Читати книгу - "Гра в кохання , Міра Лей"

Я зайшла в кімнату, в той час коли повним ходом йшов кіносеанс. Друзі як завжди дивилися фільми жахів. Я з усіма привіталася і користуючись зайнятістю подруг, попрямувала в душ. 
Мені терміново було потрібно привести свої думки в порядку. За сьогоднішній день відбулося занадто багато подій і мій мозок здавалося зараз зірветься. До знайомства з Левицьким я жила звичайним студентським життям, можливо трохи скучним, та мене все влаштовувало. А що зараз? Мій мозок просто не справляється з інформацією. 
В першу чергу я не могла зрозуміти, що від мене було потрібно Соколовському? Чому людина яка мене ігнорувала стільки часу, раптом проявила інтерес до моєї скромно персони? Більше того хоче вберегти від підступного Левицького. Це просто смішно, для чого це йому? Невже і справді чоловіки такі власники, і весь цей час що я була сама, йому було все одно. Та як тільки на горизонті появився хтось інший, відчуття власної взяло гору. Дивно, та ще місяць назад я чекала коли він підійде, поговорить зі мною. А зараз, чомусь це все стало зовсім не важливим для мене. Як не крути та Левицький і справді змінив мене.
Тепер, щодо Макса.. Все частіше і частіше я не розумію його дій. Судячи зі слів друзів хлопця, Макс дуже відповідально ставитися до спорту. І за весь час не пропустив жодного тренування. Тоді чому сьогодні пропустив? Невже мій сопливий вигляд, міг заставити його не піти на тренування? 
І що найцікавіше, що це сьогодні таке було? Один поцілунок і два майже поцілунки. Настя, що з тобою? Сьогодні ти практично тричі поцілувалася з Левицьким. І що саме головне, без свідків. Якщо всі попередні наші поцілунки були для публіки, тоді що відбулося сьогодні? Та й взагалі, останнім часом все так закрутилося, що я сама перестала себе впізнавати і розуміти свої вчинки. Таке враження, що біля Левицького мій мозок взагалі відключається. Чому це відбувається зі мною?
Та ще й, цей Антон, звалився мені на голову. Досі на можу зрозуміти, що йому від мене потрібно? Невже хлопцю і справді все одно на свій смак, лиш би відбити дівчину у опонента. Як же це все заплутано і дивно. 
Коли я вийшла із душу, кіносеанс уже закінчився і хлопці збиралися йти. 
- Настя, вийдемо поговоримо? - каже Ваня, вказуючи на двері коридору. Про що хоче поговорити хлопець, довго думати не прийшлося.
- Ти напевно здогадуєшся про що хочу поговорити? - запитує хлопець коли ми вийшли в коридор. 
- Думаю так. Свіжі новини в нашому гуртожитку розносяться ще швидше, ніж в маленькому селищі - відповідаю сідаючи на підвіконня.
- Так значить це правда? - сідаючи поруч запитує хлопець. 
- А якщо правда, то що? Теж почнеш відмовляти мене, розказуючи який Левицький поганий?
- А що, вже були охочі? 
- Були. А знаєш хто хвилювався щоб моє серце не залишилося розбитим? 
- Ну і хто ця благородна людина?
- Не повіриш. Соколовський - кажу я і спостерігаю за реакцією друга. В цей момент у нього очі полізли на лоба. 
- Соколовський? Серйозно? - здивовано перепитує хлопець. 
Я лише похитала головою - Що йому було потрібно?
- Не знаю Вань, я сама не розумію, для чого це було - тихо відповідаю, споглядаючи за нічним містом.
- Що ти відповіла?
- Послала? А потім прийшов Макс і
мало не врізав йому.
- Оце так справи... весело живеш подруго! - видає хлопець закидаючи мені за плече свою кінцівку. 
- І не кажи. До такого повороту подій, я явно була не готова. 
- Все ж таки потрібно було йому тоді врізати. Жаль що ти мене зупинила - задумливо каже Ваня, потираючи руку. 
- Там не було об кого руки бруднити.
- А що ж Левицький? У вас з ним серйозно? - від цих слів мені чомусь стало смішно. 
Відповідь на це запитання я і сама не знала. Якщо на початку нашої угоди все було ясно і зрозуміло. Це була гра в кохання, стосунки на публіку і не більше. То зараз я з кожним днем все більше і більше сумніваюся в цьому. 
Мені так хотілося розказати Вані всю правду, послухати його розумну пораду і зрозуміти що робити далі. Та я не могла собі цього дозволити. Не тому що не довіряла хлопцю, я точно знала що він би нікому не розповів. Просто мені не хотілося вплутувати його в усе це. Нехай краще думає що це все правда. 
