Читати книгу - "Останній пророк"

Сході, аж нарешті його приділили Варовим заступником до Єрусалима. Не було таємницею, що він колись буде й Варовим наступником на сирійській леґатурі. Принаймні Вар бажав би йому цього хоч сьогодні. Їхні відношення, одначе, хоч і були товариські, але не приятельсько-сердечні. Кожен знав ціну собі й другому, а Варових приятелів було менше, ніж пальців на одній руці. Решту гостей знав Вар менше, та й то здебільша урядово. Головного постачальника сирійських леґій Апія Сестерція, що не любив довго сидіти в Кесарії, а все вештався по дворах сирійських князів, де для нього було багато більше приємностей, ніж у вояцькій Кесарії. Ніхто краще від нього не знав рецептів на підливи до м’ясив і риб. Навіть з Рима присилали часом до нього гонців за новим винаходом сосу, що сповняло його більшою думністю, ніж квесторський титул, яким він дуже пишався. Серед присутніх ніхто не мав на собі стільки сала, як він. Елеґантний Марцій Ґален, Квірінів родич по його померлій дружині, прокуратор леґій, теж тримався Єрусалима більше ніж Кесарії, де не було таких нагод для плекання елеґантности, як побіч Квіріна і при дворі Ірода. Комендант римської залоги Децій Сатурній був протилежністю Сестерція, бо розумівся лише на вині і, мабуть, тому виглядав як леґіонерська жердка. Було ще кількох молодих старшин, з яких один, як довідався Вар, був комендантом леґендарної зайорданської цитаделі Йотапати. Товариство невеличке, вибране, саме для довірочних розмов, як радо подумав Вар, вдячний Квірінові, що гостей не було багато.

Хоч сирійський леґат був осередком гостини, але чемності присутніх його не зворушували, історійки про нові Іродові вибрики не цікавили, а сплетні й новини нічим не відрізнялися від подібних при дворах усіх королів і князьків, від Ґарумни до Йордану. Не до них лежало Варове серце. Господар сам читав гостям уривки зі свіжо одержаного з Рима числа «Acta Diurna». І Варові, слухаючи тут у Єрусалимі римські сплетні, не ставало приємніше. Віддаль кількох сотень миль не робила їх вартіснішими. Була це строката хроніка римського життя, де можна було знайти всі події зі світу торговельного, ремісничого, з двору, з цирку, з політики зовнішньої і внутрішньої. Була там ціна на хліб і на зерно, остання оцінка цізальпійських лятифундій; кількість трирем, що чекають в Александрії на попутні вітри, і сила війська нубійських королів. «Acta Diurna» бачили, чули й знали все, що діється не лише у римському світі, але й у Тракії, Монголії й Індії. Знали навіть, що діється там, де нічого не діялося! Їм були відомі таємниці відносин між молодою мачухою й пасербом, вони знали, хто з ким утримує інтимні взаємини, хто за ким тужить, хто думає розводитися, заручитися чи женитися. Комету, яка грозитиме вірменському цареві, вони бачили перші. Що говорили при дворі партського царя, чули також лише вони, а чутки ловили вже в дверях або просто видумували. Всі в Римі їх лаяли, всі обурювалися, і всі чекали на середу, коли за одну драхму можна було набути свіжу копицю їхніх небилиць. Провінція захоплювалася ними ще більше, ніж столиця. Видавець, вільновідпущеник Салюст Проперцій, утримував для їхнього розмноження кількасот рабів, і казали, що заробляв річно більше ніж півмільйона драхм, себто майже вдвічі стільки, як мав Вар за своє леґатство.

Сьогоднішнє число «Актів» ощасливило своєю увагою і Єрусалим. Спритний видавець подавав до відома найновішу, з найпевніших джерел, вістку. Мовляв, під час останнього захвату своєї хвороби Ірод заприсяг сестру Сальомею{45}, що, як-но він помре, вона накаже побити кількасот найчільніших єрусалимських горожан. Тоді невдячне єрусалимське населення буде не радуватися його смерти, чого він, не без причини, очікує, але, оплакуючи близьких, буде тим самим оплакувати і його. Це, мовляв, буде гідна такого владаря, як він, гекатомба[24]… Квірін читав при загальній увазі і, скінчивши, весело глянув на Вара і вдарив по часописові:

— Так тут стоїть написано, Варе, а що стоїть у «Актах» — значить правда! Тільки звідки ця стара пліткарка має ці відомості? Про них не знає навіть і Сестерцій!

Сестерцій задоволено зареготав. Серед римської колонії Єрусалима й Палестини та Сирії він виконував ролю живих «Актів»: всі знали Сестерція, і про всіх знав Сестерцій.

— Ні! Я ще цього, Квіріне, не чув. Це є чистий вимисл цього брехуна Салюста!

— Я Ірода знаю мало, — обізвався Вар. Він нудився читанням, але ця вістка його зацікавила, — одначе мені здається, що, як це й вигадка, то, мабуть, дуже правдоподібна. Вона мені добре пасує до уяви про Ірода.

— Ти сказав, Варе, — присвічував Квірін. — Якби не ми, він таку криваву гекатомбу справляв би не лише Салюстовим пером, але кожного разу, коли йому стає гірше. А ця Сальомея, мої панове, між нами лише кажучи, щоб не опинилося в «Актах», — Квірін підморгнув до Сестерція, — це вона є той справжній «spiritus rector» усіх Іродових родинних злочинів. Кажу вам! Отак, позбуваючись поволі своїх небожів, вона промощує дорогу до юдейського трону своїм дітям.

— Хіба Ірод не розуміє її підшептів? А ми також?

— Сам знаєш, Варе: кого боги хотять покарати… Ірод має очі на все, лише не на крутійства своєї сестри. Ми все добре знаємо, але що нас це обходить? Хай грається в царську всемогучість у власній родині! — коротко засміявся Квірін, знизуючи плечима. І цей погірдливий тон, що мав у собі наче щось менторського, діткнувся Вара. Він перебив Квіріна:

— Пробач, Квіріне, що перерву. Ти нагадав мені, що нас має обходити. Ідучи до тебе, я наказав приготовити все до від’їзду. Хочу вирушити до схід сонця. Тут ми самі свої — він глянув по присутніх, — й можемо порадитися над терміном перепису. Потому ти і я будемо вільні.