Читати книгу - "Станція з привидами, Барнс С.А."

Вона підводиться, коли Деніз замовкає, і ноги робота фіксуються на місці. «Ось, так краще», — шепоче вона, знову підійшовши до нього і погладжуючи його по «голові». «Ми швидко тебе полагодимо, смішна сучко». Вона дивиться через плече на Ітана.

«Ви можете допомогти мені?» питає вона його. «Мені потрібно витягнути її, усунути перешкоду, а потім спробувати ще раз».

Ітан переходить на інший бік від павука, і вони м’яко розгойдують Деніз вперед-назад, доки свердло не звільняється, від чого вони обидва падають.

Офелія майже на місці, коли Ліана починає кричати.

19

“Що це? Що це за чортівня?» — запитує Ліана пронизливим голосом.

Вони з Ітаном дивляться на щось на землі, коли Офелія підходить до них, важко дихаючи.

Офелія слідкує за їхніми поглядами на Деніз, яка зараз деактивована і лежить на боці, з ногами, злегка притягнутими до тіла. А потім до керна льоду, викинутого з пробірної трубки бура. Сам зразок, приблизно десять сантиметрів у діаметрі, морозно-білий у верхній частині, а потім прозорий до кінця, де останній шматок темно-пурпурно-червоний з плямами світліших відтінків усередині. Безпомилково яскраво-червона рідина, тимчасово розморожена теплом свердла, стікає по краях на яскраво-білий сніг.

Ой… ой. У Офелії падає живіт.

«Цього не може бути, не може…», — бурмоче Ліана собі під ніс.

«Хтось скаже мені, що відбувається», — похмуро каже Кейт по каналу зв’язку. «У вас є три секунди, перш ніж я розверну санки».

«Негативно», — каже Ітан. «У нас все добре. Просто… несподіваний розвиток із зразками». Він кривиться. Тоді він повертається до Ліани, рухаючись перед нею, закриваючи їй огляд. Через мить рот Ліани швидко рухається, руки жестикулюють. Мабуть, Ітан перемкнув їх на приватний канал.

Офелія трохи вагається, а потім обходить мертву Деніз і просвердлений отвір, щоб краще розглянути зразок.

Ітан повертається, далі тримаючись перед Ліаною. «Лікарю», — каже він тим самим попереджувальним тоном, яким і з Ліаною. «Офелія».

Звук її імені змушує її хитнутися, майже повернути назад. Раптове бажання бути кимось, про кого він повинен піклуватися, бути членом його команди під його лютим захистом, — як гаряче вугілля в її грудях.

Не роби цього, Фел. Просто не треба. Навіть її внутрішній голос звучить втомлено.

«У нас є протоколи для карантину, — починає Ітан.

«Я не збираюся до цього торкатися. Повірте мені», — каже вона. І якщо є якась повітряно-крапельна інфекція, яка може проникнути через їхні костюми, вони, ймовірно, все одно облажалися, і він це знає.

Він роздратовано видихає, досить голосно, щоб це сталося через канал зв’язку. Але не рухається. Якби тут не було Ліани, Офелія підозрює, що він спробував би заблокувати її.

Офелія стає на коліна біля викинутого зразка, який швидко знову замерзає до крижаної твердості. Так, це точно кров. І м’ясо. Смугастість шкіри, м’язів і сірувато-шпилькова трубка… кишечник.

Її блювотний рефлекс спрацьовує, і вона тисне рукою на зовнішню частину шолома, ніби це допоможе.

Уламки кістки на дні пояснюють, що зупинило Деніз. Але це не пояснює, що тут робиться. Вона нахиляється, щоб краще розглянути інший бік таємничого зразка, але її увагу привертає верх зразка. Шматок яскраво-блакитної тканини застряг у ядрі льоду, а під ним, на поверхні сірої шкіри, таємничі темні лінії, які звиваються знайомим візерунком, який…

Прокляття…

Офелія смикається назад. Вона видихає якомога тихіше, намагаючись утримати живіт, щоб не почався позов.

