Читати книгу - "Гра в кохання , Міра Лей"

- Сюрприз - весело прокричала подруга і зайшла в кімнату. 
- Якщо гора не йде до Магомета, то Магомет іде до гори - сказав Свят, проходячи за Бурулькою. 
Перевівши свій погляд на Макса, я одразу відмітила наскільки хлопець гарно виглядав. Світлі джинси та біла сорочка, яка підкреслювала його накачане тіло. Це виглядало дуже круто і сексуально. 
Хлопець обпершись об двері, з усмішкою на обличчі зацікавлено розглядав мене з ніг до голови. І тільки зараз я зрозуміла, що стою перед ним в рожевій піжамі з ведмедиками. І до повного щастя, ще й з мокрим волоссям, яке стирчало в різні сторони. Так, таке видовище не що дня побачиш..
- Що? - таки не витримую і запитую сама.
- Ти така мила - посміхаючись відповідає хлопець. 
Та він приколюється з мене чи що? - пронеслось в моїй голові. 
- Можна увійти? - згодом додає.
- Так, звичайно - відступаю в сторону, пропускаючи хлопця. 
Насправді, своїм приходом він мене приємно здивував. Адже, останнім часом ми проводимо доволі багато часу разом. І я подумала, що можливо вже набридла йому, адже коли я поруч він з іншими дівчатами фліртувати не може. Сьогодні ж, у нього була прекрасна можливість трохи розслабитися і згадати минулі часи. Та на то мість, він прийшов за мною. І це справді дуже приємно. 
- Так, у тебе на збори п'ятнадцять хвилин - командорським голосом заявляє Макс.
- Що? Я нікуди не піду.
- Підеш.
- Ні, у мене голова ще навіть не висохла.
- Настя, давай швидко сушися й одівайся, а я тобі допоможу - заявляє Буруля - у нас справді мало часу.
- Я не розумію, а куди ми спішимося?
- Через двадцять хвилин почнеться нагородження чемпіонів - пояснює Свят.
- Тому хлопці зараз вийдуть, щоб у Насті була можливість перевдягтися. Так? - каже Буруля звертаючись до хлопців.
- Ок, тоді чекаємо вас через п'ятнадцять хвилин - каже Максим виходячи з кімнати. 
- Взагалі то, я не планувала туди іти - обурююся я, як тільки хлопці зачинили за собою двері. 
- Настя припинити. Левицький цілий вечір те й робив що тебе шукав. І як тільки зрозумів що ти не прийдеш, потяг мене до нас в кімнату. Крім того, саме через тебе перенесли нагородження на пів години. Тому що, Макс пішов за тобою. Тому нарешті замовкни й швидко збирайся, у нас мало часу - такою серйозною подругу я ще ніколи не бачила - І після такого, ти ще скажеш що між вами тільки гра на публіку? - скептично запитує дівчина, споглядаючи на мене.
- Можливо він переживає, що скажуть інші, коли побачать що його нагороджують, а дівчини поруч немає - стараюся пояснити ситуацію з іншого боку. Однак, мені все одно приємно було почути ці слова.
- Ти можеш казати все що завгодно, та я бачу яким поглядом він дивився на тебе, і або він першокласний актор, або в нього і справді з'явилися до тебе почуття. 
- Буруль, припини. Краще розкажи як тобі Свят? - стараюся перевести тему в інше русло.
- Настя, він такий класний, веселий, смішний, розумний - у подруги аж очі світитися коли вона говорила про хлопця. Це було так мило.
- Я знала, що він тобі сподобається - весело відповідаю я. 
До поки Бурулька поралася з моїм волоссям, я нанесла легкий макіяж. Потім швидко оділа джинси й білу сорочку в тоненьку чорну полоску, взула я чорні туфлі-лодочки. 
Справилися ми рівно за п'ятнадцять хвилин, і хоча часу було не багато, результатом я була задоволена. Не те щоб я особливо старалася, та все ж поруч з таким хлопцем хочеться виглядати відповідно.

- До речі, вітаю з перемогою! - я згадала, що ще не привітала хлопця, тому вирішила виправити це, коли ми вже спускалися вниз по сходах. Буруля зі Святом вирвалися в перед, щось весело обговорюючи. 
