Читати книгу - "Сталевий Щур іде до армії, Гаррі Гаррісон"

Лікар наглядав за мною й невдовзі оголосив зупинку, щоб мати змогу під’єднати до моєї руки свою аналітичну машину. Результат його задовольнив, і наш перехід продовжився. Я повністю зосередився на переставлянні ніг, доки ми знову не опинилися на околиці міста. Один погляд на будівлі — і до мене повернулися всі недобрі передчуття.

До того ж я мав рацію. Ми ще затемна дісталися перших будинків, безшумно пересуваючись між хатинами й садками передмість, аби уникнути головних вулиць під охороною. Двері чорного ходу до нашого прихистку стояли незамкнені; ми прослизнули досередини й замкнули їх за собою.

— Птах у тебе! — радісно вигукнув Мортон на нашу появу. Я кивнув і кинув птаха на диван, упав поряд із ним сам і роззирнувся довкола. Крім Мортона, більше нікого не було.

— Це добра новина, — сказав я. — Погана ж ось яка: підмога може прибути не одразу. Прохання про допомогу було надіслано по радіо, а так це може розтягнутися страшенно надовго.

— Це й справді дуже сумно, — промовив Мортон, і його обличчя миттю набуло зневіреного виразу. — Поки вас не було, вони почали брати заручників. Зеннор по телебаченню сказав, що буде відстрілювати їх одного за одним, доки всі не стануть до роботи. Він погрожує, що першу людину стратить на світанку, а після того страчуватиме когось раз на десять хвилин, доки не доб’ється співпраці.

Мортон сховав обличчя в руках і заговорив із дрожем у приглушеному голосі.

— Солдати прийшли на цю вулицю з наміром обшукати будинок. Тож усі, хто тут перебував, Шарла й усі інші, вийшли до них. Здалися, щоб мене не знайшли. Тепер вони полонені, заручники — і їх розстріляють!

РОЗДІЛ 21

— Не може бути, — промовив лікар спантеличено, але спокійно. — Люди так просто не чинять.

— Та ні, чинять! — вигукнув я, скочив на ноги й заходив кімнатою. — А може, люди й не чинять — зате чинять такі тварюки, як Зеннор. І прошу пробачення у тварин. Але до цього точно не дійде, чи не так, Штірнере? Тепер вашим людям доведеться повернутися до роботи?

— Ні, не доведеться. Якби ви розуміли індивідуальний мутуалізм, то осягнули б, чому. Кожен індивід — це окрема та дискретна сутність, яка відповідальна за власне існування. Те, що Зеннор робить з іншим індивідом, ніяк не пов’язане із жодним іншим дискретним індивідом.

— Зеннор так думає.

— Тоді Зеннор думає неправильно.

Я поборов спокусу видерти в себе жмут волосся, бо геть нічого не втямив.

— Що ж, погляньмо на це інакше. Якщо ви нічого не вдієте для того, щоб зупинити Зеннора, то ви будете відповідальним за смерті заручників.

— Ні. Якщо я зроблю щось на догоду Зеннорові через його погрози, то визнаю його владу над моїми діями, хоч і не бажаю перебувати під цією владою. Держава народжується знову. ІМ мертвий. Тож ми обрали пасивний опір. Нам не будуть ні наказувати, ні погрожувати...

— Але вас можуть убити.

— Так. — Він похмуро кивнув. — Якщо Зеннор наполягатиме на такому розвитку подій, дехто загине. Але вбивство — річ безнадійна. Як можна присилувати когось до роботи, убивши його?

— Я вас розумію, та мені це не подобається. — Я почувався надто стурбованим, аби сидіти, тож підвівся та заходив кімнатою. — Із цього має бути якийсь вихід, що не передбачає чиєїсь загибелі. Чого хоче Зеннор?

— Він був дуже сердитий, — сказав Мортон. — І говорив дуже конкретно. Спершу він хоче, щоб у будівлях, зайнятих армією, знову ввімкнули електрику. Далі він хоче регулярного постачання харчів своїм військам. Якщо це буде виконано, нікого не вб’ють, а полонених відпустять. Поки що.

— Це неможливо, — промовив доктор Люм. — Вони нічого не дали за електрику, яку використали, тож її вимкнули. Те саме стосується харчів. Ринки позакривалися, бо фермери не ввозять до міста харчі.

— Але ж, — випалив я, — якщо ринки не працюють, як їдять усі інші в місті?

— Їдуть на ферми чи вибираються з міста. Уже відбула майже третина населення.

— Куди вони вирушають?

— Куди їм заманеться.

Побачивши вираз мого обличчя, він усміхнувся. Здогадався, що я чую слова, та не розумію їх.

— Мабуть, мені слід перейти до основ, розповісти трохи більше про ІМ, щоб дати вам змогу все зрозуміти. Візьмімо простий приклад. Фермер. Він вирощує всю їжу, якої потребує, задовольняє всі свої побажання, тож нічого не просить в інших.

— Нічого? — Я спробував його підловити. — А якщо йому потрібне нове взуття?

— Він іде до того, хто виготовляє взуття, і дає йому за взуття харчі.

— Бартер! — утрутився Мортон. — Найпримітивніша економічна система. Проте вона не може існувати в сучасному технологічному суспільстві...

Він оглянув кімнату, і його голос стих. Штірнер усміхнувся знову.

— Звісно, не може. Та ІМ — це більше за бартер. Індивід добровільно приєднується до інших індивідів у більшій організації, скажімо, для виробництва якогось товару чи зведення будинків. За кожну годину праці йому нараховують один дзум.

— Один що?

— Одну людино-годину. Цідзуми віддають іншим в обмін на товари та послуги.

— Дзум — це синонім слова «гроші», — зауважив Мортон. — А гроші — це капіталізм; отже, у вас капіталістичне суспільство.

— На жаль, ні. Індивідуальний мутуалізм — це не капіталізм, не комунізм, не соціалізм, не вегетаріанство й навіть не страшний монетаризм, який знищив багато технологічних суспільств. Я ознайомлений із цими термінами завдяки творам Марка Четвертера. Дзум не має фізичної форми на кшталт рідкісного металу чи морської черепашки. Також його не можна інвестувати й отримувати з нього відсотки. Це вкрай важливо, і це відрізняє дзуми від валюти. Банки не можуть існувати, бо не може бути відсотків за депозитами чи кредитами.

Мені нічого не стало ясно — навпаки, у мене в голові спантеличено задзуміло від дзумів.

— Стривайте, будь ласка, можна пояснення? Я бачив, як люди їздять наземними автівками. Як їм вдається назбирати грошей на купівлю автівки? Хто позичить їм кошти без відсотків?

— Ніяких грошей, — твердо промовив він. — Якщо ви бажаєте собі наземну автівку, то йдете до групи, що займається ними, та їдете звідти автівкою. Плататимете ви тоді, коли будете нею користуватись, а перестанете платити, коли її повернете. Один із основних принципів ІМ: від