Читати книгу - ""Каселона". Природний добір, Олена Гриб"

***

Як не дивно, Всесвіт не встиг підготувати нову підлість. Небезпечний сектор було подолано за вісімнадцять годин. Втрату двох сенсорів і пристойні вм’ятини на обшивці Сем вирішив вважати платою фортуні за сприяння.

– Кепе, «стрибати» коли будемо? – Атрік весь цей час стирчав у машинному і, схоже, справді розбирався у своїй справі. – Відтепер ти мій герой, тому я поділюся з тобою старою прадідівською мудрістю.

– Обійдусь. – Сем мріяв про одне: дошкандибати до каюти і не заснути по дорозі.

– Шкода… Тоді ти не дізнаєшся, що за гіперстрибок у систему Імодалісу дають штраф із шістьма нулями або три роки активного фітнесу з киркою для алланіту, не плутати з аланітом.

– Мені не відключили галанет, Реббіте. І я знаю, що від кордону до планети повзти днів десять.

– А ти в курсі, що можна стрибнути до маленької запиленої Веєри, яка ніби як дипломатична зона і від якої до Імодалісу тридцять годин польоту? Штраф – двадцять тисяч, але економія палива покриє його з надлишком.

– Я знаю, що там спочатку стріляють, а потім штрафують.

– І знаєш, що розумні люди не пруть напролом як дикуни, а домовляються? Дипломатія, гей! Пошукай у словнику, що це таке.

Сем вимкнув зв’язок і пообіцяв собі, що обміркує слова Атріка на свіжу голову. Спочатку кілька годин сну, потім – таблетка стимулятора, і працездатність відновиться разом зі здатністю щось вирішувати.

– Капітане! – гукнула його Матіса.

Він вдав, що не почув. Це могло зачекати. Та все могло почекати, крім…

– Лайс! – Втома присоромлено причаїлася, поступилася місцем агресії від усвідомлення того, що поки Сем вирулював як проклятий з аномалії, інші займалися дурістю. – Якого біса він тут робить?! Хто його випустив?

Невелика дірка, прогризена у дверях каюти-клітки, натякала на те, що шукати винних не треба.

– Хіба сторожові так можуть? – Лікарка прибігла на крик і теж побачила це неподобство. – Я читала… – Вона не договорила. – Я ще почитаю.

«Історія йде по колу», – Сем зовсім не засмутився – сил не вистачало.

І то правда, чому він вважав, що чиновники Онікса чесніші за дрібного шахрая, який пів року тому познайомив «Каселону» з дикими лайсами? Усі однакові.

Нікал Лютик дав Каті яйце дикого лайса під виглядом дорогого декоративного. Кровожерне дитинча вдалося вигнати на Онікс-12, в природне середовище існування. А тепер якась державна природоохоронна організація урочисто вручила Олександру Райсу яйце дикого лайса під виглядом сторожового. Журналісти наробили зворушливих репортажів, «Каселона» залишила систему назавжди… Претензій не буде.

– Ходімо, звірюко, погодую. – Сем махнув пухнастій жовтій кульці рукою, кличучи за собою на кухню. – Вкусиш мене – вирушиш за борт, ясно? Стрибнеш на голову – обріжу пазурі.

Лайс ображено змахнув довгими густими віями і шмигнув назад у дірку – наче налякане щеня сховалося в будці.

– Йому там нудно одному, – промовив незнайомий, дуже тихий і невпевнений голос.

– Абсолютно згоден, їсти людей набагато веселіше, – відгукнувся Сем. – Заряджає енергією на весь день.

Про те, що треба обернутися і хоч подивитися на поповнення на борту, він подумав, лише витягнувши з морозилки упаковку далеких від натуральності псевдом’ясних пельменів швидкого приготування і кинувши їх у окріп. Лайсу згодиться. Вони всеїдні, можуть перетравити і пластик, але на дитинчаті краще не експериментувати. Голодний лайс – катастрофа. З іншого боку, і перегодовувати не можна. Ці монстри швидко набирають вагу, а дверні отвори на «Каселоні» вузькі.

«Я серйозно думаю тримати дикого лайса на кораблі? Шаленство Атріка заразне», – Сем почекав кілька хвилин, разом із тим зробивши собі велику чашку кави, потім злив із пельменів гарячу воду і дістав із придбаного Катею набору «Все для вашого улюбленця» пластикову миску з намальованою кісточкою. Повагався, поклав її назад і витягнув бляшаний тазик.

– Я можу доглядати за маленьким, – знову нагадав про себе несміливий голос. – У мене колись було кошеня…

«Приходить дівчинка в цирк і каже: «Я дресируватиму кобру, бо в мене була гусінь», – але Сем якимось дивом промовчав.