нічого бурхливого не буде, хіба що секс? Але про це навіть думати боляче, коли ти у такому вигляді. Так що вину свою я визнав і зрозумів, досить з мене знущатися.

- Нічого не можу з собою вдіяти, це надто весело, - розвела руками відьма і посміхнулася. - То що тобі треба?

- Перестань Ліста. Я викидаю білий прапор. Ти достатньо мене ігнорувала. Я більше не буду викрадати тебе і примушувати. І взагалі, сьогодні прийшов з вибаченнями, - урочисто промовив Кіготь, вказуючи на трійку чоловіків, яких врятували з борделя, що зараз стояли наприкінці вулиці.

- Хлопчик, хіба це вибачення? Це плата за роботу, яку ти мені заборгував, - пирснула Каліста, роздратована його царською поведінкою. – І я не гніваюсь за викрадення. Саме це було весело.

 Кіготь демонстративно закотив очі і тихо засміявся.

- Більше жодних боргів. Даю слово. Забирай своїх хлопців, тільки зміни вже свою зовнішність.

Каліста гордовито фиркнула, увійшла до будинку і виконала прохання. Тепер перед Кігтем стояла тоненька фігурка Хлої Рейно.

Чоловік розглядав її довго і пильно, але лише насупився і знову похитав головою.

- Знову маски. Хочу бачити тебе справжню.

А ось ця заява відьму стурбувала.

- Хто б говорив. Свої маски ти носиш, не знімаючи.

Тепер насторожено завмер Кіготь. Відьма навмисне говорила про маски, маючи на увазі не тільки ту, під якою він ховав обличчя, а й його сутність, яку приховував амулет.

- Давно здогадалася?

- Це має значення? - навмисно спокійно і, знизуючи плечима, кинула жінка, помітивши, як різко підібрався чоловік, явно готуючись напасти. - Та розслабся, ким би ти не був - мені це не відомо.

Тепер же його плечі розслабилися, і відьма виразно зрозуміла – він не лише вміло приховує суть, а й розпізнає брехню. Сила медальйону чи власний дар? Хоча якась різниця. Чоловіка Каліста збиралася використовувати лише до досягнення мети. А секрети мають бути у всіх, хоч і не завадило б про них дізнатися, так, про всяк випадок. Ні, все ж таки в деяких шкурних питаннях Каліста була невиправдано безпечною. А ще кажуть, час учить.

- Зовсім-зовсім? Ні краплі?

- Головне, що не темний.

- Упередження?

- Суперництво. Хочу залишитися тут.

- Хіба ти це вже не зробила?

- Не зовсім. Кожен темний має свою територію, яку він очищає від нечисті.

- Очищає? – підняв брову здивовано.