Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пред. Нi, нiколи.
Крофтс. І ви не догадуєтеся, хто то може бути?
Пред. Нi.
Крофтс (недовiрливо). Я знаю, певна рiч, що коли б вона сама сказала, то ви вважали б за свiй обов’язок мовчати. Але ж нам буде дуже нiяково, зустрiчаючись з дiвчиною щодня, не мати щодо цього певности. Ми гаразд не знаємо, з яким почуттям до неї ставитися.
Пред. Яка рiзниця? Ми до неї повиннi ставитися так, як вона цього сама варта, а хто її батько — байдуже.
Крофтс. (пiдозрiливо). То ви знаєте, хто її батько?
Пред (починає сердитись). Я допiру сказав, що нi. Адже ви чули?
Крофтс. Слухайте, Преде. Будьте ласкавi, зробiть менi цю послугу. Якщо ви справдi знаєте (Пред робить рух протесту), то хоч заспокойте мене з цього приводу. Рiч утiм, що я почуваю до неї наче нiжнiсть. Не лякайтеся, це зовсiм невинне почуття. Саме це мене й дивує. Хто знає, може сам я їй батько.
Пред. Ви! Не може бути! Ви верзете дурницi!
Крофтс (хоче його спiймати на словi). Ви напевно знаєте, що то не я?
Пред. Кажу вам, я знаю стiльки, скiльки й ви самi. Але ж повiрте, Крофтсе... нi, про це не може бути й мови. Вона на вас нi трошки не схожа.
Крофтс. Та вона, здається, й на матiр не схожа. А може, батько — то ви, га?
Пред (кидає на Крофтса обурений погляд, але стримує себе й вiдказує лагiдно та поважно). Ось що я вам скажу, мiй друже. Я не мав i не маю нiчого спiльного з цiєю стороною життя панi Ворен. Вона менi про це нiколи не казала; певна рiч, я теж їй не казав нiчого. Ваша власна чулiсть вам скаже, що гарна жiнка потребує таких друзiв, що не стоять з нею... в таких вiдносинах. Чари її власної краси стали б для неї мукою, якби часами вона не могла тiкати вiд них. Мабуть, ви для Кiттi ближча людина, нiж я, то ви самi могли б її поспитати.
Крофтс (нетерпляче пiдводиться). Таки питав, не раз i не двiчi. Але вона так хоче зберегти дитину для себе й нi з ким нею не дiлитись, що якби можна було, вона б загалом ладна була заперечувати батькове iснування. Нi, з неї нiчого не витягнеш, принаймнi нiчого певного. Це мене страшенно непокоїть, Преде.
Пред (теж пiдводиться). Хай би там як, а ваш вiк такий, що ви могли б їй бути за батька; коли хочете, то ми з вами вдвох складемо умову, що кожен з нас матиме панну Вiвi за рiдну дитину й що наша повиннiсть — її доглядати, їй допомагати. І це варто зробити, бо її справжнiй батько, хто б вiн не був, був певно якийсь гультiпака. Що, згода?
Крофтс (уражено). Коли на те йде, я не старiший за вас.
Пред. Ви, мiй голубе, старий на свiт народилися. А я як народивсь малим хлопчиком, то з того часу нiколи ще не почував себе дорослою людиною.
Панi Ворен (кличе їх з котеджу). Преддi! Джордже! Ходiть пити ча-а-ай!
Крофтс (хапливо). Вона нас кличе. (Бiжить у котедж. Пред зловiсно похитує головою й повагом iде за ним, аж раптом зупиняється, зачувши гукання якогось юнака, що з’явився на луцi й прямує просто до ворiт. Це — приємний, вродливий, по-модному вбраний молодий гульвiса, рокiв iз 20 з лишком, з чарiвним голосом i милим зухвальством у манерах. В руках у нього легенька мисливська рушниця).
Молодик. Гей! Преде!
Пред. Та це ж Френк Ґарднер! (Френк увiходить, обидва щиро вiтаються). Яким побитом ви сюди дiстались?
Френк. Я тут у батька.
Пред. Здається, вiн священик?
Френк. Це його парафiя. Я приїхав жити до батькiв заради економiї. В липнi дiйшло аж до кризи, й панотець мусив сплатити мої борги. Через це в нього тепер грошей катма, й у мене теж. Ну, а ви тут чого? Ви тут маєте знайомих?
Пред. Еге. Я приїхав до панни Ворен.
Френк (у захватi). Що? Ви знаєте Вiвi? Правда, прекрасна дiвчина? Я її вчу стрiльби. Бачите? (показує рушницю). Я дуже радий, що вона вас знає. Таких людей, як ви, їй саме й слiд знати. (Посмiхається й додає своїм чарiвним спiвучим голосом). Це дуже, дуже мило, що ви приїхали до нас, Преде! Правда, мило?
Пред. Я давнiй друг її матерi. Панi Ворен привезла мене сюди й познайомила з дочкою.
Френк. Мати? То вона тут? Пред. У котеджi, п’є чай.
Панi Ворен (кличе з хати). Преддi! Пирiжок до чаю прохолоне!
Пред (гукає). Іду, панi Ворен. Зараз. Я тут надибав приятеля.
Панi Ворен. Кого?
Пред (голоснiше). Приятеля.
Панi Ворен. То ведiть його сюди.
Пред. Слухаю. (До Френка). Приймаєте запросини?
Френк (недовiрливо, але дуже весело питає). Це Вiвiна мати?
Пред. Так.
Френк. Боги мої! Оце так штука! Як ви гадаєте, я їй сподобаюсь?
Пред. Не маю сумнiву, що ви матимете успiх, як завсiди. Ходiмо, побачимо. (Рушає до котеджу).
Френк. Стривайте трохи. (Серйозно). Дозвольте на вас покластися.
Пред. Пробi, не треба. Знов якась дурна вигадка, як з тiєю кельнеркою в Редгiлi.
Френк. Нi, справа значно серйознiша. Ви кажете, що сьогоднi вперше побачили Вiвi?
Пред. Уперше.
Френк (спiвучим голосом). То ви не маєте уявлення, що то за дiвчина! Який характер! Яка чула! А що вже розумна! Повiрте, Преде, така розумна, що диво, та й годi! І таке нiжне, щире серденько!
Крофтс (виставивши голову з вiкна). Преде, що там таке? Ідiть хутчiй. (Зникає).
Френк. От здорово. З такою пикою його б на собачу виставку, вiн там дiстав би приз. Хто це такий?
Пред. Сер Джордж Крофтс, давнiй друг панi Ворен. Ходiмо, чи що?
Ідуть на ґанок; раптом їх зупиняє чийсь поклик з-за ворiт. Обернувшись, вони бачать немолодого священика, що зазирає крiзь тин.
Священик (кличе). Френку!
Френк. Агов! (Каже Предовi). Це панотець. (Священниковi). 3араз, зараз, панотче. (Предовi). Ідiть, Преде, пити чай. Я зараз надiйду.
Пред. Гаразд. (Уклоняється священиковi; той стримано вiдповiдає. Пред iде в котедж. Священик залишається нерухомо стояти за ворiтьми, поклавши на них руки. Отець Семюел Ґарднер, штатний священик англiканської церкви, уже переступив 50 рокiв. Це надутий балакун, що марно силкується надати собi поваги як батько й як священик, але не вмiє примусити шанувати себе в жоднiй iз цих здатностей).
о. Семюел. Якi тут у вас друзi, сер,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори. Том I», після закриття браузера.