- Дякую. А де мій приз? - запитує хлопець з посмішкою споглядаючи на мене.
- Скоро почнеться нагородження, тоді і отримаєш, напевно! - кажу я, не зовсім розуміючи чому він з цим питанням звертається до мене. 
- Я про інше! - хлопець швидко помахав головою, вказуючи пальцем на свою щоку. Тільки тоді до мене дійшло, про що мова. Я посміхнулася і на декілька секунд завмерла в роздумах. 
- Ну я ж, заслужив - мило сказав хлопець дивлячись на мене. Я підійшла ближче і нагнувши його трошки нижче, швидко поцілувала в щоку.
- А голи було два! - не відстає Макс.
- Припини, так не чесно. 
- Все чесно, два голи - два поцілунки! - весело каже хлопець, піднімаючи два пальці вгору. В цей момент, я звернула увагу, що кісточки пальців на руці у хлопця розбиті. Я перевела погляд на обличчя і побачила, що брова у нього теж була розсічена. Мені здається, що вчора цього не було.
- Що з бровою?- швидко запитую я.
- Е, та це випадково, з хлопцями на тренуванні дурачилися - пояснює хлопець, прикриваючи брову рукою. Я з недовірою глянула на Макса, розбиті руки, брова, щось тут не так.
- Так, що там на рахунок другої нагороди? - запитує хлопець, підставляючи щоку. 
- Немає часу, ми поспішаємо! - весело кидаю і пришвидшую хід.
- Ну, добре. Та знай, я з тебе ще спитаю. - кричить Левицький, наздоганяючи мене.

В приміщення ми зайшли якраз, коли гравці команди підійматися на сцену. Хлопці з нами попрощалася і швидко відправилася слідом за друзями. Дальше був виступ тренера футбольної команди, а потім заступник декана Драган Анатолій Петрович, сказавши декілька привітальних слів, почав нагородження хлопців грамотами і медалями. А також Левицькому, як капітану команди вручили кубок. Не знаю чому, та в цей момент я відчувала гордість і радість за хлопця. Так, наче ми і справді пара.
Потім всіх запросили на фуршет і продовження дискотеки. Можу сказати, що Макс був справжньою зіркою вечора. Усі підходили вітали його, хотіли поспілкуватися, і навіть сфотографуватися. Про цих довгоногих ляльок, я взагалі мовчу. Вони просто вішалися на Макса, він звичайно не дуже на них реагував. Та все ж, мене це чомусь страшно бісило. Що це? Чому я так реагую, коли бачу поруч з ним інших дівчат? Я ж не ревную....? Ні, звичайно що ні. Що за дурня? Яке мені діло, з ким він спілкується? А такі безмозглі курки мене завжди дратувати.
Та коли я побачила як Левицький почав танцювати з красивою шатенкою, яка нещодавно підійшла. В середині все стислося від образи. Я звичайно не чекала, що він буде весь час біля мене. Але тоді для чого було витягати мене з дому, коли сам збирався фліртувати з іншими дівчатами? Злість і образа переповнювала мене. І я ледь стримувала себе, щоб не розвернутися й піти звідси геть.
- Ти можеш не хвилюватися, це всього лиш наша одногрупниця і хороша подруга Макса - сказав Свят, який не помітно підійшов ззаду.
Невже так помітно? - пронеслось в моїй голові, я прочистила горло і якомога впевненіше відповіла. 
- Мені все одно, це його справа.
- Та невже?
- Свят, ти ж знаєш які в нас стосунки. По факту він вільний хлопець і може робити все що завгодно. 
- Я так не думаю. 
- Що ти маєш на увазі?
- Настя, я знаю Макса ще з дитинства і з впевненістю можу сказати, що для нього ця гра, вже давно переросла у щось більше - від почутого в середині ніби метелики почали літати, і я дуже сильно хотіла, щоб це було правдою. Та не думаю що це справді можливо. 
- Не вигадуй. В його ж інтересах зіграти якомога переконливіше - переконую, чи то хлопця, чи то себе. 
- Можливо. Та став би він тоді перед матчем ув'язуватися у бійку, розуміючи, що через це може взагалі на поле не вийти?
