Читати книгу - "55, Джеймс Деларджі"

На цьому нарада скінчилася.

Підозрювані знову усамітнилися зі своїми адвокатами, і Чендлерові думки повернулися до нещодавно розкритої таємниці. Однак дзвінок до Тері нічим не зарадив би, а знову повертатися до цього з Мітчем йому не хотілося.

Намагаючись відволіктися, сержант вирішив навідатися до криміналістів, які влаштувалися в ратуші за кілька сотень метрів далі вулицею. Укритий тріщинами будинок із червоної цегли скидався на склад із муляжними вікнами. Такої активності тут не бачили з часів вербувальної кампанії наприкінці Другої світової війни, коли точилися запеклі дискусії про те, чи варто містечку відправляти людей на боротьбу проти іншого світу. Тоді все закінчилося невеличким заколотом, а мер і за сумісництвом власник пабу «Хитавиця» Гаррі Вінтер зробив із церемоніальних ланцюгів імпровізоване ласо, щоб розкидати найзапекліших бунтарів. Цей вчинок з’явився на передовицях усіх газет і гарантував Гаррі ще десять років перебування на посаді.

Коли Чендлер увійшов досередини, до нього звідусіль прикипіли підозріливі погляди. Лише після того, як він продемонстрував документи, йому показали командувачку Ребекку Пател, яка поводилася до болю офіційно й наднеупереджено. Ця жінка ідеально пасувала до своєї роботи.

— Що ви маєте? — поцікавився Чендлер.

— Маємо? Вам слід бути конкретнішим, сержанте. — Доктор Пател не марнувала часу.

— Дізналися щось нове про тіла… чи встановили, кому вони належали?

Жінка похитала головою, наче Дженкінс був дитиною, яка попросила її підсумувати сенс життя п’ятьма словами або менше.

— Зараз зарано казати щось точно з цього приводу, сержанте. Поки що ми маємо лише попередні результати.

— Мене влаштують і попередні.

Командувачка насупилася. Доктор Пател була не схильна до жартів жінка, така ж безбарвна, як її халат, але Чендлер припускав, що ці вимоги висувала до неї сфера діяльності: ретельне вбрання, ретельний підхід до роботи.

— Ми визначили, що серед жертв було четверо чоловіків і дві жінки, усім було від двадцяти до сорока років, але початкові припущення можуть змінитися принаймні для двох. Усі були вдягнуті, але не мали документів. Зараз ми працюємо над відтворенням відбитків, можливо, це одразу дасть результат. Попередній огляд не виявив ознак сексуального насильства. Важливо і, гадаю, вам кортить дізнатися про це, що, вочевидь, усі жертви були задушені мотузкою. Странгуляційні борозни є на всіх тілах, підхід не був дивним або унікальним — просто чиста сила.

— Це попередні результати? — усміхнувся Чендлер, сподіваючись хоча б на дрібку гумору.

Ребекка тільки кивнула.

— Більше немає інформації, яку б я могла чи хотіла оприлюднити просто зараз. Ми своєчасно підготуємо звіт. І я б просила вас не розголошувати пресі нічого з того, що пізніше, коли ми отримаємо вичерпні результати, може виявитися хибним.

Вона підняла брови, натякаючи, що готова вислухати його наступні запитання, але краще, щоб їх не було.

32

Чендлер повернувся до відділка, коли Мітчелл повідомляв підозрюваним у присутності їхніх адвокатів, що їх звинувачують у шістьох убивствах. Обидва були приголомшені. Обидва наполягали, що поліція припускається страшної помилки. Обом наказали зберігати мовчання їхні юристи, які повторили Мітчеві скарги клієнтів у найрізкішій формі, нагадали, що чоловіки не визнаю`ть себе винними, тож саме так слід до них ставитися, і лютилися, що поліція так пізно викликала їх. Це було схоже на словесний балет — їхні скарги були такі ж узгоджені, як і свідчення їхніх клієнтів.

Попри те що підозрювані були за ґратами, а звинувачення висунуті, Мітч гнівався.

— Гіт вирішив поскаржитися. На наше поводження з ним. — Інспектор похитав головою, жовна під вилицями випнулися. — Я взяв його, а цьому серійному вбивці, який прославить моє ім’я в цілій Австралії, а може, й у цілому світі, вистачає нахабства жалітися на те, як ми з ним поводимося.

— А що Ґабрієль?

Схоже, Мітча ще більше розгнівало те, що хтось відводить увагу від Гіта.

— Навіть не писнув.

— Напевно, береже сили на майбутнє.

Мітч насупився.

— Що ви маєте на увазі?

— Я маю на увазі ваш напад на нього. Ґабрієль може приберегти цю інформацію на майбутнє, щоб скористатися нею як розмінною монетою.

Ендрюс мовчав, жовна знову взялися до роботи.

У дверях з’явилася Фло.

— Прес-конференція, інспекторе. — Ляснувши рукою по столу, Мітч підвівся і помчав до журналістів, щоб повідомити їм про висунуті звинувачення. Чендлер зачудовано слухав, як його колишньому напарникові бракує звичної чіткої манери викладу, як зникла кудись його впевненість. Інспекторові заважала власна злість на докучливих журналістів. Він утратив блискучий контроль і знову перетворився на того збентеженого підлітка, немов із землі, на якій він виріс, повстала якась хвороба часів юності й заразила його. Войовничість підозрюваних зруйнувала його плани примчати, влаштувати облаву на злочинців і знову змитися на узбережжя. З Тері. І Чендлеровими дітьми.

Оголошення про звинувачення здійняло галас не лише навколо відділка, але й у містечку; місцеві жителі приєдналися до журналістів, бажаючи на власні очі побачити зло, яке запанувало навколо. Убивства не були чимось звичним у Вілбруку. А масове вбивство було немислиме.

Але дискомфорт відчував не лише Мітч. Коли місцеві зібралися гуртом, Чендлерові довелося пояснити наляканим жителям міста, що все спокійно, а підозрювані за ґратами. Спарра Телбот навіть змусила його присягнутися.

Уклали та опублікували дві офіційні повістки, що запрошували Ґабрієля Джонсона і Гіта Девіда Барвелла з’явитися завтра вранці перед судом.

Чендлер майже не сумнівався, що Мітч наполягатиме, щоб він залишився у відділку, тримаючи його подалі від дітей і додаючи собі шансів у їхній із Тері справі про опіку, але той був занадто зайнятий повідомленням про звинувачення, тож сержант пішов додому.

Сара приклеїлася до телефона, а Джаспер потягнув тата до гаража і наполягав, що вони мають витягнути його карт. Поклавши машинку на під’їзну доріжку, Чендлер побачив, що за зиму задня вісь розхиталася і вимагає трохи роботи, але Джаспер не мав настрою ремонтувати те, чим можна скористатися негайно. Втиснувшись на пластикове сидіння, яке вони зняли зі старого багі, малий вимагав, щоб тато покатав його у дворі. Таке безтурботне ставлення до безпеки нагадало Чендлерові, як він у юності гасав на мотоциклах. Джаспер завжди був укритий подряпинами — ще й через те, що бабуся з дідусем не встигали за онуком і зазвичай опинялися на місці подій вже після аварії. Гулясті колінця малого, що стирчали з шортів кольору хакі, зараз справді були прикрашені кількома порізами й кірочками, наче малого добряче потягали крізь ожинові хащі. Такі рани змусять будь-кого, хто вирішуватиме справу про опіку, подумати двічі. Утім Чендлер був певен, що суддя погодиться: дітей неможливо контролювати весь час. Сльози були