Читати книгу - "Гра в кохання , Міра Лей"

Я декілька секунд подумала, а тоді вирішила що справді нічого кримінального не станеться якщо я поцілую, його в щічку. Я піднялась навшпиньки щоб дотягнутися до щоки хлопця. Навіть попри високі каблуки, я все ще була набагато нижчою за нього. Та як тільки я збиралася доторкнутися своїми губами щоки, хлопець різко повернув голову і я поцілувала його в губи.
Від відчуття його губ, по тілу наче струм пройшов. А його запах просто зводив мене з розуму. 
- Так не чесно - прокричала я, як тільки знайшла в собі сили відірватись від хлопця.
- А хто сказав, що я граю по правилах? - задоволено відповів Левицький. 
Весь вечір, Макс тримав мене за руку і ні на секунду не відпускав. І всім хто до нас підходив представляв мене як свою дівчину, притискаючи до себе сильніше. Такої кількості уваги до моєї скромної персони, напевно не було за все моє життя. Я ловила зацікавлені погляди хлопців та заздрісні - дівчат. Напевно кожна з них мріяла зараз опинитися на моєму місці. Для мене це було дивно та незвично та тримаючи за руку Максима, мені здавалося що я готова на все.
І можливо це була лише гра на публіку і не більше. Та в цей момент я відчувала себе справді щасливою і потрібною. Про ці почуття, я уже давно забула. І тільки Максим нагадав мені по них. І саме зараз, мені справді стало страшно втратити це. Ні, не увагу і популярність, а людину яка міцно тримає мене за руку.

- Чому ти не сказав мені, що в тебе в суботу день народження? - вирішила запитати я, коли ми уже йшли з вечірки в гуртожиток. 
- А, я хотів сказати тобі сьогодні. І запросити на святкування в суботу.
- А я вже подумала, що ти вирішив відсвяткувати без мене. 
- Ні, що ти! Про таке можеш навіть не мріяти - посміхаючись каже хлопець - Настя, я можу тебе про дещо попросити? - згодом додав він, уже серйозним голосом.
- Так - збентежено відповідаю. 
- Будь ласка, більше ніколи не роби так, як ти вчинила вчора - серйозно сказав Макс, споглядаючи на мене.
- Ти про що? - запитую, не розуміючи що хлопець має на увазі. 
- Чому ти не сказав мені, що Антон приставав до тебе? - трохи злим тоном запитує він. Я на секунду розгубилася, не знаючи що відповісти. 
- Макс, я хотіла тобі сказати.. Просто чекала відповідного моменту.
- Ти повинна була зразу мені все розповісти. 
- Я просто не хотіла створювати проблеми.
- Ти про що? Ти не створюєш жодних проблем - повернувши мене до себе, серйозно каже хлопець - Я як представлю що цей козел ліз до тебе.... Мені просто хочеться його розірвати - ричить він ледь стримуючи себе. В його очах я помітила бурю люті та гніву.
- Припини, все ж в порядку - стараюся заспокоїти його - Боляче? - запитую проводячи рукою по розбитій брові.
- Ні. Все в порядку.. Це просто випадковість. 
- Припини. Я знаю, що ти бився з Антоном. 
- Що? Звідси? - здивовано запитує хлопець. 
- Це не важливо.. Мені шкода, що все так вийшло..- тихо кажу я, опустивши голову вниз. 
- Ти ні в чому не винна - каже хлопець, підіймаючи моє обличчя верх - Я нікому не дозволю тебе скривдити - додає заглядаючи мені просто в очі. 
Декілька секунд ми мовчки дивилися один одному в очі, а тоді одночасно потягнулися на зустріч. В цей момент земля просто пішла з під ніг. Зараз ці губи були такими бажаними й потрібними, наче вони і є моїм повітрям. В середині вирувала буря емоцій, а його сильні руки які все сильніше і сильніше притискали до себе, просто зводили мене з розуму. 
Ми відірвалися один від одного, лише тоді, коли почули чиїсь голоси. Це був Свят з Бурулькою, які як раз вийшли з-за рогу.
Молоді люди підійшли до нас, а тоді попрощавшись з хлопцями ми з подругою пішли в гуртожиток.