- Не знаю, все складно. Ти думаєш ми не підходимо один одному? - насправді мені було важко брехати хлопцю. І чесно признаюсь це було вперше.
- Настя, якщо тобі добре з ним, то яка різниця хто що думає? - каже хлопець заглядаючи мені в очі - Признаюсь чесно, я не був у захваті від цієї новини, знаючи славу цього хлопця, і твоє відношення до таких людей. Та все ж, якщо ти його обрала, то можливо він не такий вже і поганий. 
- Дякую - тихо відповідаю я і розумію що мені сильно пощастило мати такого хорошого друга. 
Ми ще трохи посиділи, а тоді розійшлися по своїх кімнатах. Через бурю емоцій я довго не могла заснути. Як тільки я заплющувала очі, по перед очима з'являвся наш поцілунок біля університету, то момент на обриві, то в басейні. І кожного разу згадуючи про це, я сварила себе, за те що не стрималася і піддалася емоціям. Та чомусь при цій згадці, серце починалося битися сильніше і мене охоплювали незрозумілі почуття, то щастя, та страху.
По при те, що заснула я під ранок, прокинулася в доволі хорошому настрої. 
Пари проходили доволі насичено, зважаючи на те, що останнім часом, через Левицького я додому приходжу пізно ввечері, вчити семінари мені доводиться на перервах. Такими темпами й зовсім на трійки зїду.
- А де це всі наші хлопці? - запитує староста, як тільки ми зайшли в аудиторію. 
- Пішли на матч - відповідає хтось з одногрупниць - Сьогодні наші хлопці, грають проти політехнічного університету. 
Блін, точно, хлопці вчора щось говорити про гру, а я й уваги не звернула.
- Настя, невже ти не підеш підтримати коханого? - єхидним голосом запитує Яна, одна із закадичних подруг Злати. До речі, а де це вона? - прокотилося в моїй голові.
- А ось Злата, пожертвувала обліком і пішла з хлопцями на гру - гордо продовжує дівчина.
- Я його після гри привітаю - швидко кидаю у відповідь. Ну хто б сумнівався, що Злата не піде. Взагалі то, мені б також хотілося піти, подивитися чи справді Левицький такий хороший гравець, як про це всі говорять. Та якщо я сьогодні не здам семінар з обліку, то Надія Степанівна мені цього не пробачить. Ну, будемо сподіватися, що на наступну гру обов'язково попаду. 
Після пар я дізналася, що наші виграли з рахунком 3:2. З них два голи забив Левицький. 

Після пар я направилася в гуртожиток, ліфт як завжди не працював і мені довелося підійматися на восьмий поверх сходами. І як на зло, як тільки ми попрощалася з Машою, мені на зустріч, спускаючись вниз, вийшов Соколовський. 
- Ну чому, чому, все так? - застогнала я у своїй голові. Я швидко опустила голову в низ, надіючись що хлопець на цей раз мене незачепить. Та мої мрії, залишилися лише мріями. Бо як тільки ми практично зрівнялися, хлопець заступив мені прохід, своїм тілом.
- Настунь, давай поговорімо!? - від того як хлопець мене назвав, в середині щось застогнало. Він завжди до мене так звертався, коли ми ще були разом. 
- Соколовський, дозволь мені пройти, вчора я тобі все сказала. І, будь ласка, більше ніколи мене так не називай - просичіла я обходячи хлопця стороною.
- Настя. Вибач - тяжко зітхнув хлопець, наздоганяючи мене - Вибач за все. 
- Ти думаєш, зараз доречно вибачатися? - я таки зупинилася і обернулася до хлопця - Де ти був майже рік назад? Ти знаєш скільки часу я чекала на ці слова?Чому ти не продовжував мене ігнорувати? Так ж простіше жити чи не так? Навіть я уже з цим змиритися і навчилася жити. Так що змінилося зараз? - хлопець не дивився мені в очі, він запустив п'ятірню у волосся і дивився на землю. 
- Я... Я не знав як дивитися тобі в очі, після всього що сталося - присоромлено сказав хлопець - І вирішив що так буде краще.... Та коли почув, що в тебе появився інший, мені просто дах зірвало, розумієш? - серйозно заявив він, дивлячись просто в очі - Та ще й хто? Левицький? Він не пропускає жодної спідниці. Настя повір, він пограється з тобою і покине. 
- Так само, як це зробив колись ти? - запитую я, уклавши в це питання всю свою силу. Мені справді було не приємно це все слухати, та я не можу розклеїтися прямо тут, я повинна триматися. 
- Насть... Я... 