- Що? Яку бійку? Ти про що? - здивовано запитую я.
- Вчора Макс таки розкусив Аню - почав хлопець, і цих слів мені було достатньо, щоб зрозуміти про що йде мова. - Як тільки Аня сказала, що Антон приставав до тебе, ми одразу повернулися на дачу Жені, там він і затіяв бійку.
- Так ось чому у нього збиті руки і розсічена брова!
- Повір, це ніщо у порівнянні з тим, як дісталося Антону - задоволено каже хлопець - Ми звичайно намагалися його зупинити, та все було марно. Левицького у гніві зупинити практично не можливо. Не те щоб мені було жаль Антона, просто боявся, що Макса до гри сьогодні не допустять.
Від розуміння того, що Макс міг постраждати через мене, та ще й ризикував на матч не потрапити, стало якось ніяково. 
Зараз в моїй голові йшло протистояння, сьогодні я чітко вирішила, що ми з Максом всього лиш граємо роль і не більше. Та слова Свята вселяють якусь надією, що насправді це не так. І що з цього правда я поки що не розуміла.
- І що ви тут шепчетеся? - за своїми роздумами я й не помітила як Левицький підійшов до нас.
- Тебе обговорювали - весело відповідає Свят.
- Ммм, надіюся щось хороше?
- На це можеш не розраховувати - сміючись додаю я.
- Так і знав. Так що, ідемо відриватися?- запитує у нас Левицький. 
- Ну раз ти вже поспілкувався і сфотографувався з усіма своїми фанатами, і готовий приділити час і нам. Тоді ідемо - видаю я.
- Манюня ти ревнуєш, чи мені здається?
- Тобі здається! - швидко кидаю у відповідь. 
- Для тебе я завжди знайду час - притягуючи мене до себе, шепоче Макс на вухо - від цих слів, мене аж в жар кинуло.
- Настя, а де твоя подруга? - цікавиться Свят. 
- А що сподобалася? - підморгуючи запитує Макс, Свят нічого не відповів, лише помітно зашарівся.
- А ось і вона - весело сказала я, коли побачила, як подруга направляється в нашу сторону. 
Потім ми всі відправилися на танцмайданчик. Ми веселилися, танцювали і відривалися на повну. Це справді було круто і весело. 
Згодом, ми вирішили трохи відпочити і перемістилися до фуршету. Там зібралися майже всі гравці футбольної команди. Саша з Лесею, і що саме цікаве Свят разом з Бурулькою. Мені здається чи між ними дійсно пролетіла іскорка. 
- І так, пропоную випити за капітана нашої команди, який виборов для нас цю перемогу. І звичайно за майбутнього іменинника. Макс за тебе! - голосно прокричав Саша, наливаючи усім шампанського - А святкування ми продовжимо в суботу. Урааа!
- Не зрозуміла, у Макса що скоро день народження? - перепитую у Свята, який стояв поблизу. 
- Так. В суботу. А ти не знала? - здивовано питає хлопець. 
- Ні. Не знала - швидко відповідаю і переводжу погляд на Левицького. Той лише знизив плечима посміхаючись. 
Раптом почала звучати музика, яка закарбувалася в моїй пам'яті, ще з дня народження Іри.
- Потанцюємо? - запитує Макс, простягаючи мені свою долоню. 
Я лише кивнула головою, вкладаючи свою руку у його.
- Композиція, під яку ми вперше танцювали разом - прошепотів мені на вухо хлопець, коли ми уже були на середині танцювального майданчика.
- Ти пам'ятаєш? - здивовано запитую я. 
- Звичайно - посміхаючись відповідає хлопець, заглядаючи мені просто в очі. - І так, я досі чекаю на свій приз - міцніше обнімаючи мене за талію каже хлопець. 
- Тобі що, мало було нагород сьогодні? - з посмішкою запитую я.
- Ні звичайно. Та цей я все ще намірений отримати - підставляючи щоку каже хлопець. 
- Ти хочеш, щоб я тебе при всіх поцілувала? - здивовано перепитую я, оглядаючись по сторонах. 
- Припини, це не винний поцілунок в щічку. Діти в садку так цілуються - переконує хлопець - А я заслужив.