Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Не попередивши мене, вона відкотилася мою машину на повну дезінфекцію. Мовляв, я підводжу незрозуміло кого. І мені довелося їхати на таксі з якимось пришелепкуватим мужланом.

- Я приїду сьогодні за Ліві, давай заберу і тебе. На вечірку вечері ти ж йдеш?

- Дякую, Макс. – Здається подруга і посміхається.

Алекс обіймає мене ззаду, огортаючи мій живіт руками і притискаючись щокою до моєї голови.

- Що ти робиш? – тихо шиплю я.

- Ми же пара. І там стоїть Том з дружками, - хлопець киває у бік воріт школи.

- Ліві, пішли вже. Запізнимося, - хапає мене за руку подруга.

- До зустрічі, - на ходу гукаю я.

- Люба, а поцілувати на прощання, - чую голос Алекс.

Подруга зупиняється і всміхається мені.

- Давай , але швидко.

Розвертаюся і прямую до Алекса. Той присів на капот машини, широка посмішка розтягується на губах. Підходжу до хлопця і м’яко цілую його в щоку.

- Бувай, любий, - спеціально виділяю голосом останнє слово.

Відвертаюся від хлопця, але той рукою розвертає та пригортає мене до себе.

- Хіба так прощаються закохані?

Пальці хлопця м’яко лягають на мою потилицю, його теплі губи ніжно торкаються моїх, залишаючи майже невагомі поцілунки. Алекс пригортає мене впритул до себе, я майже сиджу на його нозі. Другою рукою хлопець опускається на мій поперек, прямуючи до моїх сідниць. Я протестуючи стогну, але губи хлопця жадібніше притискається до моїх, поглиблюючи поцілунок. Кінчиком язика Алекс розтуляє мої вуста і проникає в мій рот. Я відповідаю на поцілунок. Але раптово все закінчується.

- Ость так треба прощатися з коханим хлопцем, - шепоче мені на вухо Алекс.

Я відкриваю очі і стикаюся з його нахабним поглядом. В моїх нутрощах зароджується гнів. Він ж просто розважається, ставлячи мене в ніяково положення.

- Гівнюк, - шиплю я, надто широко посміхаючись хлопцю.

- Гарного дня, ластівко, - хлопець цілує мене в щоку.

Алекс розриває обійми і я прямую до подруги.

- Він завжди так цілується?

- Звідки мені знати. Я з ним не зустрічаюся. – Невдоволено зиркаю на подругу.

- Зі сторони це просто вау. Він дійсно так божественно цілується?

- Наталі, давай не будемо це обговорювати.

- Просто відповіси і я відчеплюся від тебе.

- Обіцяєш?

- Так. Чесно, чесно, - очі подруги зараз схожі на два блюдця.

- Так, він дійсно так божественно цілується. І якщо ти йому це скажеш, я тебе приб’ю. Я не жартую.

- Того ти очі закочуєш, коли він тебе цілує.

- Я не закочую очі, - обурююсь, відчуваючи як мої щоки червоніють.

- Звісно, не закочуєш. Я хотіла побачити, як ти знову почервонієш. Ти так завжди робиш, коли справа стосується Алекса. Він тобі подобається.

- Знову ця пластинка. Не подобається він мені. Я добре граю свою роль. Ти помітила, що Том стоїть тільки зі Стівом і Фіном .

- Він ще не скоро змиє з себе цю ганьбу. Проте нам це в було потрібно. Твоя репутація в безпеці.

- Досі не можу повірити, що ви це зробили.

- Ми з Максом працювали в команді. Одна я би все не придумала. Просто сфотографували би їх в одному ліжку.

- Нагадаєш мені в майбутньому, не злити тебе і Макса.

- Обов’язково. До речі, де Роман?

- Спить, як звичайно після перельоту.

- На вечірку ти підеш з Романом чи з Алексом?

- З обома, ще з тобою і братом.

- Я не про це. Я сподіваюся, що ти розумієш, що просто так завершити гру зараз не можна? Ти не можеш кинути Алекса в обід, бо з ранку ви ще цілувалися на очах всієї школи, а ввечері піти на вечірку з іншим.

- Розумію. Нащо я тільки в це влізла. Треба придумати як покінчити з цими фальшивими відносинами. Цю вечірку буду з Алексом, а на завтра виявиться, що по дорозі додому ми посварилися і розійшлися. І кінець історії. Гарний план?

- Дуже, - скептично відповідає подруга і ми заходимо в клас.

Після занять машина брата вже стоїть біля школи, на зустріч мені виходить Роман.

- Привіт, красуне, - сонячно всміхається друг, обіймаючи мене.

- Привіт, крихітко, - вітається з Нат і цілує її в щоку.

Роман обіймає нас двох за талію і веде до машини.

- Ну що? Готові розважитися? Я виспався і повен сил.

- Звісно готові. Тільки нам потрібно причепуритися, - широко всміхається мені подруга, підморгуючи.

- Знову таку сукню я не вдягну, - хмуро дивлюся на подругу.

- Яку таку? – цікавиться Роман.