- Я дякую тобі за турботу, та давай, я сама вирішу, що мені робити? Як, коли, і з ким зустрічатися? Добре? А тепер продовжуй надалі мене ігнорувати, для нас обох так буде краще - сказавши це, я швидко повернулася і побігла верх по сходах, хлопець ж залишився стояти на місці. 

- Настя, ти чула що твій Макс забив сьогодні два голи, останній був вирішальним. Він забив його на останніх хвилинах, чим і виборов команді перемогу - емоційно розповідає Оля, коли ми уже вечеряли в кімнаті.
- Так знаю. Він молодець - відповідаю колупаючись виделкою у своїй тарілці. Після зустрічі з Соколовським, мій настрій впав нижче плінтуса. 
- Ти чого така без настрою?- здивовано запитує Оля - Невже тебе не цікавить чим займається твій хлопець?
- Я просто не дуже люблю футбол - виправдовуюся я.
- А ще сьогодні на честь перемоги, влаштовують вечірку, де і будуть нагороджували наших чемпіонів - радісно додає Наталя.
Ми повечеряли, й дівчата почали збиратися на вечірку, я ж взялася за миття посуду і прибирання, оскільки сьогодні була моя черга. 
- Настя, та залиш ти це прибирання, завтра закінчиш. Давай збиратися, а то ми вже майже готові, а ти тут з тряпкою ходиш - заявляє Оля склавши руки в сторони.
- Ви... Ідіть. А я згодом прийду. Хочу вже сьогодні закінчити - кажу не відриваючись від роботи. Якщо серйозно, то я і нікуди не збираюся іти, а прибирання спеціально затягую, щоб дівчата пішли без мене. Сьогодні мені хочеться залишитися в дома. Побути на самоті й впорядкувати свої думки.
- Хочеш я залишуся і допоможу тобі? - запитує Буруля. 
- Ти ж казала, що маєш ще іти на день народження одногрупниці?
- Так, та я можу і пізніше прийти.
- Не варто. Мені ще не багато залишилося.
- Ну, тоді зустрінемося уже на вечірці. 
- Ок.
Як тільки зачинилися двері я зітхнула з полегшенням. Швидко закінчила прибирання і відправилася в душ. З голови мені ніяк не йшли слова Соколовського. По факту останнім часом я і справді дуже прив'язалася до Макса. І що далі? Надіятися що він зміниться і по справжньому влюбиться в мене? Дурня! Таке буває лише у фільмах. А в моєму реальному житті, будуть знову біль і розчарування. Я ж розумію, що ми з ним не пара. Ми наче з різних світів. Так як живе і відпочиває він і його друзі, я можу лише бачити по телевізору. І це жорстока реальність. 
Тому все що мені потрібно, це протриматися ще якийсь місяць, може два. Найкраще буде якщо ми будемо спілкуватися і зустрічатися лише по потребі. Вихід на люди один раз в тиждень, думаю достатньо. І що саме основне ніяких більше поцілунків. Мені варто ще трошки потерпіти і все повернеться на свої місця, так як було до зустрічі з ним.
Я вийшла з ванної кімнати, на телефоні вже були пропущені дзвінки від Бурулі, Левицького і ще якогось невідомого номера. Їх я вирішила проігнорувати й заваривши собі какао, дістала сирні тістечка, і включила фільм, який вже давно планувала подивитися. Ну просто ідеально, подумала я.
Та не встигла я і п'яти хвилин насолодитися цією ідилією. Як телефон знову почав дзвонити. Це була Буруля, і я все ж вирішила прийняти виклик. 
- Алло, Настя ти де? - почулося у трубці, як тільки я підняла телефон - Ти чому трубку не береш?
- Еее, я в кімнаті..
- Ти чому трубку не підіймаєш?
- Я в душі була?
- Що? Який душ? Швидко сюди, тут Левицький тебе шукає. 
- Наталь... Я.. напевно уже не прийду.
- Як? Ти що?- здивовано видає подруга - Стоп. Ти і не збиралася нікуди іти. Я права?
- Буруль, не ображайся на мене, будь ласка. Та я і справді не маю жодного бажання нікуди іти - скиглю я, та в трубці почулися лише гудки.
- Ну ось. Образилася - тяжко зітхнула я. Це було звичайно не приємно, з Бурулькою ми дуже рідко сваримося. Та думаю що завтра ми поговоримо, і вона мене зрозуміє. І мені нічого не залишалося, як продовжити дивитися фільм. 
Та через хвилин десять я почула стук у двері, спочатку я думала не відкривати, та потім все ж піднялася та відчинила двері.
І яке ж було моє здивування, коли на порозі я побачила Бурулю в супроводі Левицького і Свята.