Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

З IV ст. до н. е. дандарії входять до Боспорської держави і включаються до титулатури її царів. Так, написи № 1037 і № 1038 титулують Левкона І і його сина Перісада «архонт Боспору й Феодосії, цар сіндів, торетів, дандаріїв і псесів» (КБН, 599–600). Така сама титулатура і в посвячувальних написах № 6 та № 6а з околиць Керчі, колишнього Пантикапея, столиці Боспору (КБН, 18–20). Відомий скіфолог В.І.Абаєв вважає, що дандарії на Південному Бузі й Кубані — одне плем'я, хоч і вважає його іранським. Інший дослідник, О.М.Трубачов, вважає, що дандарії — індоарійське плем'я, споріднене з таврами й сіндо-меотами. І індійський матеріал свідчить якраз на користь такої думки. Мешканці країни Дандадгари в «Махабгараті» — дандадгарії та дандарії в Україні виявляють спільне походження своїх назв — «жезлодержці», «скипетродержці», бо етнонім дандадгара розкладається на данда «жезл», «скипетр» + дгара «тримати», «держати» (СРС, 257). Слово данда нерозривно пов'язане з поняттям влади, воно входить в імена богів, царів і героїв, у важливі соціальні терміни й поняття, багато з яких стали в індійців іменами й прізвищами. Таке ім'я, зокрема, має сучасний індійський письменник, що пише тамільською мовою, Дандапані <144> Джеякантан, котрий, побувавши в Україні й під враженням Шевченкової «Катерини», написав роман «Сундаракандам» («Прекрасна квітка»), присвячений життю сучасної індійської жінки. Переклав цей твір українською Віталій Фурніка, одесит, відомий індолог, який жив і працював у Москві і який, на жаль, передчасно пішов з життя. Причому Дандапані означає те саме, що й ім'я Дандадгара — «Жезлодержець», «Цар», «Правитель» (див. статтю «Українські дандарії, індійські кияни»).

«Махабгарата» розповідає, що коли вісімнадцятиденна битва між двоюрідними братами пандавами й кауравами завершилася перемогою п'яти братів-пандавів, то старший із них, Юдгіштхіра, здійснив ашвамедгу — жертвоприносини коня. Обряд цей іще ведійський: цар, аби досягти найвищого царського статусу і незаперечної покори довколишніх правителів, випускав на волю коня і з військом вирушав за ним, підкорюючи землі, на які ступав кінь. Похід тривав рік, після чого кінь приносився в пожертву. Престиж ашвамедги був таким високим, що вважалося: цар, який здійснить сто ашвамедг, здатен потіснити з престолу самого Індру, царя богів і ватажка небесного воїнства. Обряд ашвамедга простежується в доскіфських курганах півдня України, а на срібній вазі зі скіфського кургану Чортомлик зображено сцени ашвамедги. Так що землі України добре відомий цей царський обряд. І давні насельники Оріси — одри // удри, як мовить «Махабгарата», допомагали Юдгіштхірі здійснювати ашвамедгу (DI, 168(L-R). До речі, у тих самих причорноморських курганах археологи знаходять індійські гральні кості, складені ніби з двох пірамідок — їх тут виявлено навіть більше, аніж у самій Індії. Гральні кості згадуються у наших веснянках, а саме в кості Юдгіштхіра програв своє царство, яке потім довелося повертати силою.

«Махабгарата» розповідає також, що саме через Рукміні між Крішною і його двоюрідним братом на ім'я Шішупал спалахнула смертельна ворожнеча, яка скінчилася для Шішупала трагічно — Крішна зніс йому голову своїм бойовим диском-чакрою. А в Орісі колись існувало місто Шішупалгарх, «Фортеця Шішупала», руїни якого збереглися досьогодні і є об'єктом ретельного вивчення археологами та істориками. Особливість цього міста та, що формою воно являє квадрат, тоді як міста північно-західної Індії — прямокутної форми. Що несамохіть викликає на думку «скіфський квадрат», яким Геродот означував територію причорноморських скіфів.

Цікаве те, що фонетично близьке до імені Шішупал ім'я Сосіпол знали етруски. Йому, укупі з богинею Ейліфією, присвячувалися навіть храми (Этруски, 193). Сосіпол, як свідчать джерела, був божеством-дитиною, а ім'я Шішупал <145> із санскриту означає «дитина-захисник». Дослідники ім'я Сосіпол тлумачать як «Захисник міста», трактуючи — пол від грецького поліс «місто», а Сосі — як «Захисник». Проте насправді все навпаки: Сосі — означає «дитина», воно споріднене із санскритським шішу «дитина», «немовля» (СРС, 647), а — пол, тотожне санскритському — пал — «захисник», «охоронець» (СРС, 392) і сходить до основи па- «захищати», «охороняти», «берегти» (СРС, 386). Саме ця основа міститься в таких зараз актуальних термінах, як пан, пані, панна, а також у російському папа, батя, українському батько тощо. Санскритське пал має синонім палак, яке ще має значення «воїн» і «цар». Палак у формі полк досі збереглося в слов'янських іменах (колись лише князівських) — Ярополк і Святополк. Діва-Артеміда мала епітет Тавропола; ім'я Аполлон, споріднене з ім'ям Крішни Гопалан, інакше Гопала, теж містить компонент — пол, як і ім'я слов'янського божества Купала; ці три божества з різних міфологій виявляють функціональну тотожність і етимологічну тотожність своїх імен.

Термін пал відбився також у назві скіфського племені пали, а палак — у назві пізньоскіфської столиці Палакій біля теперішнього Сімферополя, яку пов'язують зі скіфським царем Палаком. Саме про Палака повідомляє Страбон, що 110 р. до н. е. йому завдав поразки цар Мітрідат VI Євпатор, імені якого завдячує теперішня Євпаторія. Саме ім'я Мітрідат має індійський відповідник — Мітрадатта, тобто «Даний Мітрою», а Мітра — давнє індоіранське божество Сонця і Мирного Договору; ім'я його на слов'янському грунті прибрало форми — мир (в іменах Яромир, Славомир, Володимир, Драгомир, Будимир, Чудомир, Мирослав тощо).

Таким чином, ім'я Сосіпол виявляється тотожним імені Шішупал; обидва імені, попри приналежність до різних етнічних сфер, мають спільне походження і однакове значення — «Дитина-захисник». На індійському грунті таке значення імені підходить якраз для Крішни, бо саме він ще в юному віці здійснив безліч подвигів, воюючи з усілякими демонами, що завдавали людям різних капостей. Очевидно, етруський Сосіпол більше зберіг свої давні функції, аніж Шішупал, який, певно, теж мав свого часу такі ж самі функції. З цього випливає висновок, що і етруски, і давні індійці, і давні українці поклонялися дитині-божеству; в українців це — Йван Купала, де Йван — споріднене з санскритським юван «юний», «молодий» (пор. епітет «Юний Бог» щодо Аполлона).

Що подібне божество було популярне колись на території України, засвідчують боспорські написи, які подають чимало імен із компонентом Сосі-: Сосій, Coсіон, Сосібій, Сосіпатр, Сосіген <146> (КБН, 900-покажчик імен). Останнє ім'я, утворене за зразком Афіноген — «Народжений Афіною», Діоген — «Народжений Зевсом», ще більше підтверджує, що Сосі— назва божества.

У зв'язку з Шішупалом цікаве ще одне. «Махабгарата» каже, що спільником його