«Це тварина?» — запитує Ліана, нахиляючись навколо Ітана. «Тут не повинно бути тварин!»

«Що б це не було, воно було мертве задовго до того, як ми сюди прийшли», — запевняє її Ітан. — Правда, докторе Брей? Напруга в його голосі говорить Офелії, що він зовсім не впевнений, і він має рацію, що не впевнений. Бо нічого з цього не має сенсу.

«Це не тварина», — повідомляє Офелія.

Хіба що тварини на цій планеті були схильні носити одяг і робити собі татуювання з тим, що, як вона впевнена, є контуром Дурного Птаха, популярного саркастичної анімаційної героїні з Землі, яка палить сигару.

«Я вирізала… одного з них? Ліріанця чи що?» У Ліани цокотять зуби. Шок. Їм потрібно завести її всередину. «Їх останки повинні бути набагато нижче».

“Ні ні. Нічого подібного». Офелія зривається на ноги, погойдуючись від посиленого вітру. «Я думаю, що нам варто повернутися до того, як шторм посилиться».

“Що, чорт візьми, відбувається?” — запитує Кейт на вухо.

«Ми можемо поговорити про це всередині», — твердо каже Офелія. «Я думаю, що це найкращий варіант».

Вона дивиться на Ітана, сподіваючись, що він зрозуміє те, що вона намагається не сказати вголос, або принаймні те, що вона не може сказати, не переключившись на приватний канал.

Через мить він рішуче киває на знак підтвердження. «Ліана, забирай Мейбл і Марвіна. Кейт і Суреш, у вас є те, що вам потрібно?»

«Ми можемо змусити це працювати», — каже Кейт. «Але…»

«Добре. Берч, ми повертаємося. Негайно, — каже Ітан, не залишаючи місця для суперечок.

Берч. Офелія зовсім забула про нього. Вона чекає тривожної тиші, але він відповідає за кілька секунд.

«Підтверджено».

Полегшення вражає її нутрощі, прохолодний бальзам проти превентивної паніки.

«Ми перегрупуємося всередині», — каже Ітан.

Ліана відступає від Ітана, щоб подбати про Мейбл і Марвіна. Приблизно так припускає Офелія, доки вона різко не повертає праворуч і не повертається, щоб підійти до Деніз і основного зразка, навпроти Офелії.

«Зачекай, Ліано…» — починає Офелія.

З цього боку це має бути зрозумілішим, або, можливо, просто легше зробити стрибок, коли ви вже знаєте, що щось жахливо не так.

«Боже мій, це людина», — шепоче Ліана. «Під льодом людина».

Деніз вдалося просверлити нижню половину великого Дурного Птаха, що у поєднанні з кишками припускає розміщення татуювання десь на животі. Людському животі.

Суреш зібрав зображення з їхніх колективних каналів і зшив їх разом. На його планшеті проглядається зернисте відео з камери шолома Ліани та Офелії, коли всі юрмляться навколо кінця столу в центральному хабі, щоб спостерігати. Надворі обурено верещить шторм, ніби розлючений через те, що його позбавили можливості приєднати їх до їхнього бідного співвітчизника.

Роздратовано посмикуючись, Ліана скидає з себе термоковдру, яку Офелія накинула на її плечі, хоча вона все ще тремтить. «Це не повинно бути можливим. Сканування землі нічого не показало. Я перевіряла, багато разів!» Вона б’є кулаком по столу.

«Ніхто не сумнівається в тобі, люба», — ніжно каже Кейт, перш ніж відвернутися й попрямувати до камбуза.

«Можливо, скани не оновлювалися після…» Ітан робить паузу, ніби шукаючи потрібне слово. «…після», — нарешті закінчує він. Він протирає рукою обличчя, щетина шкрябає по долоні, а потім рука підіймається, щоб затиснути кінчиками пальців перенісся. Яке стає білим від тиску, який